Авторитет керівника

Основний інструмент психологічного впливу керівника на групу – його авторитет.

Авторитет керівника – складне психологічне явище, що передбачає єдність таких двох складових:

ü авторитет ролі керівника

ü авторитет особистості керівника

Авторитет особистості керівника – значно більш сильна та стійка форма впливу, ніж авторитет його ролі.

На різних етапах становлення і розвитку групи ці складові мають різне значення. У своєму розвитку авторитет керівника проходить три стадії, на кожній з яких він піддається відповідній перевірці та оцінці з боку:

ü підлеглих,

ü керівництва згори,

ü самого себе.

На першій стадії розвитку авторитету керівника формується довіра підлеглих до його знань, до інформації, яка відходить від нього, тобто він повинен стати вірогідним джерелом інформації для групи.

На другій стадії керівник стає референтною особою для підлеглих, тобто носієм особистісних якостей, які є значущими для групи, та цінностей і поглядів, які вона розділяє. На цій стадії формується довіра до життєвої позиції керівника.

На третій стадії керівник стає довірливою особою. Йому авансується довіра підлеглих, надається право приймати значущі рішення, що стосується групи. Керівникові вже немає необхідності кожного разу звертатися до підлеглих для прийняття колективних рішень, оскільки йому надано право діяти від імені усієї групи.

Психологічні фактори, що найбільш суттєво впливають на формування авторитету керівника, і таким чином, на успішність його управлінської діяльності.

1. Стиль керівництва, обраний керівником (див. далі).

2. Система соціально-психологічних установок керівника щодо своїх взаємин з членами групи. Найбільш ефективною є установка на діалогічне спілкування з підлеглими.

3. Ряд особистісних якостей, наявність яких виступає як професійно важливі якості особистості керівника:

ü якості особистості, що сприяють успішному встановленню спілкування з підлеглими (комунікабельність, спрямованість на інших людей, схильність до співробітництва, емпатія, фактичність, толерантність тощо).

ü якості особистості, зумовлені специфікою управлінської діяльності (висока інтелектуальна лабільність, критичність і швидкість мислення, самокритичність, самостійність, ініціативність, рішучість, здатність до імпровізацій).

4. Навички соціально-перцептивного і споцільно-рефлексивного аналізу, тобто відповідно навички адекватно оцінювати взаємини у групі та відчувати ставлення підлеглих до себе.

5. Задоволеність власною діяльністю, оскільки відомо, що краще працює людина, яка високо оцінює свої успіхи і досягнення та свої можливості.

Стилі керівництва

Стиль керівництва – це визначена система бажаних керівниками методів і прийомів управлінської діяльності. Вибір того або іншого стилю керівництва детермінований безліччю взаємодіючих об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів можна віднести такі, як зміст виконуваної діяльності (наприклад, виробничої, правоохоронної, військової й ін.), міра труднощів розв'язуваних задач, складність умов, у яких здійснюється їхнє рішення (наприклад, в екстремальних ситуаціях), ієрархічна структура керівництва і підпорядкування, соціально-політична ситуація й ін.

До суб'єктивних факторів варто віднести типологічні властивості нервової системи (темперамент), властивості характеру, спрямованість, здібності людини, звичні способи діяльності, спілкування, прийняття рішень.

Керування групою передбачає виконання керівником наступних функцій..

1. Целеполягання – вироблення групою найближчих або віддалених цілей своєї дійсності;

2. Інформування – передача членам групи необхідного для їхньої роботи обсягу інформації і збір інформації, що надходить від них;

3. Прийняття рішень – створення єдиної думки групи по найважливіших питаннях і реалізації прийнятого рішення;

4. Контроль за діяльністю групи в найважливіших сферах її активності.

5. Зворотний зв’язок – потік інформації, що забезпечує взаєморозуміння членів групи по важливим для групи проблемам.

Слідом за Куртом Л. Евином, психологи розрізняють три основних стилі керівництва: автократичний, демократичний і ліберальний. Вони розрізняються особливостями виконання керівником зазначених вище функцій..

1. Автократичний (авторитарний, директивний) стиль характеризується надмірною концентрацією влади в одних руках. Керівник-автократ сам приймає рішення і вольовим порядком втілює їх у життя. Він сам підбирає собі помічників, але використовує їхній не як порадників, а тільки як виконавців своєї волі. Він тримає усю владу у своїх руках; вимагає дисципліни й ідеального порядку; бере на себе усю відповідальність за результати діяльності; тримається відчужено від рядових виконавців. До підлеглих він вимогливий без послаблень, насаджує суворий психологічний клімат у групі. Такий керівник бажаний для діяльності, пов'язаної з вищою соціальною відповідальністю (наприклад, президент), з рішеннями складних задач в екстремальних умовах правоохоронної і військової діяльності (прикладом такого типу керівника може бути маршал Г. К. Жуков). Керівник такого типу оптимальний там, де необхідно приймати швидкі рішення, де немає часу на наради й обговорення ситуації, де необхідно виявити волю і рішучість, узяти на себе усю відповідальність за наслідки прийнятих рішень.

До авторитарного стилю керівництва тяжіють переважно люди холеричного темпераменту, хоча в окремих випадках цей стиль можуть засвоювати сангвініки і флегматики.

2. Демократичний (колегіальний) стиль керівництва будується на подвійній основі: ділового й особистого авторитету. Керівник-демократ уміє використовувати свою владу, не апелюючи до неї. Він віддає перевагу активній участі своїх помічників (ініціативної групи) у прийнятті рішень, однак право остаточного вибору залишає за собою. Діє він за принципом волі думок «від верху до низу» і «знизу доверху»; піклується про розвиток особистої ділової ініціативи підлеглих; контактний з ними, тактовний, терплячий, оптимістичний.

Такий стиль буває оптимальним у деяких видах виробництва, керуванні навчальними закладами, творчими колективами, породжуючи більш теплий психологічний клімат у колективі. До колегіального стилю керування найбільш придатні люди сангвінічного, рідше - холеричного темпераменту.

3. Ліберальний (дозвільний) стиль керівництва будується на повній довірі до виконавців. Керівник-ліберал допускає повну волю дій своїх підлеглих у межах їхніх функціональних обов'язків.

Такий стиль припустимий у творчих колективах, де він може виступати досвідченим консультантом, заохочуючи творчість підлеглих. Дисципліна в такому колективі підтримується в основному за рахунок свідомості і самоорганізації співробітників, що цінують його як лідера – «генератора ідей». Він тактовний, сором’язливий, несамовпевнений, довірливий, неконфліктний; вміє створити теплий емоційний клімат у групі; не вимогливий до підлеглих; почуває себе більш упевнено, якщо має енергійного секретаря і ділових заступників. Якщо керівник-ліберал позбавлений творчих здібностей, то він прагне дотримуватися тільки формальностей, тримати в порядку папери, уникати конфліктів, діяти за вказівкою зверху, не виявляти ініціативи. Такий стиль керування не ефективний у складних екстремальних ситуаціях. До такого стилю придатні люди меланхолійного темпераменту, а також флегматики й у меншій мері - сангвініки.

Стиль керівництва – це не тільки сукупність визначених методів, що обираються керівником, але це ще і вплив його індивідуальності. Тому стиль керування завжди суб'єктивний, хоча виявляється об'єктивно у визначених формах діяльності. "Метод і стиль можна порівнювати з нотами і манерою виконання музичного твору, ноти єдині для всіх, але кожен виконавець трактує твір по-своєму".