Актуальніть проблеми енергозбереження в ЖКГ

Сьогодні суспільне життя людства нерозривно зв’язане з містом. Кожна друга людина мешкає в місті. Сучасне місто є центром несільськогосподарського виробництва, постійно розширює свій вплив на навколишню територію і далі розвиває функції суспільно-політичного і культурного характеру. Місто – це особлива соціально-територіальна форма організації суспільного виробництва, де відбуваються не тільки виробництво але й формування самих людей та їх способу життя. Формування людини багато в чому залежить від стану соціально-культурного середовища, що визначається поряд з іншими і такими чинниками, як наявність і якість житла та комунальних послуг, транспорту та зв’язку, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.п. Процес ускладнення міського середовища призводить до зміни якостей самої людини.
Реформування економіки України впливає на зміну характеру організаційно-економічних відносин у процесі виробництва. Сучасні підходи до ринкового господарювання ставлять перед підприємствами і організаціями завдання з випуску конкурентноздатності продукції або послуг, відповідних попиту і прогнозам. Тому завдання кожного підприємства є підвищення рівня його організації, використання методів ситуаційного менеджменту, гнучкість реагування на попит, ефективність і економічність виробництва продукції при забезпеченні високої культури праці.

Міське господарство є складним об'єктом управління, що має у своєму складі різні за характером і підлеглістю підрозділи, що надають населенню житлові й комунальні послуги. Робота служб і виробництв підлягає сезонним коливанням попиту і пропозиції. Вона знаходиться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності міського господарства як галузі народного господарства країни з іншими його галузями з діючими системами планування, фінансування іВона знаходиться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності міського господарства як галузі народного господарства країни з іншими його галузями з діючими системами планування, фінансування і матеріально-технічного постачання.
Всі підрозділи міського господарства тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного. Але своєрідним центром, базисом галузі по праву називають житлові фонди. Це легко пояснити тим, що значення існування всіх служб міського господарства – полегшити, зробити більш здоровим, зручним, комфортним життя людини. Отже, основне завдання житлового господарства завжди бути в готовності прийняти послуги галузей і довести їх безпосередньо до людини, до мешканця.

Житлово-комунальне господарство є найкрупнішою частиною міського господарства. Воно включає житлові фонди, комунальні підприємства і споруди зовнішнього впорядкування. Міське господарство це область господарської діяльності, функціонуюча протягом багатьох десятиріч. Питання удосконалення соціально-ринкових відносин в області менеджменту міського господарства для нашої держави є вельми актуальними.Технічний стан значної частини основних фондів комунальних підприємств незадовільний. Спад економіки України негативно позначився на утриманні й експлуатації мережних споруд комунальних підприємств. Отже, основне завдання житлового господарства – бути завжди готовим прийняти послуги галузей міського комунального господарства і довести їх безпосередньо до людини, до мешканця конкретного будинку, виробничого підрозділу чи офісу.

Актуальність невідкладного вирішення завдань з ресурсо,-та енергозбереження всфері діяльності підприємств житлово-комунального господарства обумовлена гостротою проблем, що накопичились в цій галузі. Стан справ у такій важливій сфері економіки держави, якою є житлово-комунальний комплекс, останнім часом став об’єктом особливо пильної уваги з боку керівництва країни. Житлово-комунальне господарство — галузь, а вірніше, сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, тепла й електроенергії.Система ЖКГ представлена виробниками і споживачами житлово-комунальних послуг. Споживачі житлово-комунальних послуг формують попит, що має забезпечити їм нормальні санітарно-гігієнічні і безпечні умови життя. Величина попиту на житлово-комунальні послуги у першу чергу залежить від ціни послуг і доходу споживачів.Житлово-комунальне господарство — сукупність підприємств, служб і господарств по обслуговуванню населення міст, селищ і сіл; в містах входить до складу міського господарства. У багатьох містах і селищах підприємства комунального господарства обслуговують також і промислові підприємства, забезпечуючи їх водою, електроенергією, газом та ін. Однак залежно від місцевих умов, промислові підприємства мають і власні системи тепло забезпечення, водопостачання, каналізацію, і інші споруди комунального призначення.Житло́во-комуна́льні по́слуги — результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Вироблення та виконання житлово-комунальних послуг регламентуються стандартами, нормативами, нормами і правилами, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів. Комунальні послуги — результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні: холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством. Розподіл житлово-комунальних послуг за функціональним призначенням

1 група — комунальні послуги:

1. Централізоване постачання холодної води — забезпечення споживачів холодною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування холодної води;

2. Централізоване водовідведення (Водовідведення) — господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом;

1. Централізоване опалення — забезпечення постачання споживачам теплової енергії за допомогою комплексу об'єктів, споруд, котелень, бойлерів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом;

2. Централізоване опалення -послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

3. Централізоване постачання гарячої води — забезпечення споживачів гарячою водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування гарячої води;

4. Електропостачання;

5. Газопостачання — реалізація природного або скрапленого газу шляхом транспортування його до споживача, обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання;

6. Вивезення побутових відходів тощо.

2 група — послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій:

1. прибирання прибудинкової території;

2. прибирання сходових клітин;

3. вивезення побутових відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення);

4. прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі;

5. технічне обслуговування ліфтів;

6. обслуговування систем диспетчерізації;

Загальною тенденцією світового соціально-економічного розвитку
є підвищення ролі ресурсозбереження та виділення його в окрему систему,
що становить основу формування конкурентоспроможного, ефективного
та ощадливого господарювання. Становлення сучасного ринкового господарства вимагає пошуку нових шляхів формування стратегії ресурсозбереження регіональних економічних систем – основи стабільного розвитку нашої держави. Для України проблема раціонального використання ресурсів та ресурсозбереження особливо актуальна. Це пов’язано з надзвичайно високим рівнем матеріало- та енергоємності вітчизняної економіки, нераціональним використанням природних ресурсів, значними обсягами утворення відходів, застарілими технологіями. Без переходу до більш ефективної моделі суспільного виробництва та споживання, раціоналізації використання ресурсів неможливі подальші економічний та соціальний розвиток країни та вирішення екологічних проблем, інтеграції України до глобалізованого світового господарства.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першоджерела засобів виробництва або заміщують їх. Від наявності природних ресурсів залежить забезпечення виробництва первинною сировиною та енергією і відповідно ефективність господарювання, хоча цей зв'язок не є прямим. Досить згадати приклад колишнього СРСР, для якого висока забезпеченість природними ресурсами була одним із факторів тривалого екстенсивного розвитку економіки. Загалом же ресурсні обмеження негативно впливають на ефективність суспільного виробництва. Так, ускладнення видобутку сировини, збільшення віддаленості джерел її розташування, погіршення якості ресурсів вимагають більших матеріальних, фінансових і трудових витрат на виробництво готового продукту.

Однією з найбільш гострих проблем вітчизняної економіки є висока енергоємність ВВП. За даними Міжнародного енергетичного агентства та органів державної статистики енергоємність ВВП в Україні становить 0,5 кг нафтового еквівалента на 1 дол. США з урахуванням паритету реальної купівельної спроможності, що у 2,6 рази перевищує середнє значення енергоємності ВВП розвинутих держав світу (0,21 кг на 1 дол. США). При цьому його величина в Данії та Японії дорівнює 0,11, у Великобританії – 0,14, Німеччині і Франції – 0,18, Сполучених Штатах Америки – 0,21, Росії – 0,47 кг нафтового еквівалента на 1 дол. США. Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком істотного технологічного відставання у більшості галузей економіки, неефективного споживання в галузях економіки енергетичних ресурсів на виробництво одиниці продукції.

Неефективне споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) викликає необхідність додатково імпортувати понад 50 % загального споживання енергоносіїв, що ставить у безпосередню залежність роботу базових галузей економіки від імпортерів. На сьогодні Україна має неприйнятно високий рівень залежності від зовнішніх джерел постачання природного газу, особливо з урахуванням монопольного характеру цієї залежності. За споживанням природного газу Україна посідає шосте місце у світі і третє – за обсягом його імпорту. Власний видобуток природного газу в Україні складає біля 20 млрд куб. м, що становить тільки 25–28% загальної потреби. Імпорт з Росії перевищує 70% загального споживання газу, тоді як у Європі нормою є частка поставки з одного джерела на рівні 30%. Крім того, Україна не має довгострокового контракту на поставку газу, а отже, існує невизначеність щодо ціни імпортного природного газу навіть на найближчі два-три роки. Критична залежність вітчизняного ПЕК від постачання енергоносіїв з однієї країни створює загрозу монопольного диктату цін на енергоносії та умов їх постачання. Імпорт енергоносіїв, особливо в період значних цінових коливань, значним чином впливає на її енергетичну безпеку і таку її складову як енергетична незалежність.

Очевидно, що головним напрямком забезпечення енергетичної незалежності країни є скорочення обсягу імпорту енергоносіїв та збільшення власного їх видобутку. Але можливості держави досить обмежені наявним рівнем запасів енергоресурсів в країні та потребують значних фінансових коштів і часу. В цих умовах енергозбереження є практично єдиним інструментом отримання конкурентних переваг України на світовій арені та зростання добробуту населення країни завдяки зниженню витрат енергоресурсів на виробництво валового внутрішнього продукту. Найбільш перспективними напрямками енергозбереження на сьогодні є підвищення енергоефективності національної економіки і скорочення втрат паливно-енергетичних ресурсів. Як свідчить досвід, середній рівень капіталовкладень в енергозберігаючі заходи на стадії енергоспоживання багаторазово нижче очікуваних капітальних вкладень у виробництво еквівалентної кількості енергоресурсів. В залежності від ефективності всіх стадій перетворення, транспортування і розподілу економія одиниці енергії на кінцевій стадії може забезпечувати економію 3-4 одиниць первинного палива, а іноді і 10-25.

По оцінкам фахівців втрати теплової енергії при найгіршій ситуації можуть досягати 90% по всьому ланцюжку від теплоджерела до теплоспоживача-будівлі (до 25% - при виробництві теплової енергії в котельні, до 30% і вище - в теплотрасах, до 35% - на об’єкті теплоспоживання). Поряд із втратами теплової енергії втрачаються паливо, електрична енергія, вода. Таким чином, саме в централізованому теплопостачанні зосереджено один з найбільших потенціалів енергозбереження. Основними причинами величезних витрат і втрат паливно-енергетичних ресурсів в цій сфері є зростання питомих витрат ПЕР через застарілі технології генерації та транспортування і розподілу теплової енергії, низька енергоефективність будівель-теплоспоживачів, відсутність достовірної інформації про якість функціонування систем теплопостачання, незадовільний фінансовий стан підприємств теплопостачання, недостатність кваліфікованих кадрів в сфері енергозбереження, реформування і розвитку теплопостачання тощо.

На сьогодні енергозбереження відноситься до числа найважливіших пріоритетів державної економічної і енергетичної політики, що підтверджується прийняттям ряду законодавчих актів, державних рішень, розробкою і впровадженням національних, галузевих і регіональних програм енергозбереження, численними дослідженнями з даної проблеми. На сьогодні діють «Комплексна Державна програма енергозбереження», «Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії», «Енергетична стратегія України на період до 2030 року», «Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки» тощо. Проте практика свідчить, що прийняття численних законодавчих актів не сприяло рішенню проблем якості, підвищення енергоефективності ЖКГ, зменшення обсягів споживання ПЕР. Основні проблеми залишаються невирішеними, фактичне впровадження реформ проходить повільно, підприємства ЖКГ продовжують експлуатувати енерговитратні технології з усіма наслідками – соціальними, економічними, екологічними.