Ринок грошей: сукупний попит на гроші, грошова пропозиція. Рівновага грошового ринку

Елементами механізму функціонування грошового ринку є: попит на гроші, пропозиція грошей, ціна грошей.

Попит на гроші – це бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну кількість платіжних коштів, які фірми і населення мають намір тримати у себе у даний момент, а також загальна потреба ринку у коштах.

Розрізняють номінальний і реальний попит на гроші. Номінальний – це попит на певну кількість конкретних грошових знаків. Реальний попит на гроші, або попит на реальні грошові залишки являє собою попит на таку кількість грошей, за яку можна купити певні товари і послуги. Під грошовими залишками розуміють кількість грошей, що є в даний момент часу.

Кейнсіанці виділяють три мотиви попиту на гроші: трансакційний (операційний), мотив обережності і спекулятивний.

Трансакційний мотив попиту на гроші пов'язаний із тим, що гроші необхідні економічним суб'єктам для оплати товарів, послуг. Даний мотив обумовлений виконанням грошима функції засобу обігу.

Класичний аналіз попиту на гроші обмежується тільки даним мотивом. Він оснований на кількісній теорії грошей.

М*V = Р*Q

Р*Q можна розглядати як номінальний ВВП. Тоді при рівновазі на грошовому ринку кількість грошей М, що знаходяться в обігу, дорівнює розміру попиту на гроші, тому:

МД = Р*Q / V, де МД – попит на гроші.

Модель Баумоля – Тобіна дозволяє більш чітко визначити попит на гроші. Проблему, розв'язувану в моделі, порівнюють із проблемою фірми, що визначає, який рівень запасів їй берегти, щоб, з одного боку, забезпечити безперервність відтворення, а з іншого боку – знизити до мінімуму витрати від збереження запасів. У даній моделі попит на гроші залежить від рівня споживання, причому передбачається, що весь прибуток – Y витрачається споживачем протягом місяця для покупок. При рівномірній витраті графік попиту буде мати вигляд спадної прямої. Проте в цьому випадку економічний суб'єкт втратить прибуток, який ці гроші могли б принести, якби були покладені в банк або вкладені в цінні папери. Припустимо, що щомісячний прибуток відразу перераховується на ощадний рахунок, що приносить відсоток, але не можна виписати чек. Тому для здійснення покупок йому необхідно їздити в банк і знімати їх з рахунку. При цьому він буде зазнавати втрати часу і грошей на поїздки.

Грошові

залишки

Час, місяць

Рисунок 7.1 – Зміна кількості готівки впродовж місяця

Чим частіше економічний суб'єкт буде звертатися в банк, тим більшими будуть його витрати, пов'язані з його відвідуваннями, але меншими – процентні втрати від зберігання грошей. Його завдання – мінімізувати загальні витрати, тобто знайти оптимальне число вилучень грошей з банку, а отже, і оптимальний запас готівки.

МД = √ F*Y / 2i, де

F – грошова оцінка відвідувань банку.

Y – прибуток споживача.

i – процентна ставка.

Таким чином, дана модель показує, що попит на гроші прямо пропорційний прибутку й обернено пропорційний процентній ставці.

Мотив обережності в попиті на гроші. Попит на гроші за мотивом обережності пояснюється можливістю виникнення непередбачених покупок, витрат. Запас грошей дозволяє економічним суб'єктам застрахуватися від неплатоспроможності. З одного боку, чим більше грошей економічні суб'єкти будуть берегти з розуміння обережності, тим більшою буде їхня втрата, що вимірюється у вигляді номінальної процентної ставки, що могли б принести гроші. З іншого боку, відсутність необхідної кількості грошей у потрібний момент часу може призвести до того, що економічним суб'єктам доведеться продавати інші активи, звертатися до позик, тобто зазнавати витрат. Тому економічні суб'єкти повинні визначити оптимальну кількість грошей, необхідну з метою обережності. Чинником, що впливає на даний розмір, є ступінь невизначеності в економіці.

Спекулятивний мотив попиту на гроші. Він обумовлений виконанням грошима функції зберігання заощаджень. Всі активи розділяють на дві групи. Перша – гроші (готівка плюс безпроцентні чекові внески) мають абсолютну ліквідність, але не приносять прибутку. Друга – це довгострокові урядові зобов'язання (облігації) – приносять прибуток у вигляді відсотка, рівень якого визначається на ринку цінних паперів. Тому при високій ринковій ставці відсотка попит на облігації збільшується і відповідно зменшується попит на гроші. Якщо ставка відсотка зменшується, економічні суб'єкти збільшують попит на гроші і скорочують на облігації. Крім цього, важливе значення має не тільки прибутковість активу, але й пов'язаний з ним ризик. Як правило, чим вища прибутковість активу, тим більший ризик. Більшість не люблять ризикувати і віддають перевагу активу з меншою прибутковістю, якщо ризик менший. Попит на гроші, обумовлений спекулятивним мотивом, передбачає, що економічний суб'єкт приберігає певний резерв з метою найбільш вигідного зберігання свого капіталу, залежно від кон'юнктури ринку.

Виходячи із сукупності мотивів, реальний попит на гроші знаходиться в прямій залежності від реального обсягу національного виробництва, тобто прибутку, й у оберненій – від рівня номінальної процентної ставки. На номінальний попит також впливає рівень цін: чим вищий рівень цін у країні, тим більший номінальний попит на гроші.

i МД1

реальні грошові залишки

Рисунок 7.2 – Крива попиту на гроші

На грошовому ринку рівновага встановлюється в результаті взаємодії попиту на гроші і їх пропозиції. Рівновага на грошовому ринку означає, що кількість грошей, яку економічні агенти хотіли б мати в портфелі своїх активів, дорівнює кількості грошей, запропонованій банківською системою.

Крива пропозиції грошей МS показує кількість запропонованих грошей при кожному значенні ставки відсотка при інших незмінних чинниках, що впливають на обсяг пропозиції грошей. Форма кривої пропозиції грошей залежить від цілей кредитно-грошової політики.

i МS

В

i2

i1 Е

i3 А МД

М2 М1 М3 гроші

Рисунок 7.3 – Рівновага ринку грошей

Будемо вважати, що пропозиція має форму вертикальної прямої, що відповідає політиці утримання грошової маси на незмінному рівні незалежно від зміни ставки відсотка. Це цілком виправдано в умовах інфляції.

Якщо ставка відсотка підніметься вище рівноважного рівня, то суб'єкти господарювання захочуть мати меншу суму грошей М1. При цьому банківська система буде позбавлятися від зайвих грошей, скуповуючи цінні папери. Ціни на них піднімуться, а процентна ставка знизиться до i1. І, відповідно, навпаки.

Розглянемо зміни пропозиції грошей при незмінному рівні попиту на них.

Припустимо, що ринок знаходиться в стані рівноваги в точці Е1. Якщо кількість грошей в обігу скоротиться, то крива пропозиції грошей переміститься з положення МS1 у положення МS2.

При наявному рівні резервів банки неспроможні запропонувати кількість грошей у розмірі М1, що бажають мати суб'єкти господарювання при вихідній ставці відсотка. У цій ситуації банки будуть прагнути поповнити свої резерви за рахунок продажу цінних паперів, а також почнуть ускладнювати умови одержання кредиту, внаслідок чого процентна ставка почне зростати. У відповідь суб'єкти господарювання почнуть віддавати більшу перевагу не грошам, а іншим активам.

i МS2 МS1

i 2 Е2

i1 Е1 МД1

М2 М1 гроші

Рисунок 7.4 – Зміна пропозиції грошей і рівновага грошового ринку

Відбудеться рух вгору по кривій попиту на гроші до рівня, коли кількість грошей, яку бажають мати суб'єкти господарювання, прийде у відповідність із кількістю грошей, запропонованих банківською системою. Це новий рівень рівноваги Е2.

Розглянемо зміни попиту на гроші, викликані збільшенням номінального національного доходу, при незмінному рівні їх пропозиції.

i МS

i2 Е2

i1 Е1 МД2

МД1

М0 гроші

Рисунок 7.5 – Зміна попиту на гроші і рівновага грошового ринку

При процентній ставці i1 збільшення номінального національного доходу збільшить попит на гроші, що виразиться у зрушенні кривої попиту на гроші з положення МД1 у положення МД2. Збільшення попиту на гроші буде спонукати суб'єкти господарювання продавати цінні папери, а також брати гроші в позику, що викликає зниження ринкової ціни цінних паперів і підвищення ставки відсотка. В умовах стабільної пропозиції грошей стан рівноваги Е2 можливий у тому випадку, якщо процентна ставка підвищиться до рівня i2, при якому розмір попиту на гроші відповідає їхній пропозиції.