Державний борг і його наслідки. Регулювання державної заборгованості

Державний борг – це сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам. Ця величина показує абсолютний розмір боргу. Державний борг складається з заборгованості центрального уряду, регіональних і місцевих органів влади, державних організацій, підприємств.

Розрізняють зовнішній і внутрішній борг. Зовнішній борг – це заборгованість держави громадянам і організаціям інших країн.

Внутрішній борг – це заборгованість держави громадянам і організаціям своєї країни.

Для кількісної характеристики державного боргу використовуються і відносні показники.

1. Співвідношення з ВВП. При збільшенні боргу над ВВП більш ніж у 2,5 разу не дозволить країні вирішувати свої проблеми, і всі її зусилля будуть спрямовані лише на погашення боргу.

2. Порівняння з надходженнями від зовнішньоторговельної діяльності. Вона приносить країні валюту, необхідну для виплат по зовнішніх зобов'язаннях. Якщо такі платежі складають 20 – 30 % зовнішньоторговельного обороту, то залучати нові позики з-за кордону стає проблематично.

Управління державним боргом включає такі заходи:

- ефективне використання коштів позички;

- пошук коштів для виплати боргу;

- нейтралізація негативних наслідків державного боргу.

Ефективне використання коштів позички передбачає направлення їх у проекти, які дозволяють за відведений термін одержати прибуток, що перевищує не тільки суму боргу, але й виплат по ньому відсотка. Розмір відсотка стає мінімальним критерієм ефективності використання позикових коштів.

Для погашення боргу держава може використовувати:

- відмову від боргу або його частини, проте це підриває репутацію держави й у подальшому вона не зможе розраховувати на одержання кредитів;

- залучення нових позичок для виплати старих боргів не може багаторазово використовуватися, тому що збільшення боргу скорочує надії кредиторів повернути свої борги;

- продовження боргу передбачає збільшення терміну його виплати. У цьому випадку збільшуються суми відсотків, тому що відсоток виплачується по сумі і неоплаченому боргу. Для держави більш вигідна переструктуризація боргу, при якій він перекладається в ранг довгострокових, що не веде до зростання процентних виплат;

- конверсію боргу, яка пов'язана з перетворенням його в довгострокові іноземні інвестиції, коли у рахунок боргу країнам-кредиторам пропонують купити нерухомість, брати участь в акціонерному капіталі і т. ін.;

- продаж безнадійних боргів, який можливий, якщо країна в минулому дала кредит іншій державі. Такі борги продаються із значною "уцінкою". Країна, що продає борги, виграє час для одержання необхідних коштів.

До негативних наслідків належить те, що державний борг істотно змінює стан грошового ринку. При його збільшенні відбувається додаткова пропозиція грошей. Це відбувається не тільки тоді, коли держава покриває борг за рахунок друкарського верстата або за рахунок зовнішніх позичок. Збільшення внутрішнього боргу веде до витрат резервів банків і залучення заощаджень населення, тобто росту грошових коштів в обігу. Такий процес обертається зниженням купівельної спроможності національної валюти, веде до інфляції. Передплата боргу, навпаки, зменшує кількість грошей в обігу і сприяє тенденції до стримування економічного зростання. Для нейтралізації подібних небажаних явищ ЦБ може проводити політику дорогих грошей у період збільшення державного боргу і політику дешевих грошей у час його передплати. Держава може також використовувати податкову політику: посилювати її в період збільшення заборгованості і пом'якшувати під час погашення боргових зобов'язань.