Підходи до вирішення проблеми вікової періодизації.
Л. С. Виготський зазначає, що від правильного вирішення проблеми вікової періодизації залежить стратегія побудови системи виховання і навчання підростаючого покоління. Поняття віку має відносне значення. Вік - якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною кількістю змін, які становлять у сукупності своєрідність структури особистості на даному етапі її розвитку.
Існує три підходи до проблеми вікової періодизації.
Для першого підходухарактерним є побудова вікової періодизації на основі зовнішнього, не пов'язаного із самим процесом розвитку, критерію.
За В. Штерном, процес індивідуального розвитку дитини будується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства (перші місяці - стадія ссавців, друге півріччя - стадія мавпи, потім - розвиток первісних народів, вступ до школи - засвоєння людської культури в дусі античності тощо).
За Ране Заззо, етапи дитинства збігаються зі ступенями системи виховання і навчання дітей (раннє дитинство, дошкільний вік, початкова освіта, стадія навчання в середній школі тощо).
За П. П. Блонським, основним критерієм вікової періодизації є поява і зміна зубів (беззубе дитинство, дитинство молочних зубів, дитинство постійних зубів).
Для другого підходу характерне використання не зовнішнього, а внутрішнього критерію вікової періодизації. Цим критерієм стає одна зі сторін розвитку.
За 3. Фрейдом, основний критерій - сексуальний розвиток.
Для третього підходу характерне виділення періодів психічного розвитку дитини на основі істотних особливостей цього розвитку (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін). Автори використовують три основні критерії вікової періодизації:
1) соціальну ситуацію розвитку;
2) провідну діяльність;
3) центральне вікове утворення.
Перше запитання, на яке варто дати відповідь, вивчаючи динаміку будь-якого віку, - зазначає Л.С.Виготський, - це запитання про суть соціальної ситуації розвитку. Соціальна ситуація розвитку- своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишньою дійсністю, насамперед за все соціальною.
Новоутворення- це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку - центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, називаються центральними лініями розвитку в певний вік.
Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом новоутворень, що виникають у свідомості дитини, - суть і зміст критичних періодів.
Д. Б. Ельконін стверджує, що не можна здійснювати періодизацію за однією ознакою. Він виділяє основні принципи побудови вікової періодизації. Зокрема, вказує на те, що варто враховувати закономірності розвитку психіки. Розвиток - це внутрішньо детермінований, діалектично суперечливий цілеспрямований процес, де "плавні" еволюційні періоди змінюються «стрибками». Відповідно вікова періодизація повинна базуватися на конкретно-історичному розумінні розвитку людства. Виявлення переломних критичних точок, пошук внутрішніх протиріч, врахування особливостей чергування критичних періодів і стабільних - усе це важливо для побудови вікової періодизації. Межами віку є кризи. В психічному розвитку можна виділити епохи, стадії, фази.
Г. С. Костюк вказує на те, що онтогенез має періодичний і стадіальний характер. Визначаючи періоди психічного розвитку дитини, потрібно брати до уваги всі її сторони в єдності: змістову, операційну, мотиваційну. При переході від одного ступеня розвитку до другого перебудовується вся структура віку. Кожен вік має специфічну, єдину структуру. Динаміка розвитку - сукупність законів, які визначають період виникнення, зміни структурних новоутворень.
Стадії не просто йдуть одна за одною. Досягнення попередньої стадії включаються в наступну і використовуються в нових функціональних ансамблях, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.
Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.
Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді.
Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11 — 12 років), юнацька криза.
Прийнята у психології періодизація Виготського — Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльності (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування та ін.). Однак психологічні дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними (у структурі навчальної діяльності: спортивна, художня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.
У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.
2. Натальний період — пологи.
3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік — від 3 до 6-7 років. Його поділяють на:
— молодший дошкільний вік — 4-й рік;
— середній дошкільний вік — 5-й рік;
— старший дошкільний вік — 6-7-й рік.
7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6-7 до 10-11 років).
8. Дорослішання:
— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;
— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);
— зріла юність — від 18 до 20 років.
9. Дорослість:
— рання дорослість — від 20 до 40 років;
— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
10. Старість — після 60 років.
У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.
Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 644;