Неоінституціоналізм та його основні напрямки

 

Як особлива економічна теорія неоінституціоналізм набув визнання у 80−90-х рр. XX ст. Основними представниками його є Нобелівські лауреати 1991 р. Рональд Коуз (1910 р. н.), 1993 р. – Дуглас Норт (1920 р. н.) та багато інших.

Методологічні особливості неоінституціоналізму обумовлені впливом об’єднання двох основних теоретичних джерел: традиційного інституціоналізму та неокласичної школи. Звідси наступні фундаментальні принципи: 1) соціальні інститути мають значення, але 2) вони піддаються аналізу за допомогою стандартних інструментів економічної теорії. Зокрема, активно використовуються такі провідні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки, як раціональний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, концепція «економічної людини», максимізація корисності тощо.

Структуру сучасного інституціоналізму умовно можна представити трьома основними школами: індустріально-соціологічною, школою суспільного вибору та кон’юнктурною школою.

Індустріально-соціологічна школа відзначається тим, що продовжує традиції, закладені ще Т. Вебленом. Вона представлена Г. Мюрдалем, А. Льюїсом, Дж. Ґелбрейтом, Е. Тоффлером, Д. Беллом. Увага цих вчених сконцентрована на проблемах переходу до постіндустріальної стадії розвитку, а такожна проблемах слаборозвинутих держав, пов’язаних з незавершеною індустріальною модернізацією. Центральними теоріями напряму є: теорії індустріального та нового індустріального суспільства, теорія постіндустріального суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія інноваційно-підприємницької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономічного суспільства.

В основу концепції постіндустріального суспільства покладено теорію «трьох хвиль цивілізації» Е. Тоффлера («Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації», 1980), що виділяє три етапи суспільного розвитку: доіндустріальний (де визначальною є сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як головними інститутами суспільства), індустріальний (домінує промисловість, із корпорацією та фірмою на чолі) та суперіндустріальний (де головує сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її отримання та зосередження). Виникнення постіндустріального суспільства зумовлені новою роллю науки та техніки, під впливом яких докорінно змінюється структура виробництва (панування третинного та четвертинного секторів) та у відповідності з нею – структури зайнятості.

Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американським соціологом Д. Беллом («Прийдешнє постіндустріальне суспільство», 1973), який сформулював її як теорію еволюційних соціальних змін, що можуть статися в суспільстві найближчими десятиліттями внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспільства.

Школа суспільного вибору є продовжувачем правової традиції, яку започаткував Дж. Коммонс. Основними представниками її вважають Р. Коуза, Дж. Бьюкенена і Г. Таллока. У центрі уваги постають проблеми впливу політичного вибору на економіку, дослідження трансакційних витрат і зовнішніх ефектів (екстерналій).

Поняттям «трансакційних витрат» вперше скористався Р. Коуз в роботі «Природа фірми» (1937), визначивши їх як витрати функціонування ринку. Тобто, трансакційні витрати − це ті витрати, що супроводжують перехід прав власності від одного економічного агента до іншого та охорону цих прав.

Ще одним фундаментальним поняттям сучасної інституціональної теорії виступає поняття прав власності. Економічна теорія прав власності асоціюється в першу чергу з ім'ям А. Алчіана, що вважається її засновником. Економічне значення прав власності – факт досить очевидний, однак саме А. Алчіан і слідом Г. Демсец започаткували детальний економічний аналіз даної проблеми.

Під системою прав власності інституціоналізм розуміє всю безліч норм, що регулюють доступ до рідких ресурсів. Відповідно, права власності охоплюють як фізичні об'єкти, так і об'єкти безтілесні (наприклад, результати інтелектуальної діяльності). З погляду суспільства, права власності виступають як «правила гри», які впорядковують відносини між окремими агентами. З погляду індивіда, вони є «пучками повноважень» щодо прийняття рішень із приводу того або іншого ресурсу, коли кожний такий «пучок» може розщеплюватися, і одна частина повноважень належить одному агентові, інша – другому.

До основних елементів пучка прав власності звичайно відносять: 1) право на виключення з доступу до ресурсу інших агентів; 2) право на використання ресурсу; 3) право на одержання від нього доходу; 4) право на передачу всіх попередніх повноважень. Чим ширшим є набір повноважень, закріплених за ресурсом, тим вище його цінність.

Згідно інституційної теорії, будь-який акт обміну є обміном «пучками прав власності», що передаються за допомогою контракту. Це ще один ключовий термін нового підходу, сполучна ланка між поняттям прав власності та поняттям економічної організації. Контракт фіксує угоду та її умови, і тим самим він обмежує майбутню поведінку сторін. В рамках даної проблематики була сформульована знаменита «теорема Коуза»: «якщо права власності, чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) залишатиметься незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності». Вона, разом з іншими доробками Р. Коуза, висвітлює економічний зміст прав власності, виявляє значення трансакційних витрат, а також знімає з ринку звинувачення в «провалах», доводячи, що зовнішні ефекти є недостатньою підставою для державного втручання. Серед інших заслуг Р. Коуза пояснення структури й еволюції інститутів через поняття трансакційних витрат.

Кон’юнктурна школа бере початок від В. Мітчелла і представлена Нобелівськими лауреатами 1971 р. С. Кузнецом, 1977 р. Дж. Мідом та Б. Оліном, 1979 р. Т. Шульцем, 1981 р. Дж. Тобіном, 1985 р. Ф. Модільяні та 1987 р. Р. Солоу. У центрі уваги стоять проблеми міжнародної торгівлі й конкурентних переваг, руху капіталів, циклів економічної кон’юнктури, забезпечення стійкого економічного зростання.

Ще один відомий представник цієї школи Саймон Кузнєц, був першим вченим, що займався вивченням взаємозв’язків між економічними коливаннями та довгостроковим економічним зростанням, досліджуючи великий обсяг емпіричної інформації, та розробив методи підрахунку національного доходу («Національний дохід: короткі висновки», 1946).

В цілому внесок неоінституційної теорії в економічну науку неможливо переоцінити, бо вона не тільки поєднує в собі найважливіші методологічні підходи (еволюційний та функціональний), а й розширює можливості в пізнанні економічних явищ та процесів за допомогою синтезу з іншими суспільними науками.

 






Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 94; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.02 сек.