Ранні та класичні теорії міжнародної торгівлі.

Оскільки, історично міжнародна торгівля передувала іншим формами міжна­родних економічних відносин, першими з'явилися теоретичні розробки (концепції), що стосувалися саме проблем міжнародної торгівлі і намагалися відповісти на практичні запитання: „Чому ж країни торгують між собою?” і „Що ж обрати для забезпечення економічного розвитку - сво­боду торгівлі чи протекціонізм?”

Першою давала відповідь на це запитання концепція меркантилізму (від італійського mercante - торгівля), розроблена на початку XYII століття Томасом Маном, Жаном Батістом Кольбертом, Вільямом Петті та іншими.

Меркантилізм – теорія, яка дозволила вийти за рамки феодальних тверджень про самозабезпечення і започаткувала обґрунтування ролі товару в умовах нової господарської системи та економічної експансії національних держав за кордон. Представники цієї економічної думки дотримувались погляду, що світ має обмежений обсяг багатства. Тому добробут однієї країни може поліпшитись лише за рахунок зубожіння іншої. Багатство нації визначалося меркантилістами обсягом дорогоцінних металів, які вона мала у своєму розпорядженні. Тому кожна країна повинна накопичувати золото, срібло та інші коштовності. Водночас, рекомендувалось скорочувати імпорт, щоб не допускати відпливу з даної країни так званих повноцінних грошей. Отже, меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, під час якої виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера.

Меркантилісти першими описали те, що у сучасній економіці називається платіжним балансом, підкреслюючи необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу.

Обмеженість меркантилістів полягала в неспроможності зрозуміти, що збагачення нації відбувається не лише за рахунок зубожіння інших країн, а й за рахунок нарощування багатства, внутрішнього потенціалу і міжнародної торгівлі.

Першим економістом який чітко визначив, що багатство країни залежить не від обсягів накопиченого нею золота, а від розвитку виробництва за рахунок розподілу праці та її кооперації, був Адам Сміт (Adam Smith, 1723–1790) – засновник класичної школи економічної думки. Максимальної вигоди від зовнішньої торгівлі країна, на думку А.Сміта, може досягнути лише в умовах „лессе–фер”(laissez-faire фр. «дозволити робити») повного невтручання держави в економіку і свободи конкуренції.

Теорія абсолютних переваг (А.Сміт) – країни експортують ті товари, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими країнами (виробляють з меншими витратами праці на одиницю продукції), і імпортують ті товари, які виробляють інші країни з меншими витратами (у виробництві яких абсолютні переваги належать їхнім торговим партнерам).

На противагу меркантилістам, Адаму Сміту вдалося довести, що торгівля може бути взаємовигідною для обох торгових партнерів. Інакше кажучи, вона має бути не грою з нульовим результатом, а грою з позитивною сумою. Якщо імпортний товар дешевший від вітчизняного аналога, то країні вигідніше обмінювати такі товари на продукцію власного виробництва, стосовно яких вона має певну перевагу.

Недоліками концепції А. Сміта були:

1) вона не пояснює виникнення торгівлі між країнами, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного із товарів;

2) теорія не враховує існування транспортних витрат;

Теорія абсолютних переваг набула подальшого розвитку в працях Давіда Рікардо (David Ricardo, 1772–1823). Він висунув і обґрунтував теорію порівняльних переваг (comparative advantage theory).

Теорія порівняльних переваг (Д.Рікардо) –стверджує, що до тих пір поки за умов відсутності міжнародної торгівлі у співвідношенні цін між країнами зберігається хоч найменші відмінності кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар виробництво якого буде вигіднішим при існуючому співвідношенні витрат (якщо брати за точку відліку встановлення торговельних відносин), ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар вона і повинна експортувати в обмін на інші.

Як в теорії абсолютних переваг, так і в теорії порівняльних переваг використовують поняттявитрат (ціни) заміщенняабо альтернативної ціни (opportunity cost).

Альтернативна ціна (альтернативні витрати) – робочий час необхідний для виробництва одиниці одного товару, який визначений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Рікардо наводить наступний приклад:

За А.Смітом Португалія мала би виготовляти обидва товари. А Англія в результаті відсутності абсолютних переваг повинна б була їх імпортувати що в реальному житті неможливо. Якщо припустити, що кожні з даних країн потрібно по одиниці кожного з товарів то Португалія тратила б на виробництво двох одиниць вина 80+80=160 т.о., на виробництво сукна 90+90=180 т.о., тобто разом – 340 т.о. Загалом для світової економіки то може б і була економія на витратах трудових одиниць але через якийсь час Англія будучи чистим споживачем втратила б усі свої капітали. Якщо піти шляхом спеціалізації даних країн на основі теорії порівняльних переваг, то Португалія виробляючи вино буде затрачати 160 т.о., а Англія – виробляючи сукно буде затрачати 200 т.о. Таким чином загальні витрати будуть становити 360 т.о. Тобто будуть більшими порівняно із нереальною ситуацією на основі абсолютних переваг. Для того щоб визначити чи отримує кожна із країн вигоду від участі у торгівлі слід порівняти дану ситуацію із умовою відсутності торгівлі за якої Португалія тратитиме на виробництво товарів 170 т.о. (80+90), а Англія – 220 т.о. (120+100) тобто загальні витрати для світової економіки дорівнюють 390 т.о. Таким чином виграш світу від участі даних країн у міжнародній торгівлі буде становити 30 т.о. (390-360) причому виграш Англії дорівнюватиме 10 т.о. (170-160), а виграш Португалії 20 т.о. (220-200).

Виграш від торгівлі – це економічний ефект, який отримує кожна країна що приймає участь у торгівлі за умов її спеціалізації на виробництві того товару за яким вона має відносні переваги.

Теорія порівняльних переваг є базисною для всіх наступних досліджень у сфері міжнародної торгівлі, проте і вона має кілька суттєвих недоліків:

1) передбачає крайню ступінь спеціалізації;

2) не бере до уваги відмінності у ресурсному потенціалі країни, які як показує практика, часто є однією з причин виникнення міжнародної торгівлі;

3) вважає вигоду від зовнішньої торгівлі однозначною і беззаперечною для всіх її учасників, оскільки ґрунтується на ідеї безперешкодного переливу факторів виробництва з країни в країну.

У середині 19 століття зародилася теорія міжнародної вартості котра розвивала попередні теорії. Розробив її Джон Стюарт Мілль який стверджував що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту.