Еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

 

Інституціоналізм виник в США ще наприкінці ХІХ ст. як відповідь на суттєві зміни в економічній системі і пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Сформувавшись в окрему течію у 30-ті роки, інституціональна теорія отримала певну популярність у 50–60-х, коли потребували осмислення наслідки НТР, а потім у 80-х роках трансформувалася у сучасний інституціоналізм. Еволюція цього напрямку продовжується дотепер, але зберігає наступні базові методологічні засади: 1) історичний підхід до явищ і процесів економічної системи; 2) активна взаємодія з такими суспільними науками як соціологія, право, психологія та застосування їхнього інструментарію для аналізу економічної дійсності; 3) широке використання описово-статистичних методів у дослідженнях; 4) ключовою та базовою визнається категорія «інституту» (визначення якого, втім, різняться).

За одним з визначень інститут є розповсюдженим образом мислення та дій, що закріплений у звичках, нормах поведінки, звичаях та законодавстві, це система життя суспільства. За іншим – це правила та механізми, що забезпечують їх виконання та норми поведінки, які структурують повторювану взаємодію між людьми. І, зважаючи на різноманіття теорій, що об’єдналися під загальною системою поглядів з назвою інституціоналізм, є ще безліч підходів до цієї важливої категорії. Більш того, є суттєва різниця між поглядами представників класичного («старого») інституціоналізму (Т. Веблен, В.К. Мітчелл, Дж. Р. Коммонс) та ідеями його нових дослідників, що розвивалися та оформлювалися з другої половини ХХ ст. і до тепер.

Тож, платформу сучасного інституціоналізму утворюють два напрямки: нова інституційна економіка та неоінституційна економіка. Важливо помітити, що сформувалися ці концепції під впливом або на основі неокласичної теорії.

Нова інституційна економіка, представлена теорією ігор (Дж. фон Нейман, О. Моргенштерн, Дж. Неш), теорією неповної раціональності (Г. Саймона) та економікою угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє), як і старі інституціоналісти, піддає сумніву передумову про економічну людину, що максимізує корисність, пропонуючи замістити її принципом задовільності. Вони намагаються створити нову теорію інститутів, не пов'язану з основними постулатами неокласики.

Неоінституціоналізм же залишає незмінними головні припущення та постулати неокласики, досліджуючи різноманітні суспільні відносини з погляду раціонально мислячої «економічної людини». А стосунки між людьми розглядаються перш за все через призму взаємовигідного обміну та контрактів. Сучасний неоінституціоналізм містить цілу сукупність підходів, об’єднаних кількома спільними базовими ідеями.

 






Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 99; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.006 сек.