Місце підліткового періоду в загальному процесі індивідуального розвитку.

Оцінка місця підліткового періоду в загальному процесі он­тогенезу ніколи не була однозначною.

С. Холлвважав, що основним законом психічного розвитку є закон рекапітуляції. Період від 8 до 12 років відповідає закінчен­ню періоду дикості та початку цивілізації, а юність (від 12-13 років) до періоду дорослості (22 - 25 років) - еквівалент епохи романтизму. Це період бурі та натиску, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, у процесі яких у людини з'являється почуття індивідуальності.

К. Конрадназиває передпідлітковий вік, який характери­зується бурхливими емоційними проявами, циклоїдним періодом, а юність з нахилами до самоаналізу - шизоїдним.

А. Гезеллдетально проаналізував кожен рік життя дитини:

10 років - золотий вік, дитина врівноважена, легко сприй­має життя, довірлива, мало турбується про зовнішність.

11 років - починається перебудова організму, дитина стає імпульсивною, з'являється негативізм, бунт проти батьків.

12 років - ставлення до світу стає більш позитивним, зрос­тає автономія підлітків від сім'ї, дітям притаманне розуміння, тер­пимість, почуття гумору.

13 років - підліток стає більш інтровертованим, самокри­тичним і чутливим до критики, зростає вибірковість у дружбі.

14 років - інтроверсія заміняється екстраверсією, зростає впевненість у собі, підліток експансивний, енергійний.

15 років - розвивається дух незалежності, початок свідомо­го самовиховання.

16 років - емоційна врівноваженість, комунікативність, спрямування на майбутнє.

К. Левін розглядає підлітковий період як соціально-психо­логічне явище, пов'язує психічний розвиток особистості підлітка зі зміною його соціальної позиції. Поведінка підлітка визначається маргінальністю його положення. На шляху переходу із дитячого світу в дорослий підліток не належить повністю ні до того, ні до іншого.

М. Мідзазначає, що тип переходу від дитинства до дорос­лості залежить від того, наскільки великий розрив існує в нормах і вимогах, які висуває певне суспільство до дитини і до дорослого. Існує залежність взаємин між поколіннями від темпів науково-технічного і суспільного розвитку.

3. Фрейдзвертав увагу на біологічну детермінанту розвит­ку. Підлітковий вік характеризується обов'язковою віковою кри­зою. Це зумовлено статевим дозріванням. Підліткову кризу уник­нути не можливо, оскільки спроби особистості інтегрувати нові сексуальні імпульси призводять до внутрішніх переворотів.

Л. Виготськийвважає, що становлення людини передбачає діалектичну взаємодію двох видів розвитку - натурального і соціального. Головним новоутворенням перехідного віку є те, що в драму розвитку вступає новий, якісно своєрідний чинник - осо­бистість самого підлітка. Соціальний розвиток, який призводить до утворення особистості, здобуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.