Екологічні проблеми Чорного моря.

Всебічні дослідження морського середовища показали, що життєздатність Чорного моря погіршується. Прогнози вчених досить похмурі: по безлічі ознак - по зубожінню морської флори і фауни, хімічному складу води і забрудненню - Чорне море близько до передсмертного стану.

Одна з найсерйозніших екологічних проблем Чорного моря полягає в том, що впадаючі в нього річки несуть з собою не тільки пестициди або важкі метали, але і азот і фосфор, що у великих кількостях змивається з полів. Азот і фосфор - це не тільки сільськогосподарські добрива, але і пищить для морських мікроорганізмів і водоростей, які через надлишок живильних речовин починають бурхливо розвиватися. Вмираючи, вони опускаються на дно і в процесі того, що гниє споживають значну кількість кисню. І тоді починають гинути морські тварини - оскільки їм нема чим дихати.

За даними першої виданої «Морської Червоної книги» і результатам дослідження забруднення водоймищ нафтопродуктами, в карті небезпечних регіонів Чорне море займає одне з перших місць по кількості відходів.

20 країн Європи зливають свої відходи в Чорне море, у тому числі через Дунай, Пруть і Дніпро, причому основне навантаження лягає на північно-західну, найбільш мілководу його частину, де зароджується 65% всіх живих організмів і розташовані основні нерестовища.

Багато які країни, що мають вихід до Чорного моря, проводять морські поховання різних матеріалів і речовин, зокрема, грунту, вийнятого при днопоглиблювальних роботах, бурового шлаку, відходів промисловості, будівельного сміття, твердих відходів, вибухових і хімічних речовин, радіоактивних відходів.

Близько 160 видів фауни, які мешкають в Чорному морі знаходяться на межі вимирання через перевищений вміст нафтопродуктів у водах Чорного моря.

Взагалі, основними забруднювальними компонентами морського середовища є нафтопродукти. Постійний вміст нафтопродуктів у морській воді пов'язаний з діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими водами і стічними водами комунальних очисних споруд.

За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК ( 0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді — на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Iллiчiвському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1–1,5 ГДК. Загалом, намітилася тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забруднення морських вод України нафтопродуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані з забрудненням морських вод об'єктами Чоpномоpського флоту, яке відбувається внаслідок операцій з нафтопродуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопpодуктiв у поверхневих шаpах моpя за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3–10 pазiв.

Детальніше було зроблено огляд стану морських вод і донних відкладів під час експедиційних досліджень північно-західної частини Чорного моря, які проводив Український науковий центр екології моря у відкритій та прибережній зонах у 1998 р. У відкритій частині моря дослідження виконувались на науково-дослідному судні «Володимир Паршин» (листопад), у прибережній смузі — на експедиційному судні «Юг» (червень-вересень).

Концентрації органічного вуглецю (Сорг.) — як характеристики загального вмісту органічних речовин у морських водах були в середньому в діапазоні від 0,5 до 3 мг/л. Більш високі концентрації Сорг. — 3,5 мг/л були на Одеському звалищі ґрунтів та у зоні гідрофронту морських вод і вод Дунаю. Максимальна концентрація Сорг. — 5,7 мг/л зафіксована у центрі північно-західної частини моря (ПЗЧМ). Рівень забруднення морських вод нафтовими вуглеводнями на більшості акваторії ПЗЧМ та на Кримському узбережжі не перевищував ГДК і був в інтервалі 0,03-0,04 мг/л. У деяких районах концентрація нафтопродуктів була на рівні 2–3 ГДК, зокрема у Придунайській зоні, біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і у глибинній частині моря. Максимальну концентрацію нафтопродуктів у морській воді зафіксовано в районі впадіння Дунаю — 0,22 мг/л (4.4 ГДК).

Розподіл завислих речовин на більшій частині акваторії Чорного моря досить рівномірний, їх концентрація в середньому перебуває в діапазоні 1–3 мг/л, але ця картина значно погіршується в пригирлових районах. Так, у пригирловій зоні Дністровського лиману концентрацію завислих речовин досягає близько 20 мг/л, а у Придунайському районі їхній вміст досягає максимальних величин — 40–60 мг/л. Рівень концентрації детергентів у морських водах відкритих районів Чорного моря був незначний і в цілому не перевищував 0,2 ГДК. Середня концентрація фенолів на відкритих ділянках моря була вище граничнодопустимого рівня (1 мкг/л) майже у 10 разів, а у пригирлових зонах Дністра і Дунаю збільшувалася до 30–35 мкг/л. Рівень забруднення морських вод кадмієм, свинцем, цинком, міддю, нікелем, хромом та ртуттю був нижче відповідних ГДК.

Вміст небезпечних для живих організмів моря хлорорганічних пестицидів і поліхлорованих буфенілів (ХОП і ПХБ) в цілому був також незначний. Концентрації ХОП змінювалися у різних районах від 0 до 4–5 нг/л, концентрації ПХБ були дещо вищими і коливалися від 1 до 30 нг/л, причому максимум концентрацій спостерігався у районах стоку Дунаю. Слід відзначити, що згідно з діючими «Правилами охорони морських вод…» присутність хлорованих вуглеводнів у морський воді забороняється.

Науковий аналіз одержаних результатів експедиційних і лабораторних досліджень вказує на те, що на більшій частині Чорного моря донні відкладення згідно з «Класифікацією грунтів днопоглиблення за ступенем їх забруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України» характеризуються в цілому як умовно-чисті, або помірно забруднені грунти. Лише у деяких районах моря спостерігаються ділянки, де якість донних відкладень не відповідає екологічним вимогам, а рівень забруднення характеризує ці донні відкладення як дуже забруднений грунт. Це, насамперед, стосується акваторій портів, особливо Одеського і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.

Так, найбільший рівень забруднення донних відкладень нафтопродуктами (понад 450 мг/кг) зафіксовано біля входу до Карантинної бухти порту Севастополь і на станціях Придунайського району. Концентрації нафтопродуктів, які потрапляють у III клас Класифікації (понад 300 мг/кг), також були зафіксовані у донних відкладеннях поблизу місця скидання з Одеської СБО «Південна» та у перспективному районі демпінгу у ПЗЧМ. У цих районах, а також у місці скидання стічних вод міста Балаклава були також підвищені концентрації ароматичних вуглеводнів і 3,4-бензпирену, які становили 50-340 мг/кг і 17-23 мкг/кг відповідно.

Концентрація токсичних металів у донних відкладеннях Чорного моря перебуває на помірному рівні. А в деяких районах спостерігаються підвищення концентрації ртуті. Це стосується Одеського регіону у місцях скидання стічних вод та акваторій деяких портів. Більш напружена ситуація склалася у Придунайському районі, де на 2 із 8 станцій екологічного моніторингу було зафіксовано концентрацію ртуті у донних відкладеннях понад 0,3 мг/кг, з максимальним значенням 0,413 мг/кг, що характеризує ці ділянки, як дуже забруднені ртуттю (клас III). Ступінь забруднення донних відкладень, навіть у районах так званих гарячих точок Чорного моря свинцем, цинком та міддю не перевищує нормативів II класу, а на більшості акваторій за рівнем вмісту цих металів у донних відкладеннях останні характеризуються як природно-чистий або умовно-чистий грунт.

Взагалі проблеми Чорного моря потребують підвищеної уваги, а їх вирішення — системного підходу. Стратегічні напрями в галузі захисту та відтворення морського довкілля в Україні відображені у Державній програмі охорони та відтворення Чорного моря. Програма включає заходи щодо зменшення надходження забруднень до вод морів, збереження біологічних ресурсів моря, відтворення біологічного різноманіття, забезпечення збалансованого природокористування у морях та їх прибережній смузі.

Однак масштаби і складність проблем деградації екосистем Чорного моря виходять за межі кордонів окремих берегових держав. Україна доклала значних зусиль для забезпечення ефективного міжнародного співробітництва по збереженню морського середовища. Основним міжнародним документом, який окреслює рамки для спільних регіональних принципів, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднень. Конвенція підписана Україною в 1992 р. і ратифікована в 1994 р. Головною метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднаних дій по збереженню довкілля Чорного і Азовського морів та живих організмів, враховуючи економічні, соціальні й медичні аспекти забруднення. Конвенція визначає пріоритетні заходи щодо запобігання, зниження і контролю за забрудненням морського середовища, спричиненим діяльністю на суші й на морі, та умови співробітництва при надзвичайних ситуаціях. Вона також визначає, що сторони будуть співробітничати в наукових дослідженнях, розробці національного законодавства з метою оцінки екологічних втрат і відповідальності. Протоколи про зменшення забруднень з джерел, розташованих на суші, про заборону поховань і про забруднення нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами є інтегральною частиною Конвенції, що робить її практичним документом з реальним впливом на регіональне управління довкіллям.

Міністерська Декларація про захист Чорного моря окреслює політичні рамки для впровадження Конвенції. Вона грунтується на Декларації Ріо і закликає до негайних, виважених і безперервних дій на всіх рівнях, спрямованих на захист та відтворення морського середовища і забезпечення сталого розвитку Чорного моря. Одеська Декларація стала основою для Міжнародної програми управління довкіллям і захисту Чорного моря та розробки Стратегічного плану дій.

Нині у рамках міжнародного співробітництва розробляються гармонізовані регіональні критерії якості довкілля, здійснюється координація національних програм зниження скидання небезпечних речовин і біогенів, впроваджується узгоджена система моніторингу морських вод. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яке було започатковане в 1992 р. як процес комплексної багатосторонньої співпраці, зараз стало регіональною економічною організацією. Україна брала участь в усіх робочих групах, включаючи групу з охорони довкілля. Ця група має справу, головним чином, з проблемами довкілля Чорного моря. Наприклад, група ухвалила рішення щодо гармонізації систем моніторингу довкілля. ЧЕС підтримує створення Чорноморського екологічного фонду і впровадження спільної системи державного контролю портів регіону.

Ачкасова О.О.