Кримські гори як фізико-географічний район. Основні екологічні проблеми

Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і про-: стягаються від мису Іллі на сході до мису Херсонес на заході. Довжи­на гірської системи 150 км, ширина в середній частині — 50—60 км. Гірська споруда являє собою північну частину мегантиклінорію, півден­не крило якого по тектонічних розломах опустилось під рівень Чор­ного моря. На будову поверхні Кримських гір впливають тектонічні процеси, літологія гірських порід, екзогенні процеси. Орографічно тут чітко виділяються три гірські пасма: Головне (найвище), Внутрішнє. Зовнішнє і поздовжні зниження між ними. Максимальні висоти Головного пасма досягають 1545 м (г. Роман-Кош), 1540 м (г. Демір-Капу), 1525 м (г. Еклізі-Бурун). До Південного берега Криму воно об­ривається стрімкими вапняковими схилами. Внутрішнє і Зовнішнє пасма поступово знижуються в північному напрямку. Утворення па­сом і міжпасмових знижень зумовлено склепінчастим підняттям Кримських гір, інтенсивним ерозійним розчленуванням в антропогені. У межах Кримського мегантиклінорію виділяються Качинський (на північному схилі), Південнобережний і Туакський антиклінорїі (на південному схилі). Вони розділяються синклїноріями Південно-Західного і Східного Криму. В південно-східній частині Криму знаходяться Судацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста систе­ма. Особливістю геологічної будови Кримських гір є наявність таврій­ських флішових порід — глинистих сланців, пісковиків верхньотріасового і нижньоюрського віку, що відслонюються, складених вулканіч­ними породами — лавами, у долинах річок, підніжжі Головного пасма. На породах таврійського флішу залягають вапняки, мергелі та глини середньо- та верхньоюрського віку. Антиклінорії Качинський, що зна­ходиться у верхів'ях річок Бельбек, Кача та Альма, Південноберєжний на ділянці Ялта — Форос, Туакський — між Гурзуфом і Судаком скла­дені вулканічними породами — лавами, туфітами, туфобрекчіями, ве­ликими напівлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та ін. Судацько-Карадазька складчаста система розбита на окремі блоки, характери­зується численними насувами. Тут знаходиться середньоюрський вул­канічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, ліпаритами, да­цитами, туфобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими породами потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак — Карадаг) збу­дований середньо- і верхньоюрськими глинистими, пісковиковими і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви верхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.). Північний схил Головного пасма.

Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезозойськими, палео­геновими і неогеновими породами. Головне пасмо приурочене до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, збудованих потужною тов­щею верхньоюрських брекчієподібних і рифових вапняків, мергелів, пісковиків. У будові Східного синклінорію важливу роль відіграють також крейдові й палеогенові відклади.

Гірські передгірні пасма Криму являють собою куести з харак­терною для них асиметрією схилів: південні — урвисті, скелясті, з гребенеподібними вершинами, а північні — пологі, розчленовані річковими долинами. Середні висоти Внутрішнього пасма (куести) — 500 м, Зовнішнього — 250 м. Міжпасмові зниження мають не­однакову ширину: між Головним і Внутрішнім вона змінюється від 2—3 до 15 — 20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами — З— 5 км. Річкові долини в передгір'ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зниженнях — широкі й терасовані.

У Кримських горах спостерігаються залишки двох поверхонь вирівнювання: верхня, з відмітками 1250—1400 м, що має досеред-ньоміоценовий час; та нижня, з відмітками 500 —1000 м сармат­ського віку. Наявність цих поверхонь впливає на особливості ланд­шафтної структури вершин Кримських гір.

Помітну роль у формуванні рельєфу Кримських гір відіграють сучасні фізико-географічні процеси, зокрема ерозійні. На південно­му схилі Головного пасма розвиваються зсувні и обвальні процеси. Повсюдне поширення карбонатних порід, тріщини і розломи в них, розчленованість рельєфу, достатня кількість опадів зумовили інтен­сивний розвиток карсту й утворення різноманітних карстових форм: понор, лійок, польїв, карів, колодязів, шахт, печер, гротів.

Положення Кримських гір на півдні висунутого майже на 200 км від материкової частини в Чорне море півострова, на північній пе­риферії субтропічного поясу, близькість (порівняна) Середземного моря, будова й орієнтація гірських пасом зумовлюють своєрідність їх кліматичних умов. Ця територія є на 1,5—3,0° теплішою по­рівняно з місцевостями, які знаходяться на відповідних широтах у континентальних умовах. Характерна особливість — збільшення кількості сонячного світла з висотою, наприклад у Нікітському саду вона становить 2287 год, а на Карабі-яйлі — 2453 год на рік. Річна сума сонячної радіації становить 5120 (Ялта) — 5310 МДж/м-(Чор­номорське), при цьому 60 % її — це пряма сонячна радіація. Річний радіаційний баланс на Південному березі Криму становить у середньому 2430 Мдж/м². При цьому основні суми сонячної радіації та радіаційного балансу реєструють протягом весняно-літнього періо­ду, коли внаслідок поширення тропічних повітряних мас у Криму переважає сонячна погода.

В осінньо-зимовий період спостерігається хмарна погода, пов'я­зана з циклонічною діяльністю на полярному фронті. У цей час випадає основна маса опадів, переважно у вигляді дощу. Річні суми опадів у передгір'ях становлять 500 — 600 мм, а на гірських верши­нах — 900—1100 мм. Стійкий сніговий покрив утворюється лише в горах. На Південному березі Криму його не буває, хоча сніг випадає щорічно. Гірське пасмо захищає Південний берег взимку від хо­лодних північних повітряних мас, тому повітря потрапляє сюди після проходження над морем або у вигляді фенових потоків внаслідок перевалювання через Головне пасмо. Найчастіше фени трапляють­ся вдень і тривають від кількох годин до 2—3 діб. Важливу роль у формуванні клімату відіграє бризова циркуляція, зумовлена терміч­ними контрастами суші й моря протягом теплого періоду. Вдень спостерігається морський бриз, вночі — береговий. У горах виявля­ються гірсько-долинні вітри: вдень вони дмуть до гір, вночі — на­впаки. У деяких місцях денний морський бриз поєднується з до­линним вітром, а нічний бриз — із гірським, що приводить до поси­лення вітрової діяльності. Клімат Південного берега Криму субтро­пічний середземноморський. Його формування пов'язане з тропіч­ними повітряними масами атлантичного походження влітку та восени і повітрям помірних широт морського і континентального походження взимку і навесні. Через переважання циклонічної діяль­ності взимку тут добре виявлений зимовий максимум атмосферних опадів і спостерігається більше днів з опадами. Середні місячні тем­ператури взимку становлять +2...+4 °С, а влітку — понад +23 °С. Абсолютний мінімум температури в Ялті -15 °С, а в східних райо­нах -20 °С, що свідчить про ймовірність різких похолодань у цих районах. Літо жарке і посушливе, випаровуваність скрізь переви­щує суму опадів (табл. 22).

Режим випадання атмосферних опадів визначає характер поверх­невого і підземного стоку. У зимово-весняний період відбувається основний поверхневий стік. Влітку його практично немає. У жив­ленні річок велику роль відіграє підземний стік. Запаси підземних вод формуються на яйлинських масивах Головного пасма внаслі­док поглинання карстовими порожнинами талих снігових вод за відсутності поверхневого стоку. Північні схили гір дренуються річка­ми Альма, Кача, Бельбек, Чорна, Салгир. Остання є найдовшою в Криму (232 км; разом з притоками Зуєю, Бурульчею, Великою Карасівкою має площу басейну 4010 км²). Середні багаторічні витрати цих річок становлять 1,5—2,0 м³/с, максимальні — 118—220 м³/с. У верхів'ях рік створено водосховища для водопостачання населе­них пунктів.

Річки південного схилу Кримських гір — короткі, порожисті, русла заповнені уламками гірських порід, басейни їх невеликі. Під час злив влітку в долинах річок, балках та ярах півден­ного схилу утворюються селеві потоки великої руйнівної сили. Па деяких річках південного схилу утворились водоспади: Учансу на однойменній річці, Джур-Джур на р. Улу-Узень Східний.

Різноманітність ґрунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов у зв'язку з висотою та експозицією схилів і пов'язана з цим зміна рослинності та характеру денудаційних процесів зумовили мозаїчність ґрунтового покриву. В поширенні ґрунтів і рослин­ності на загальному вертикально-поясному фоні спостерігають­ся відмінності між південним, і північним схилами, західними і східними районами. У передгір'ях розвинулись чорноземи на кар­бонатних, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чор­ноземи солонцюваті на глинистих породах. Щільні породи заля­гають з глибини 60 —100 см. Ґрунти щебенюваті, вміст гумусу в орному шарі — 3,5—4,0%. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах. На схилах і плато, складених вапняками і мертелями, сформувались дерново-карбонатні й перегнійно-карбо­натні (на північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, характеризуються карбонатністю і високою скелетністю. Під су­хими лісами і чагарниками розвинулись бурі гірсько-лісостепові та коричневі ґрунти. Перші колись перебували під лісовою рос­линністю. Зміна її на степову і чагарникову, що відбулася під впли­вом господарської діяльності людини, є причиною остепнення цих ґрунтів. Вони мають високу скелетність, потужність ґрунтового профілю невелика (60—80 см), вміст гумусу — до 5 % . Коричневі ґрунти сформувались під ксерофітними розрідженими лісами, за значної участі степової рослинності. На схилах Головного пасма розвинені бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти. Верши­ни яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гірсько-степо­вими ґрунтами.

У Кримських горах представлена майже вся флора півострова: з 2433 видів більшість поширені у горах. Вважають, що гірська кримська флора є частиною флори Середземномор'я і належить до Середземноморської лісової області. Лісистість становить 32%. Найбільшу лісопокриту площу займають дуб (64 %), бук (15 %), граб і сосна (по 6,3°/)). На північному макросхилі розвинулися пояси лісостеповий, дубових лісів, буково-грабових лісів, на південному схи­лі — приморських чагарників та ялівцево-дубових лісів, лісів із со­сни кримської, буку, сосни звичайної. Верхній рослинний пояс утво­рюють яйлинські лучні степи.

У фауні Кримських гір представлені різноманітні види тварин, серед них: благородний олень, козуля, кабан, звичайна і мала бурозубки, кутора, білка, кам'яна куниця, борсук, кажани. З орнітофауни характерні сойки, чорні дрозди, вівчарики, зяблики, канюки, ястру­би, сови, зустрічаються орли-могильники і чорні грифи. З плазунів слід назвати мідянку, кримського гекона, жовтопузика, леопардово­го полоза; із земноводних — квакшу звичайну; з членистоногих — скорпіона, сколопендру, фалангу; є різноманітні цикади, москіти та ін. У півострівній фауні Кримських гір є близькі види, що належать до Середземноморської зоогеографічної підобласті.

У ландшафтній структурі Кримських гір виділяються середньо- і низькогірні пасмово-улоговинні та прибережно-схилові. Кримським горам властива вертикальна поясність ландшафтів, яка іноді порушується місцевими чинниками. У кримських куестових передгір'ях сформувалися степові, лісостепові та широко-листянолісові ландшафти. На північному макросхилі Кримських гір розвинулися низькогірні лісолучні (дубово-лучні), передньогірні широколистянолісові (дубові), хвойно-широколистяні (сосново-бу­кові) ландшафтні комплекси. У нижньому ландшафтному серед-ньогір'ї наявні улоговинні вторинно лісостепові та гірсько-долинні види ландшафтів.

Улоговинні ландшафти поширені на південно-західній і північно-східній територіях Кримських гір. На їх південному макросхилі на абсолютних висотах до 400—450 м сформувалися субсередземноморські ландшафти із заростями дуба пухнастого, грабинника з ялівцевими рідколіссями на стрімких кам'янистих схилах, шибляковими заростями. У межах абсолютних висот 800—950 м у субсередземноморських ландшафтах їх фітоструктуру урізноманітнюють деревостани сосни кримської, дуба пухнастого і скельного. Серед них виділяються ландшафтні ареали з грабово-буковими лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах.

Вище 1000—1300 м у середньогірному поясі розвинулися ши­роколистянолісові (з буковими, грабово-буковими лісами), хвойно-широколистяні (із сосново-буковими лісами), хвойно-лісові стрімко-схилові ландшафти. Верхній ландшафтний рівень утворюють яй­линські гірсько-лучні закарстовані ландшафти з трав'янистою і чагарниковою рослинністю. Характерна особливість кримських гір­ських ландшафтів — домінування схилових місцевостей, які зай­мають до 90 % території. Багато схилів мають північну і північно-західну експозиції. Вони пологі або мають середню крутизну, по­рівняно знижені величини прямої сонячної радіації; на них ро­звиваються акумулятивно-делювіальні процеси, ростуть волого­любні ліси. Схили південної, південно-західної і південно-східної експозицій є закритими, перш за все привододільні схили, де по­казники прямої сонячної радіації в 1,5 — 2,0 рази вищі, ніж на го­ризонтальну поверхню. Це сприяє розвиткові сучасних природ­них процесів, у тому числі денудації, фізичного вивітрювання, ерозії, обвалів та осипищ. За таких умов ґрунтовий профіль не розвинувся повністю, на схилах поширені ксерофітні рослинні угруповання.

Видові відмінності ландшафтів та ареали видів зумовлюються їх положенням у межах висотних поясів, неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови, біокліматичними показниками. Тому за просторово-морфологічними та динамічними особливостями ланд­шафтів Кримських гір вони поділяються на Передгірну лісостепо­ву, Головну гірсько-лучно-лісову пасмову та Кримську південнобережну субсередземноморську природні області.

Рис.6 Ластівкино гніздо

Рис.7 Вид на селище Партиніт