Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності


1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./ О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К., 2001.

2. Заброцький М.М. Вікова психологія. – К.: МАУП, 1998.

3. Обухова Л.Ф. Возрастная психология. – М., 1996.

4. Психология человека от рождения до смерти. / Под общ. ред. А.А.Реана. – СПб, 2003.

5. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 360 с.

Соціально-психологічна готовність дитини до шкіль­ного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми, підкоряючись вимогам дитячої групи, поступаючись партнерам спілкування і захищаючи інтереси та гід­ність власних. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольо­вої, пізнавальної сфер.

Психологічна готовність дитини до школи — здатність дитини ви­конувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язан­ня завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілку­вання, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони пе­реживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

1. 6-річна дитина сприймає світ і себе у ньому як істин­ний суб'єкт діяльності, наділений почуттям власної гід­ності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвої­ла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сфор­мувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якос­ті, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаш­товує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школя­рем, людиною, зайнятою серйозною справою — навчан­ням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої робо­ти. Так виникає криза 6-ти — 7-ми років, основними сим­птомами якої є (Л. Обухова):

а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'явля­ється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);

б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує — вона вже закрита для спілкування);

в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).

У цей період дитина замикається і стає некерованою, у неї виникає нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціаль­но схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

2. Вступ до школи є якісно новим етапом у житті дитини, оскільки змінюється її ставлення до дорослих, однолітків, до себе і своєї діяльності. Зі школою пов'язаний перехід до нового способу життя, нове становище в суспільстві, нові умови діяльності і спілкування. Дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності — дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги прог­рами, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, дотримува­тися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, доб­ре засвоювати навчальний матеріал.

Із новими обов'язками школяр здобуває і нові права, може претендувати на серйозне ставлення дорослих до своєї навчальної праці; має право на власне робоче місце, від­повідні умови для занять (зручний час, тишу), відпочинок, дозвілля. Позитивна оцінка його навчальної праці пов'я­зана зі схваленням і повагою тих, хто його оточує.

В оточенні дитини провідну роль відіграє новий дорос­лий — учитель. Стосунки з ним розгортаються інакше, ніж із вихователем, який здебільшого виконував функції, подібні до материнських (безпосередні, довірливі й інтим­ні). З вихователем можна було сперечатися, доводити свою правоту, наполягати на своїй думці, нерідко апелюючи до думки батьків: «А мені мама сказала...». Дошкільнику ви­бачали пустощі та вередування. Дорослі, навіть сердячись, швидко забували про це, почувши від нього: «Я більше не буду». В оцінюванні діяльності дошкільника дорослі час­тіше звертали увагу на позитивне, коли щось у нього не ви­ходило, хвалили за старання. Оцінка вчителя не виражає його суб'єктивного особистого ставлення, а засвідчує об'єктивну міру значущості знань учня і виконання ним навчальних завдань.

Зміни взаємин дитини з однолітками пов'язані з колек­тивним характером навчання. У стосунках з іншими діть­ми на передній план виходить навчання, засноване на спільній відповідальності, залишаючи позаду ігрову ді­яльність. Успіхи у навчанні стають головним критерієм взаємного оцінювання однолітків, визначають їхнє стано­вище у класі. Навчальна діяльність є обов'язковою для всіх, підпорядковується регламенту, правилам, які дити­на повинна виконувати.

Зі вступом до школи змінюється і ставлення дорослих до дитини, яка порівняно з дошкільником має більше са­мостійності. Вона повинна сама розподіляти час, дотриму­ватися режиму, не забувати про свої обов'язки, вчасно і якісно виконувати домашні завдання. Основні зміни у цей період відбуваються у внутрішній позиції дитини — психо­логічному відображенні об'єктивної системи її взаємин з оточенням. Внутрішня позиція багатьох старших до­шкільників свідчить про їхню готовність до соціальної по­зиції школяра. Вона є своєрідною системою потреб, пов'я­заних з навчанням, як з новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює у собі новий для дитини суспільно значущий спосіб життя.

Становлення внутрішньої позиції школяра відбуваєть­ся у два етапи. На першому з'являється позитивне став­лення до школи, але спрямування на зміст навчальної ді­яльності відсутнє. Дитина орієнтується лише на зовнішні норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвої­ла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сфор­мувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якос­ті, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаш­товує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школя­рем, людиною, зайнятою серйозною справою — навчан­ням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої робо­ти. Так виникає криза 6-ти — 7-ми років, основними сим­птомами якої є (Л. Обухова):

а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'явля­ється переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини);

б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує — вона вже закрита для спілкування);

в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати).

У цей період дитина замикається і стає некерованою, у неї виникає нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціаль­но схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

Наявність у дитини внутрішньої позиції школяра ви­являється у рішучій відмові від дошкільно-ігрового, інди­відуально-безпосереднього способу існування, яскраво по­зитивному ставленні до нового змісту занять, нового типу взаємин з дорослим — як з учителем. Така позитивна спрямованість на школу як на навчальний заклад є най­важливішою передумовою благополучного входження ди­тини у навчальну діяльність: прийняття нею шкільних ви­мог і повноцінного включення у навчальний процес.

3. У школі дитина переходить до систематичного засвоєн­ня основ наук, наукових понять, що спричиняє особливий розвиток пізнавальної сфери дошкільника.

У 6-річному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. На 25—30% поліпшуються гострота зору, розріз­нення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори — черво­ний і синій), розвивається фонематичний слух, рука вико­ристовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду.

Активнішим, довільнішім, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Упродовж дошкільного віку збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хв.), дитина поступово вчиться керувати своїм зором, рукою, використовує спеціальні прийоми детального обсте­ження предмета. Змінюється роль розумових процесів: пі­знаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, ви­користовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що ба­чать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше заува­жують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих.

Як і раніше, активно розвивається наочно-дійове мис­лення. До завершення дошкільного віку формується об­разно-мовне мислення (спирається на образи уявлень і ре­алізується за допомогою слів), яке поступово набуває певної самостійності (відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язування пізнавальних завдань). У зв'язку з цим під­вищується роль мовлення, за допомогою якого діти почи­нають мислити подумки, оперувати різними об'єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірко­вувати. Основним у цей період є наочно-образне мислення, зароджується логічне.

Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини (3000—5000 слів). Крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислівники, вставні слова, значно краще володіє граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Триває розвиток і внутрішнього мовлен­ня, яке стає способом становлення і формою функціону­вання внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке, виокремлюю­чись із практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.

До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точ­ність відтворення інформації. У 6—7-річних дітей домінує смислова пам'ять, завдяки якій вони запам'ятовують значно більше, ніж раніше. Характерна особливість пам'яті до­шкільника полягає у легкому запам'ятовуванні того, що викликає сильне враження, тому потрібно бути дуже тактов­ним у спілкуванні з ним, щоб необережним словом не відме­жувати потрібних для нього і його розвитку об'єктів. Важли­во, щоб діти весь час збагачувалися зрозумілими, корисни­ми знаннями, потрібними їм для ігор, бесід, малюнків, без яких неможливий їх подальший розумовий і моральний розвиток. Старші дошкільники вже можуть використову­вати прийоми запам'ятовування, намагаються зрозуміти матеріал, повторювати його. Однак мимовільне запам'ято­вування і надалі залишається найпродуктивнішим.

Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна та­кож і здатність зосереджуватися: вони часто відволікають­ся з будь-якого приводу. Попри те, у 6 років починає роз­виватися довільна увага: дошкільники вже виокремлюють потрібні для їхньої діяльності об'єкти, вчаться бути уваж­ними. Водночас розвивається та набуває більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому віці. Ді­тям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак при цьому швидко вис­нажуються.

Уява дошкільників характеризується багатством проя­вів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але не­достатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів.

Удосконалюється психічна діяльність дитини. Напри­кінці дошкільного віку багато психічних процесів контро­люються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. Однак ця са­морегуляція у 6-річних дітей ще недосконала: вони часто порушують дисципліну, їх поведінка піддається миттєвим бажанням, рухи досить імпульсивні. З огляду на це дорос­лі повинні постійно дбати про формування у дитини орга­нізованості, зібраності, дисциплінованості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя до­шкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почут­тів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст дій, а й відпо­відно переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, спів­чуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати по­чуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість пра­вил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. У цей пе­ріод важливо не допустити формування неадекватної (за­вищеної, заниженої) самооцінки. Діти старшого дошкіль­ного віку вже переживають почуття патріотизму.

Характерна особливість психіки дошкільників — висо­ка емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емо­ційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко змі­нюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти не­рідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій.

На завершенні дошкільного періоду у дитини з'явля­ються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від спільної з дорослими діяльності ді­ти переходять до самостійного виконання їх вказівок. Вод­ночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльнос­ті, взаємин дорослих. Виникають нові відносини з одноліт­ками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформовані до цього віку якості особистості забезпечують нор­мальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність малюка до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання є ком­плексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних якостей, що найбільше сприяють нор­мальному входженню у шкільне життя і формуванню на­вчальної діяльності.

4. Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усві­домлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засо­би, що наближають до життя дорослих. Психологічно ди­тина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється ба­жання стати учнем, навчатися, а становище школяра зда­ється певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідом­лювати навчання як відповідальну справу, до якої всі став­ляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. На­віть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і ви­хователів не відмежовує старших дошкільників від праг­нення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'яз­ків, учнівське приладдя.

Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбут­нє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає ви­сокого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних ін­тересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціаль­ного навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початко­вій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.

Розвиток пізнавальної сфери є безпосереднім свідченням готовності до навчання, оскільки оволодіння знаннями, основами наук передбачає сформовану пізнавальну спрямова­ність. Не можна робити висновків про готовність до шкільно­го навчання дитини, не з'ясувавши особливостей розвитку її пізнавальної спрямованості, уявлень про школу, наявність бажання вчитися і ставлення до навчання загалом.

Отже, основними компонентами мотиваційної готов­ності дитини до школи є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інте­рес до світу. Ця готовність виникає наприкінці дошкільно­го — на початку шкільного періоду як потреба в набутті знань і вмінь, свідчення якісно нового етапу розвитку пі­знавальної сфери.

5. Школа і навчання вимагають від дитини розуміння, усвідомлення необхідності дотримання певних правил на уроці, під час виконання навчальних завдань у школі і вдома, у роздягальні, їдальні, спортивному залі, а також у свій вільний час — на вулиці, у театрі, парку тощо. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є готовність емоцій­но-вольової сфери дитини, яка зумовлює вміння регулюва­ти свою поведінку у складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця.

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних про­цесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички само­стійності, організованості, швидкий темп роботи, що ви­магає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсив­ності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдан­ня, оцінювати свою роботу.

Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати трудно­щі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, перено­сить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.

Навіть важку роботу, яка потребує значного напружен­ня, дошкільники виконують легше, якщо її процес і результат захоплює, викликає позитивні переживання. Пе­реживання позитивних емоцій, пов'язаних з роботою, ра­дість від пізнання нового, задоволення від виконання зав­дання, приємне передчуття високої оцінки створюють сприятливий фон у навчальній діяльності. Позбавлена ра­дощів посилена розумова робота може стати для дитини нудною, небажаною, важкою.

Немало подій навчальної діяльності породжують не ли­ше позитивні, а й негативні переживання (помилки, невда­чі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають нев­доволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші —впер­то відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати сво­їми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку це дається нелег­ко, оскільки емоційна збудливість — їх вікова особливість.

Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхід­ності від того, що особливо приваблює.

Для вольової регуляції поведінки дошкільників прита­манна єдність мотиваційної й операційної сторін, що вияв­ляється у ставленні до труднощів і типових способів їх по­долання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різнома­нітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності са­мостійно, за незначної допомоги дорослих долати трудно­щі, які обов'язково виникають у школі.

Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї. Діти, які виростали у доброзичливих умо­вах, відчували підтримку дорослих у їх прагненні до са­мостійності, намаганні творчо діяти, як правило, готові до школи. їх активність доповнюється, підсилюється само­стійністю, впевненістю, відчуттям своєї здатності впорати­ся зі складним завданням. Невдачі можуть іноді виклика­ти у них сльози, однак діти швидко забувають прикрощі, що трапились під час занять, ігор, і виправляють допуще­ні помилки. Значно гірше почувають себе у таких ситуаці­ях ті дошкільники, яким удома бракувало тепла, турботи, які не відчували поваги до себе, власної захищеності. Вони боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рів­нем домагань. У них мало друзів, скутість заважає їм виявяяти ініціативу. Найсуттєвішими причинами таких якос­тей є негативна ситуація у сім'ї, намагання батьків ізолю­вати дитину від ровесників, обмежити її самостійність, нав'язливі повчання і моралізування, образи, принижен­ня, висміювання, фізичні покарання за помилки і невдачі, загострення уваги на її слабкості і неповноцінності.

6. У загальному рівні розумового розвитку дитини, воло­дінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявля­ється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи врахо­вують її загальну обізнаність з навколишнім світом, сві­тогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізна­вальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Знання про навколишній світ, світоглядні уявлення дитини виявляються у тому, що вона знає про себе і своє найближче оточення: сім'ю, свою вулицю, село, місто, лю­дей, їхню працю, звичаї, свята, явища природи. Важли­вим показником розумового розвитку дитини є систем­ність знань і уявлень.

Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. У ній, як правило, ви­користовують запитання про домашню адресу, ім'я та прі­звище дитини; як звуть тата, маму, бабусю, дідуся, де і ким вони працюють; які, крім рідного, вона знає міста, в якій країні живе; як називаються дні тижня, пори року, місяці, яких диких і свійських тварин вона може назвати; звідки береться зерно, борошно, з чого печуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки, іг­ри тощо. Одні діти на ці питання відповідають цікаво і зміс­товно, інші навіть не знають домашньої адреси, назви рід­ного міста.

За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, розумові можливості, індивіду­альний і груповий рівень обізнаності, роль батьків у фор­муванні загального розвитку і спрямованості дитини, над чим необхідно працювати педагогам. Результати діагнос­тичної бесіди свідчать і про кругозір, орієнтацію дітей у навколишньому світі. Найчастіше вони дають підстави для таких висновків:

1) у дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільно і правильно їх висловлює;

2) дитина має деякі уявлення, але висловлює їх досить бідно;

3) у дитини збіднений запас уявлень (фрагментарні, незв'язані), їй важко висловлюватись.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності можна визна­чити і за допомогою системи індивідуальних завдань. Для з'ясування розвитку сприймання, спостережливості вико­ристовують набори предметів, що різняться за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною (стрічки), кольо­ром; плани і схеми для конструювання (завдання на пра­вильне розташування меблів у кімнаті, складання карти­ни з частинок, знаходження виходу в лабіринті) та ін.

Про розвиток зв'язного мовлення дітей можна зробити обґрунтований висновок на підставі аналізу їхніх відпові­дей під час бесіди або переказу казки, оповідання (перед тим їх слід виразно, спокійно прочитати дитині). Коли дитина розповідає вірш, казку, важливо звернути увагу і на інтона­ційну виразність, образність її мовлення. Для діагностуван­ня схильності до мовної творчості малюка пропонують при­думати оповідання, казку за певною темою (назвою); закін­чити розпочате оповідання; придумати початок ситуації; скласти загадку про певний предмет тощо. У розмові з ди­тиною на підставі виконання нею спеціальних вправ вияв­ляють і якість вимовляння нею звуків, розвиненість нави­чок для оволодіння рідною мовою, читанням, письмом.

В адресованих вихователям дошкільних закладів ви­даннях є завдання, якими можна скористатися для з'ясу­вання рівня розвитку пам'яті, мислення, уяви.

Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяль­ності, свідчать результати сприймання дитиною висловле­них дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність дія­ти відповідно до їхніх вимог.

Психологічною передумовою успішного засвоєння по­чаткового курсу математики є адекватне вимогам школи володіння дитиною математичними уявленнями. Для його з'ясування використовують завдання, які дають змогу ви­явити, чи вміє дитина рахувати, до яких меж і наскільки усвідомлено вона це робить, чи орієнтується у натурально­му ряді чисел (знає місце кожного числа, його склад, утво­рення), чи володіє прямою, зворотною, порядковою ліч­бою, чи вміє додавати й віднімати по одному і по два, розв'язувати і самостійно складати задачі. За результатами виконання цих завдань, як правило, дітей розподіля­ють на такі групи:

— діти, у яких є первинні математичні навички, які правильно виконують завдання і можуть їх аргументува­ти, пояснити;

— діти, які правильно виконують завдання, але не мо­жуть пояснити хід їх виконання;

— діти, які не вміють виконувати завдання.

Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі вис­новки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелекту­альної активності тощо. На основі цих відомостей вибудо­вують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освіт­ньо-виховну роботу з першокласниками.

7. Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взає­мини з педагогом та однолітками. Вихователь, який сис­тематично спостерігає за поведінкою дітей у групі до­шкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діло­вому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоюва­ти себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати учас­ті у спільній діяльності через боязкість або комунікатив­ну пасивність.

Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'яз­ку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно до­рослого — позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набува­ють цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і від­працьовувати її для обговорення з іншими людьми.

У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, пе­реживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих резуль­татів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дріб­ницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоцій­но-смислових особливостей життя дітей, він може припус­титися значних помилок у роботі з ними.

Не всі старші дошкільники займають однакове стано­вище у групі. Серед них є такі, які почувають себе вільно: вони активні, ініціативні, веселі, охоче допомагають ін­шим, діляться з ними тим, чим можуть, їх люблять ровес­ники, біля них згуртовуються. Немало є і байдужих, пасив­них, агресивних, боязких дітей. Часто бувають у групах і діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд (невмите обличчя, брудні руки і ніс, не­дбалий одяг), особливості поведінки і дій (недостатня кміт­ливість, вайлуватість, повільність, вередування, плакси­вість, забіякуватість), риси характеру (відлюдькуватість, дратівливість) тощо.

У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбіль­шою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровес­никами, враховувати їхні бажання, залагоджувати непо­розуміння, дружити, допомагати (істинний лідер). Ліде­ром може стати й агресивна, фізично сильніша за інших дитина, яка прагне командувати, розпоряджатися, а в разі чиєїсь непокори може вдатися до фізичних розправ (агре­сивний лідер). Лідерство в дошкільному віці зовсім не га­рантує, що ця риса збережеться і в подальшому шкільному житті. Однак наявність у дитини ознак істинного лідера є передумовою, що ця якість розвиватиметься і в школі.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загально­го розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчан­ня. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.

8. Дошкільний вік має внутрішні закономірності психічно­го розвитку, порушення яких може спричинити непоправну шкоду. Одним із таких порушень є намагання деяких педа­гогів працювати з дошкільниками з використанням прита­манних шкільному навчанню методів, ігноруючи привабли­ві для дітей гру, конструювання, ліплення, прогулянки.

Однак, маючи на меті підготовку дітей до школи, необ­хідно працювати з ними на основі максимального враху­вання особливостей їхнього віку, використовуючи можли­вості дошкільної педагогіки.

Особливо важлива роль у формуванні новоутворень, психічних процесів і властивостей особистості, що готують перехід дитини до молодшого шкільного етапу, належить ігровій діяльності, яка не лише розвиває їх мислення, сприймання, рухи, а й формує мотиваційну готовність ди­тини до школи.

Важливе значення при цьому має навчальна діяль­ність (особливо для оволодіння грамотою і математични­ми знаннями). Однак для забезпечення ефективного на­вчання старших дошкільників необхідно, щоб заняття не уподібнювалися до уроків шкільного типу, а вибудовува­лися з урахуванням природи дитини, специфіки мети і методів дошкільного виховання. Позитивних результатів досягають шляхом використання у навчанні дошкільни­ків методу поетапного формування розумових дій, що за­безпечує формування спеціальних умінь, підвищує за­гальний інтелектуальний рівень старшого дошкільника. Навчальна діяльність сприяє формуванню знань про пред­мети і явища природи, суспільного життя у розвитку мов­лення дошкільника, започаткуванні спеціальних на­вчальних навичок. До кінця дошкільного віку у дитини формується відносно стійка допитливість, особлива чут­ливість до оцінки результатів, прагнення до визнання до­сягнень, з'являється інтерес до важких навчальних зав­дань. Вона стає вимогливішою до себе, намагається більш самостійно, усвідомлено регулювати свою поведінку (на­приклад, на заняттях стежить за поставою, дотримується правил роботи у колективі тощо).

Продуктивні види діяльності (малювання, конструю­вання, ліплення та ін.) активно сприяють естетичному, моральному розвитку майбутнього школяра, збуджують його уяву, думку. Сила їх впливу на психіку дитини залежить від керівництва, організації вихователем відповідної діяльності дитини.

У процесі зображувальної діяльності розвиваються вмілість рук, зорово-рухова координація, необхідні для оволодіння письмом. Найбільше цьому сприяє створення дітьми зображень не частинами, а з цілого шматка (глини, пластиліну), однієї лінії контуру (у малюванні, аплікації). Дитина успішніше оволодіває письмом, якщо вміє робити рукою ритмічні, рівномірні, плавні рухи. Формуванню та­ких рухів сприяють, наприклад, малювання рослин, деко­ративне малювання за мотивами народних вишиванок, пи­санок тощо. Щоб правильно виконувати навчальне завдання, дити­на має бути працьовитою.



Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 567;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2024 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.031 сек.