Посткейнсіанства та нового кейнсіанства

Під час кризи 73–75 рр. ХХ ст. відбувалося поєднання скорочення обсягів виробництва, збільшення рівня безробіття та зростання темпів інфляції, тобто спостерігалася стагфляція – явище, причини якого на той час не були зрозумілими, а відтак, були відсутні й інструменти боротьби з ним. Кейнсіанська теорія була не в змозі пояснити поєднання таких економічних явищ, антициклічне державне регулювання не вирішувало всієї низки існуючих проблем, що спонукало науковців до пошуку шляхів їх розв’язання.

Так зародилося посткейнсіанство, представники якого зробили спробу пристосувати теорію Дж. М. Кейнса до нових економічних умов. Вони виступили с критикою неокейнсіанства, вважаючи, що послідовники Дж. М. Кейнса не враховували таких чинників, що впливають на економічну систему, як недосконалість інформації, невизначеність, ризик, очікування, коливання цін, а також недооцінювали роль грошового чинника. Посткейнсіанство поєднує в собі два напрямки – американське посткейнсіанство, представниками якого є Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі, та англійське посткейнсіанство з центром у Кембріджі, видатними економістами якого є Дж. Робінсон, Н. Калдор та П. Сраффа.

Представники американського посткейнсіанства виступали за відновлення справжньої суті вчення Дж. М. Кейнса, його очищення від неокейнсіанського тлумачення. Вони приділяли особливу увагу проблемам ціноутворення, дослідженню грошового чинника, невизначеності та недостатності інформації, які істотно впливають на стан економічної системи. В цілому, вони вважали економічну систему нерівноважною, ціни недостатньо рухливими, що, насамперед, зумовлено тим, що угоди, як правило, укладаються на договірній основі. В договорах визначаються умови угоди, ціни тощо. Тому ціни не настільки рухливі, щоб при зміні співвідношення попиту та пропозиції автоматично приводити систему в рівноважний стан.

Суттєвий внесок в розвиток теорії ділових циклів зробив Х. Ф. Мінскі. Він розробив власну теорію економічної динаміки, яку назвав гіпотезою фінансової нестабільності, суть якої полягає в тому, що капіталістична економіка внутрішньо породжує фінансову структуру, схильну до фінансових криз. Причину періодичних економічних криз він вбачає не тільки в несприятливих змінах очікувань економічних суб’єктів, але й в нездібності сектора фірм до погашення своєї заборгованості фінансовому сектору, що систематично з’являється. Іншими словами, економічні кризи породжуються в фінансовій сфері оскільки фінансова нестабільність через грошово-фінансові інститути впливає на економіку. Дана теорії циклу відображає, що економічна та фінансова нестабільність є свідченням нормального функціонування економіки, результатом поведінки капіталістичної економіки, що породжується ендогенно [14].

Теоретичним підґрунтям англійського посткейнсіанства стало вчення Дж. М. Кейнса, теорія суспільного відтворення К. Маркса, теорія вартості Д. Рікардо, теоретична спадщина інституціоналізму, зокрема, положення про взаємозв’язок економічних, політичних, соціальних, правових явищ тощо.

Представниками англійського напряму посткейнсіанства були обґрунтовані положення про значення проблеми створення ефективного попиту, необхідність обмеження діяльності монополій у зв’язку з небезпекою надмірної концентрації монопольної влади, проведення державного регулювання соціальної сфери, зокрема переорієнтування військових витрат на житлове будівництво, охорону здоров’я, соціальне страхування тощо. Особливе місце в теорії англійського посткейнсіанства відводиться дослідженню впливу розподілу доходів на процеси суспільного відтворення. Найбільший внесок в розробку цієї проблеми зробили Джоан Вайолет Робінсон та Ніколас Калдор. Було доведено: темпи приросту національного доходу залежать від суми заощаджень робітників, що отримують заробітну плату, та заощаджень підприємців, що одержують прибутки, на які в свою чергу впливатиме розподіл доходів між цими суб’єктами.

В результаті еволюції посткейнсіанських ідей у 80-х роках ХХ ст. виникає нове кейнсіанство, представниками якого є Дж. Акерлоф, Б. Грінвальд, Дж. Стігліц, Г. Манків, О. Бланшар, М. Спенс, Ж. Йєллен. Вони акцентують увагу в своїх дослідженнях на аналізі ринку капіталу, праці, товарів в умовах невизначеності та асиметричної інформації, проблемах монополізації, жорсткості заробітної плати, недосконалості інформації.

Брюс Грінвальд, професор фінансів і управління активами Колумбійської бізнес-школи, та Джозеф Стігліц, професор економіки і фінансів Стенфордського університету, зробили значний внесок в розвиток економічної теорії. Вони запропонували новий підхід до аналізу сучасної монетарної економіки на підставі економічної теорії інформації, що дає змогу більш адекватно аналізувати монетарні явища в економіці [2]. Джозеф Стігліц разом з Майклом Спенсом і Джорджем Акерлофом навіть були удостоєні Нобелівської премії з економіки в 2001 р. за аналіз ринків з асиметричною інформацією, частина суб’єктів яких не володіє такою інформацією, якою володіє інша. Це призводить до їх різного становища на ринку та перешкоджає останній стороні адекватно оцінювати ефективність проектів, угод тощо [7].

Представники посткейнсіанства та нового кейнсіанства зробили суттєвий внесок в розвиток економічної думки. Вони значно збагатили наукову спадщину кейнсіанської теорії, доповнюючи її дослідженням проблем впливу грошового чинника, монополізації, слабкої рухливості цін, невизначеності, неповноти інформації на стан економічної системи, що дає змогу більш адекватно підходити до оцінки її складних та суперечливих процесів.