Зміна компонентів природи під дією діяльності людини. Основні екологічні проблеми України.

Стан навколишнього середовища є найважливішою складовою національної безпеки дер­жави, впливає на її внутрішню і зовнішню політику.

В Україні протягом тривалого часу формувалася надзвичайно напружена екологічна ситуація, основними чинниками якої є:

å історично висока освоєність територій;

å різноманітний природно-ресурсний потенціал, який поєднує мінеральні, земельні, лісові, водні ресурси, і значна їх освоєність;

å інтенсивна насиченість виробництвом, незадовільна його структура за рахунок надмірного розвитку енерго- та матеріалоємних галузей, які виступають основними джерелами забруднення НС;

å високий рівень урбанізації центральних та східних районів;

å територіальна скупченість різноманітних природо користувачів;

å недостатність інвестицій в природоохоронну діяльність.

В сучасних умовах екологічний аспект економічної безпеки України має надзвичайно важливе значення і вимагає посиленої уваги з боку держави, бо нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу нашої держави. Тобто в структурі економіки перевага надавалася розвитку сировинно-добувних, найбільш екологічно небезпечних, галузей промисловості. Вважається, що промисловість України є однією з найнебезпечніших у світі. Це пов’язано з несприятливою структурою промислового виробництва, високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв, застарілими технологіями та обладнанням. Окрім того, впровадження та нарощування ресурсоємних технологій здійснювалося найбільш “дешевим” способом – без будівництва відповідних очисних споруд.

Окрім надмірної концентрації промисловості також активно запроваджувалися екстенсивні методи землекористування. Нераціональне господарювання супроводжується зменшенням родючості ґрунтів, їх ерозією та пересушенням. За даними Інституту землеробства УААН питома вага еродованих ґрунтів серед орних земель досягла більш як 30 %. Співвідношення між площами орних земель, луків, лісів, водних поверхонь, заповідних об'єктів мало пов'язане з ландшафтними особ­ливостями природних зон.

Одне з джерел екологічної кризи в Україні — аварія на Чорно­бильській АЕС (26 квітня 1986 р.). Забруднена територія відчужен­ня в межах України становить 2044,4 км². Внаслідок радіоактивного забруднення великої площі на тери­торії України виник аномальний екогеохімічний регіон, у межах якого є загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сіль-ськогосподарську продукцію, поверхневі й ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінюван­ня населення, яке мешкає на забруднених територіях. Окрім прилежної території, надмірне радіоактивне забруднення має і Південна Україна, на формування радіоекологічних умов якої впли­ває надходження радіонуклідів зі зрошувальними водами з р. Дніпро, у донних відкладах водосховищ якого накопичились радіонукліди.

Напруженість екологічного стану України в-цілому суттєво посилюється наслідками цієї катастрофи з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками та спричяє в країні ситуацію, яка близька до рівня глобальної екологічної кризи, суттєво впливає на здоров`я та генофонд нації.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, тому на сьогодні ми маємо наступне становище:

· Території екологічної катастрофи займають близько 7,4тис.км² площі країни, надмірно та дуже забруднені – 177,7 тис.км²., на відміну умовно чистими вважаються лише 163,9 тис. км².

· На території України у 1986 році на Чорнобильської АЕС сталася аварія, наслідки якої мають планетарний катастрофічний характер. Сумарний викид радіоак­тивних речовин оцінювався в 50 млн кюрі, що аналогічно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до скинутих у 1945 р. на Хіросіму.

· Питоме техногенне забруднення території України оцінюєть­ся як найбільше в Європі.Максимальна кількість викидів на оди­ницю площі припадає на Донецьку область — 108 т/км² за рік.

· Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що існували протягом тривалого часу, призвели до того, що територія України за техногенним навантаженням на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічний показник для розвинутих держав. Техногенне навантаження на одиницю площи, наприклад, в 10 разів вища, аніж в Росії, що приводить Україну в сумнівний ряд однієї з найбільш техногенно забруднених і, відповідно, екологічно напружених країн.

· Порівняння з передовими країнами світу в цьому плані просто некоректне, так як рівень техногенного забруднення території України, наприклад в 3,2 рази вище, ніж в 12 країнах ЄС, разом узятих.

· В Україні майже 50% світових чорноземів, вміст в них гумусу складає 4-6%, хоча ще в кінці ХІХ ст. – 8-12 % і навіть 16%. На сьогодні, в наслідок недбалості, зіпсовано майже 60% українських чорноземів. Щороку втрачається 100 тис. га родючих ґрунтів;

· В Україні найбільший рівень розораності земель у світі і складає 56%, при загальній освоєності 81%, а пло­ща орних земель у лісостеповій і степовій зонах становить 85— 90 % сільськогосподарських угідь. Все це призводить до їх значної і стрімкої деградації;

· Щороку в Україні утворюється близько 1 млрд.т відходів. Загальна маса перевищила 26 млрд.т, а зайнята ними площа — 130 тис. га. В загальному розрахунку концентрація відходів становить понад 40 тис. т на кожний км² ,а на одного жителя - 480 т.

· Через комунальні мережі каналізації в поверхневі води щорічно скидається 13,7 млрд. м³ стічних вод, з яких тільки 8% очищується до очищувальн норм.

· У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених, або недостатньо очищених стоків, тому якість більшості водних об’єктів за станом хімічного та бактеріологічного забруднення характеризуються як забруднені і брудні (IV і V класи якості), що ускладнює забезпечення водою населення України в повному обсязі.

· Продовжується деградація ґрунту, ерозійний кожен 3 га ріллі. Щорічно руйнується близько 200 тис. га з 41,84 млн. га сільськогосподарських угідь. Пестицидне забруднення складає 3 кг на кожен 1 га, що в 6 разів вище світового показника.

· Питома вага сільськогосподарських угідь в 2,6 разів вища, ніж у середньому по СНД, а орних земель – в 5,6 рази.

· Неймовірно, але факт — у містах авто­транспорт дає більше половини викидів, а у Чернівцях, Вінниці, Києві, Сімферополі, Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві, Хмельницькому, Ялті, Ужгороді — 75—90 % загальної кількості викидів.

· Концентрація небезпечних для здоров`я галузей промисловості в Радянські часи на Україні була найвища у світі, що не може не впливати на захворювання населення.

· Особливо гостро негативний вплив атмосферних забруднень відчуває більше 17 млн. населення України.

Під впливом господарської діяльності відбуваються антропогенні зміни природних компонентів ландшафтів: рельєфу — в процесі будівництва, виположування схилів, засипання від'ємних форм, ви­ймання гірських порід із шахт, кар'єрів, переформування берегів водосховищ, затоплення річкових долин після перекриття їх гребля­ми гідроелектростанцій та ін.; ґрунтів — зміни їхньої структури і хімічного складу в процесі оранки і вирощування сільськогоспо­дарських культур, внесення органічних і мінеральних добрив, спро­вокованої землеробством водної і вітрової ерозії, площинного змиву, механічного впливу сільськогосподарської техніки; рослинності — зміни її видового складу під час розорювання степів, луків, лісоко­ристування, під час зміни природних рослинних угруповань куль­турними (поля, сади, виноградники, ліси, парки), створення проти­ерозійних лісонасаджень на еродованих землях, природних на­саджень, полезахисних лісосмуг у степових і сухостепових ланд­шафтах; тваринного світу — збіднення його видового складу через надмірну промислову експлуатацію, зміну екологічних умов (ліквіда­цію екологічних ніш, порушення харчових ланцюгів та ін.); гідро­логічного режиму — шляхом зарегулювання поверхневого стоку, створення ставків і водосховищ, перерозподілу річкового стоку, відгородження лиманів від основних акваторій та ін.; клімату і мікро­клімату — шляхом активного впливу на атмосферу, зміни характе­ру діяльності поверхні (площ залісення, забудови, співвідношення площі суші й водних поверхонь) та ін.

Особливість техногенного навантаження на природне середовище України відображено на карті 10.

Карта 10. Техногенне навантаження на природне середовище України

З цієї карти видно, що найбільш потужне антропогенне навантаження спостерігається а районах найбільшого промислового розвитку (Запоріжжя, Донецька і Дніпропетровська області, м. Київ), а також в зоні відчуження.

Розглядаючи в-цілому екологічну ситуацію в країні, на нашу думку, варто виділити особливість по компонентного забруднення і чинники, що його забруднюють.

Основними забруднювачами атмосфери є підприємства мета­лургії (30,7 %), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2 %) та нафтохі­мічної промисловості (5%). Зазначимо також, що найбільше ок­сидів азоту (72 %) викидають підприємства енергетики та металургії, а сірчистого ангідриду (82,4 %) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. Зафіксовано, що в 1992 р. у Донецькій області підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викинули в атмосферу 1998,0 тис. т шкідли­вих речовин. Найбільший внесок у забруднення роблять підприєм­ства Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Дзержинська, Макіївки, Маріу­поля, Краматорська, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська та ін., що відображено на рис.4

Рис.5 Викиди у повітря шкідливих викидів підприємствами Макіївки

Як зазначалося, потужним забруднювачем повітря є автотранспорт, який "постачає" більше 40 % оксидів вуглецю та вуглеводнів, більщ_е ЗО % оксидів азоту (від загальної кількості викидів). У Донецькій області викиди автотранспорту в 1992 р. становили 13 % загально­го обсягу, в Івано-Франківській області — 24, а в Автономній Рес­публіці Крим — аж 80 %.

Екологічний стан переважної більшості рік України дуже склад­ний. У поверхневі водні об'єкти щороку скидається понад 4,3 млрд т забруднюючих речовин. Серед них нафтопродукти, біогенні речовини, феноли, отрутохімікати, солі важких металів. Головні джерела забруднення пов'язані з промисловістю (чорна металургія, хімічна, нафтохімічна промисловість, електроенергетика) — понад 438 60 % скидів стічних вод, комунальне господарство — близько 20, сільське господарство — понад 16 %. Найбільша кількість забруд­нюючих речовин надійшла в ріки басейну Дніпра — 28 % загальної кількості, У басейн Сіверського Дінця — 17 %. Найбільш забрудне­ними ріками є Сіверський Донець у районі міст Сєверодонецьк, Ли-сичанськ, Рубіжне; Інгулець у районі м. Кривий Ріг та Південний Буг у районі Вінниці і Первомайська. Серед областей найбільша кількість цих речовин припадала на Донецьку — 35 %, Луганську — 17 і Дніпропетровську — 12 %.

Крім негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спо­стерігаються тенденції до погіршення гідрогеологічних умов. їх суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, про­мислових об'єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

Порушення рівноваги гірських поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегу-льованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активі­зації несприятливих фізико-географічних процесів — зсувів, кар­сту, просідання, провалів, підтоплення.

Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та по­гіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для госпо­дарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, у долині р. Сіверський Донець, Автономній Республіці Крим, За­порізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підзем­них водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

Тенденція до погіршення якості підземних вод спостерігається в економічно розвинутих регіонах, у районах інтенсивного сільсько­господарського виробництва, розміщення військових частин і об'єктів військово-промислового комплексу.

Ґрунти забруднюються також промисловими викидами. За їх обстеженнями в Луганській, Донецькій, Харківській областях у сму­гах впливу підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної та вугільної промисловості, теплоенергетики та будівельної індустрії, виявлено техногенні геохімічні зони з аномально високим вмістом елементів-забруднювачів. Радіус таких зон змінюється від 3 до ЗО км. Так трикілометрова смуга Комунарського металургійного комбіна­ту Луганської області площею понад 22 тис. га забруднена марган­цем, хромом, залізом, свинцем, кобальтом, нікелем; трикілометрова смуга заводу "Укрцинк" Донецької області забруднена свинцем, цинком, кобальтом, хромом, міддю. Смуги забруднення Луганської та Зміївської ДРЕС, які працюють на вугіллі, досягають ЗО км.

Значні земельні площі зайняті під звалища промислових і по­бутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над поверх­нею шлакозвалищ, підвищення мінералізації ґрунтових вод є до­датковими чинниками негативного впливу на якість ґрунтів України.

Рис.6 Сміттєзвалище в передмісті Києва

Враховуючи той факт, що Україна – держава, що має вихід у Світовий океан, окрім територіальних екологічних проблем, варто виділити і екваторіальні, як окрему суттєву складову, що суттєвим чином одночасно зумовлює і відбиває загальну екологічний стан.

Екологічні проблеми Чорного моря

Значні екологічні проблеми виникли в Чорному морі особливо в прибережній зоні, що пов’язано з господарською діяльністю як в прибережних частинах моря, так і в басейнах річок, що входять в Азово-Чорноморський басейн. В останні роки суттєво погіршилась якість річок, що впадають в Чорне море, зменшився їх приток: ввилучення води з крупних річок продовжує зростати.

Великого збитку екологічному стану екосистем моря наносить скид промислових і сільськогосподарських дренажних вод, зливової каналізації зачасту без очистки.

Замкнутість Чорного моря обмежує водообмін, що являється одним з факторів утворення в котловині моря сірководневого шару. Він починається з глибини 100-250 м, і поступово піднімається.

Визначити, що сірководень піднімається, вченим вдалося по верхній його границі на куполах. Років 20 тому, вони піднімались до глибини 90 м, а тепер вони зустрічаються вже на відмітці 60-50 метрів [16]. В порівняно мілкій північно-західній частині моря сірководень зустрічається на глибині до 5 м. з цих глибин море практично мертве. Це обмежує властивість саморегуляції його екосистем, що зменшує їх можливість до самоочищення від забруднень. В найближчі роки небезпека деградації екосистем Чорного моря різко зростає у зв’язку з очікуваними перевозками казахстанської та азербайджанської нафти за маршрутом Новоросійськ – Західна Європа. Як показує статистика кожний 50-й рейс являється аварійним, а за попередженнями екологів, наслідки порушення екологічних систем, зумовлені надходженням нафтопродуктів зберігаються як мінімум 10-20 років.

Труднощі вирішення екологічних проблем Чорного моря зростають із-за наявності великої кількості держав в його басейні: в басейні моря знаходиться 15 держав, а 6 з них безпосередньо на його узбережжі, що мають різні рівні економічного розвитку і різний рівень екологічної свідомості.

Азовське море

Азовське море - наймілководніше в світі, середня глибина його всього 3 м, а найбільша – 14 м, це найбільш продуктивне море планети. Ще в 1950-ті рр. з кожного гектара дзеркала Азовського моря добувалося риби в 6 разів більше, ніж в Каспії, в 8 разів більше ніж в Балтиці і в 25 разів більше, ніж в Чорному морі. В 1951 році Цимлянською платиною був перекритий Дон – головна крупна річка, що впадала в Азовське море, яка стала забирати до 80 % весняної води, що привело до скорочення площ нерестилищ і підвищення вмісту солі в морі.

Окрім того, в прибережних зонах розмістилися потужні підприємства нафтопереробні, металургійні підприємства і порти. В результаті замість недобираємої 14 км³ прісної води Азов став отримувати 5 км³ шкідливих стоків. Багаторічна нестача прісної води стала заміщуватись тут солоними водами Чорного моря, які суттєво відрізняються хімічним і мінеральним складом. Якщо солоність води Азову досягне критичної відмітки 15 %, процеси стануть незворотніми і тут цілком буду зруйнована екосистема. До 1990 р. середня солоність Азову збільшилась до 13 %, і зараз іде сталий процес осолонення. На ряду з засоленням море забруднюється промисловими і господарсько-промисловими водами. Скид забруднених стічних вод в Азовське море тільки з 1988 по 1997 рр. збільшився майже в двічі і склав 8 млн. м³ , де на український сектор приходиться біля 80 % загального скиду.

Особливо шкідливими промисловими стоками море забруднюють металургійні комбінати, при цьому такий промисловий гігант «Азовсталь», що використовує в виробництві лише морську воду, щоденно прокачує в систему охолодження своїх агрегатів біля 2,5 млн. м³ води.

Спочатку 1980-х рр. спостерігається стала тенденція до підвищення сумарного вмісту пестицидів у водній товщі моря, накопичені їх в органах і тканинах риб. Все частіше спостерігається масова гибель дельфінів.

В результаті засолення і забруднення Азовського моря та перегородження річок, за останні 20 років кількість фітопланктону зменшилось у 2 рази, що призвело до того, що улов оселедцю зменшився в 14 разів, тарані - в 6 разів, ліща - в 5 разів, судака - в 4 рази. Улови цінних осетрових порід зменшились в 25 разів, головною промисловою рибою на відміну минулих осетрових і інших цінних порід, стали тюлька і кілька.

В результаті всіх цих факторів в басейні Азовського моря спостерігається повний дисбаланс екологічної системи.

Екологічна ситуація в Україні набула найбільшого загострення протягом півтора десятиліття. Це пояснюється, перш за все утворенням нової держави України, в наслідок чого відбулася економічно-соціальна та й загальна криза. Україна за роки незалежності пережила важкі часи. Медико-демографічне становище відбило на собі всі складнощі будівництва нової держави. Крім того, на нього вплинув тягар попередніх десятиліть планової економіки, за якої здоров’я фінансувалося за залишковим принципом, наслідками цих негативних процесів призвели до того, що з початку 1990-х років медико-демографічна ситуація в Україні набула кризової депопуляційної форми. Головними проявами кризи є обвальне падіння народжуваності, катастрофічне погіршення стану здоров`я, стрімке зростання смертності, негативні зрушення у віковій структурі і невпинне зменшення населення, де на сальдо міграцій припадає 5,6%, а на природне зменшення 94,4%. Нині стандартизований коефіцієнт смертності населення України (14,1‰) удвічі вищий, ніж у країнах Європейського Союзу (7‰). Ці показники свідчать про те, що українському народу загрожує біологічно-генетична деградація.

На сьогодні здоров`я населення України відзначається як критичне. На 52-й Всесвітній асамблеї стану здоров`я, захворюваність жителів України відзначалась як така, що не має собі рівних. Вище згадані фактори стали причиною того, що за період 1991-2003 роки помітно загострилась ситуація з хворобами, які відносяться до так званих соціогенних, в якості причин яких виступають несприятливі соціально-економічні умови (неякісне харчування, спосіб життя, умови побуту тощо). Різке погіршення екоситуації разом із соціально-економічними чинниками, низьким рівнем медичного забезпечення зумовили зро­стання загальної захворюваності на 21,5 %, онкологічних захво­рювань — на 25,8, гіпертонії на 85, психічних розладів — на ЗО, алергічних захворювань — на 85 % (бронхіальна астма), виразки шлунка, цукрового діабету — на 45 %. За останні роки збільшили­ся захворювання крові та кровотворних органів, сечостатевої систе­ми, органів дихання, підвищилась кількість випадків захворюваності на інфекційні хвороби, туберкульоз та ін.

Особливо гострою проблемою в Україні являється ріст захворюваності туберкульозом, в тому числі на його активну форму. Захворюваність туберкульозом в Україні в 10 разів вище, ніж у Західній Європі. За цим показником України увійшла до списку несприятливих країн світу, захворюваність з 1990-2002 збільшилась майже вдвічі. Також гострою проблемою для нашої країни є венеричні захворювання, кількість яких збільшується. Україна є “лідером” серед європейських країн по поширенню ВІЧ.

Таким чином, проаналізувавши екологічну ситуацію на Україні можна констатувати про її досить сильну напруженість, з усіма витікаючими з цього наслідками. Екологічна ситуація, що є на сьогодні, формувалася і ускладнювалась десятиліттями, і обумовлена цілою низкою факторів найрізноманітнішого походження.. В силу цього Україна на сьогодні виходить в ряд одних з найбільш техногенно забруднених і, відповідно, екологічно напружених країн світу.

Ворожко І.В.