Міжнародна торгівля послугами

Торгівля послугами відбувається на світовому ринку послуг. Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну який існує на основі МПП та інших форм МЕВ де основним товарним об’єктом виступають різноманітні види послуг.

Особливості міжнародної торгівлі послугами:

1. Більшість видів послуг базуються на прямих контактах між їхніми виробниками і споживачами оскільки послуги, на відміну від речових товарів виробляються і споживаються в основному одночасно і не підлягають зберіганню.

2. Міжнародна торгівля послугами вимагає більшої присутності закордоном безпосередніх виробників послуг або ж присутності іноземних споживачів у країні виробництва послуг.

3. Світовий ринок послуг тісно пов’язаний із світовим товарним ринком і все більше впливає на його розвиток. Успіх товару на зовнішньому ринку в багатьох випадках залежить від якості і кількості послуг, які залучаються для його виробництва, продажу та реалізації, а часто і для після продажного обслуговування.

4. Сфера послуг більше захищена державою від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, оскільки більшість закладів з виробництва послуг знаходяться у власності держави і/або під її контролем.

5. Не всі види послуг на відміну від речових товарів придатні для широкого залучення у міжнародний господарський оборот.

Усі послуги можна поділити на :

¨ факторні послуги – платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва, насамперед капіталу і робочої сили (доходи на інвестиції, роялті, ліцензійні платежі, зарплата, виплачена нерезидентам );

¨ не факторні послуги – інші види послуг (транспорт, подорожі та інші не фінансові послуги).

В залежності від способу доставки послуг споживачу послуги поділяються на:

¨ послуги, пов’язані з інвестиціями – банківські, готельні та професійні послуги;

¨ послуги, пов’язані одночасно з інвестиціями і торгівлею – зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні послуги, приватні, культурні і рекреаційні послуги.

Існує декілька механізмів здійснення операцій у міжнародній торгівлі послугами:

1. мобільність покупця – покупці послуг, які є резидентами однієї країни, приїжджають до продавця, який є резидентом іншої країни. Мобільність покупця ґрунтується на тому, що в іншій країні він може отримати послугу, яка відсутня в його країна, або якість її вища в іншій країні (медицина, освіта), або вартість послуги закордоном нижча (ремонт суден, складування і т.п.);

2. одночасна мобільність покупця та продавця- і покупець, і продавець одночасно використовують послугу (міждержавна телефонна розмова), або збираються у третій країні (міжнародна конференція), або продавець надає покупцю послугу через представництво в третій країні (німецький спеціаліст з київського представництва Світового банку направляється в третю країну СНД для надання технічної допомоги);

3. мобільність продавця– мобільність продавця ґрунтується на тому, що покупець сам не може приїхати, щоб отримати послугу (аудиторські та бухгалтерські послуги для підприємств), або на специфічному характері послуги (будівництво).

В міжнародній економіці розрізняють наступні види послуг:

1. Міжнародне ліцензування – обмін (передача) ліцензій на винаходи, патентів, технологій, включаючи угоду щодо ноу-хау. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійної угоди – угоди про передачу прав на використання ліцензій, патентів та інших об’єктів інтелектуальної власності.

Основні види ліцензійних угод:

· Проста ліцензія – угода за якою ліцензіар (продавець) дозволяє на певних умовах використовувати винахід залишаючи при цьому за собою право як самостійного користування об’єктом даного ліцензування, так і видання аналогічних за умовами ліцензій іншим зацікавленим особам.

· Виключна ліцензія– угода за якою ліцензіат (покупець) отримує виключні права на використання винаходу чи секрету виробництва в межах обумовлених в угоді, як правило обмеження стосується певної території і ліцензіар уже не може надавати аналогічні за умовами ліцензії іншим особам чи фірмам; це не позбавляє ліцензіара права на самостійне використання предмета даної ліцензії якщо інше не обумовлено контрактом а також на видання ліцензії іншим особам на умовах які не суперечать попередній умові.

· Повна ліцензія– угода за якої ліцензіар позбавляється усіх прав на використання винаходу чи секретів виробництва протягом усього терміну дії договору; така угода як правило має місце тоді, коли ліцензіар не має змоги самостійно використовувати винахід і не має змоги його реалізувати іншим потенційним покупцям. За користування ліцензіями виплачуються ліцензійні винагороди:

а). Роялті – це періодичні процентні відрахування які мають вигляд фіксованих процентних ставок від фактичного економічного результату використання ліцензії за кожний період.

б). Паушальні платежі – це чітко зафіксовані в угодах суми що встановлюються на основах оцінки очікуваного економічного ефекту і виплачуються разово або на виплату, в розстрочку.

в). Перехресне ліцензування – це обмін ліцензіями чи патентами котрі за передбаченням є еквівалентними.

г). Попередня плата – це платіж який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди

д). Передача цінних паперів і надання права участі у прибутку.

2. Міжнародний інжиніринг -це форма міжнародного науково технічного співробітництва що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності кінцева мета яких полягає в одержанні найкращих результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат пов’язаних з реалізацією проектів різного призначення за рахунок найраціональнішого підбору та ефективнішого використання матеріальних, трудових, технологічних і фінансових ресурсів у їхній єдності та взаємозв’язку а також методі організації та управління на основі передових науково технічних досягнень і з врахуванням конкретних умов та факторів здійснення проектів. Спеціалізація інжинірингових фірм і видів діяльності які вони здійснюють: інженерно консультаційні фірми в галузі управління, інжинірінгово-інформаційні фірми, маркетингові фірми, проектні фірми у будівництві, інженерно-консультаційні фірми у будівництві, інжинірингові фірми широкого профілю у будівництві. Міжнародний інжиніринг здійснюється у формі інжинірингової угоди, тобто оформляється у вигляді контракту за яким обумовлюються технічні, організаційні та комерційні умови і який є по своїй суті різновидом замовлення на відповідні послуги. Саме це і ріднить міжнародний інжиніринг з міжнародною послуговую системою а особливістю його є наповненість послугової форми інженерно-технічним та науковим змістом.

3. Міжнародний консалтинг – це від міжнародної послугової діяльності яку здійснюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн широкого кола питань з економічної діяльності а також яку здійснюють спеціалізовані фірми однієї країни у вигляді порад з питань зовнішньоекономічної діяльності фірмам з тієї ж країни. Консалтинг передбачає також організацію та проведення консультанта, навчання та професійної підготовки спеціалістів замовника, що надзвичайно підсилює практичне застосування порад консультанта тобто підвищує використання тих порад. Попередня оцінка консультативних послуг як правило здійснюється саме із врахуванням професійної цінності та досвіду практичної діяльності а також із врахуванням економічного ефекту що передбачається отримати від втілення поради.

4. Професійні послуги – це вид послугової діяльності яка виникає з приводу надання спеціалізованими за певними професіями фірмами (чи підрозділами великих фірм) одних країн профільних послуг фірмам інших країн. Світовий ринок професійних послуг має велике значення для розвитку світової економіки тому що:

· Відособлення та розвиток професійних послуг оптимізує процеси що відбуваються у світовому господарстві.

· Підвищується професіоналізм при наданні таких послуг а відповідно і покращується якість самих послуг, ефективнішим є результат на практиці.

· Як і будь-яка спеціалізація спеціалізація на професійних послугах призводить до економії часу у масштабах світового господарства і зокрема в господарствах які користуються такими послугами.

· В результаті використання професійних послуг фірми економлять на витратах коштів які б мали піти на створення своїх власних підрозділів котрі б займалися тими чи іншими питанням що вирішуються.

· За допомогою використання послуг професіоналів фірмам легше освоювати світовий ринок.

5. Страхові послуги –це особлива форма міжнародних економічних відносин що мають послуговий характер, і виникають в результаті створення (за рахунок внесків учасників економічних відносин) цільових фондів для відшкодування збитків які сталися в результаті стихійних і випадкових дій природи та людини. Страхування зовнішньоекономічних ризиків пов’язане з вирішенням проблеми захисту валютних інтересів країни котрі охоплюють експортно-імпортні операції, національні майнові інтереси за кордоном, туризм і автотуризм, майнові інтереси іноземних фізичних та юридичних осіб у країні, діяльність спільних підприємств. Найбільшого розвитку міжнародне страхування досягло в якості інструменту відшкодування збитків і втрат які виникають в процесі транспортування вантажів. Основні положення такого страхування відображені в базисних умовах постачання товарів що містяться у Міжнародних правилах з тлумачення товарних термінів “Інкотермс”.

6. Міжнародний франчайзинг – система міжнародних послугових відносин що виникають з приводу надання дозволу великою фірмою однією країни бізнесмену чи фірмі (як правило малому підприємству іншої країни) на використання її торгової марки або на експлуатацію її готового підрозділу. При цьому фірма котра надає право на користування своїм підрозділом або іменем називається франчайзером, а мале підприємство чи бізнесмен що придбав дозвіл на таке користування має назву франчайзі. І нарешті сам дозвіл що виступає об’єктом купівлі-продажу зветься франчайзою (або франшизою) у відповідності з міжнародною франчайзною угодою франчайзер зобов’язується надавати франчайзі допомогу у підготовці персоналу, організаційних питань, реклами, у постачанні (пошук постачальників та отримання від них сировини за пільговими цінами) тощо. Франчайзі за ці послуги вносить одноразову плату при організації бізнесу та здійснює періодичні платежі а також зобов’язується вкласти в цю компанію частину свого капіталу та надавати послуги в області маркетингу та менеджменту. Позитивне в цій угоді для франчайзера: отримання додаткових коштів які можна використати для розширення виробництва реконструкції; мінімальний ризик для перевірки нової розпочатої справи на практиці. А негативне – втрата безпосереднього контролю над підрозділом; відсутність повної гарантії ефективної роботи через неможливості здійснювати безпосередній контроль. Позитивне для франчайзі – зменшення початкового капіталу для створення бізнесу; економія на створенні іміджу фірми та її визнання; економія витрат на дослідження і розробках; економія часу на підборі кадрів, планування ринку; отримання необхідних матеріалів та устаткування, а не негативне – що місячні відрахування з продажів; певна залежність від франчайзера; яка інколи сковує підприємницьку ініціативу. Найкращим прикладом використання франчайзингу на практиці є система “Макдональдс”.

7. Міжнародний туризм – багатопланова система послугових заходів що направлені на здійснення потреб осіб які є представниками одних країн і знаходяться з короткотерміновими відвідуваннями в інших країнах. Основні види туризму:

• Рекреаційний туризм – туризм, метою якого є проведення екскурсій, відпочинок, лікування, заняття спортом, відвідування спортивних змагань. Рекреаційний туризм є наймасовішим серед інших видів міжнародного туризму.
• Науковий туризм – туризм, метою якого є відвідування наукових конгресів, симпозіумів та інших подібних зібрань за зустрічей. Часто даний вид туризму супроводжується по країні перебування що частково пересікається з рекреаційним туризмом.
• Діловий туризм – туризм, метою якого є налагодження та підтримування ділових стосунків: підготовка та укладання угод, відвідування міжнародних ярмарків і виставок, наради ділового характеру. Це є найдинамічніший і високоприбутковий вид туризму.

До туризму не відносить відвідування іншої країни навіть на порівняно короткий термін якщо особа займається у країні відвідування професійною діяльністю отримуючи там же за це платню.

Структура міжнародних послугових заходів у сфері міжнародного туризму: продаж путівок і турів; організацію туристичних поїздок; надання послуг з розміщення і харчування туристів; організація пересування туристів по країні; організація реклами, доведення інформації; організація відвідування закладів культури, торгівлі, розваг тощо.

8. Міжнародні транспортні послуги– це відносини які виникають між суб’єктами світового господарства з приводу переміщення (перевезення) вантажів і людей з одних країн в інші. Транспорт прийнято ділити загалом на водний, повітряний і сухопутний. Водний у свою чергу поділяється на морський і річковий, сухопутний на залізничний, автомобільний та трубопровідний. До факторів які впливають на вибір виду транспорту для перевезення вантажів чи людей відносять: вид вантажу; відстань і маршрут перевезення; вартість перевезення; фактор часу. Якщо у перевезеннях бере участь один з видів транспорту то це називається прямим одновидним міжнародним сполученням. Якщо два і більше, то – комбінованим (змішаним міжнародним сполученням). Якщо ж у перевезеннях бере участь два і більше видів транспорту але оформлено це перевезення одним транспортним документом на всі види транспортування, то таке перевезення називають прямим змішаним міжнародним сполученням. Крім перевезень як переміщень вантажу чи людей за час загального перевезення здійснюється і інші види транспортних та супутніх операцій: розвантаження з одних видів транспорту і навантаження на інші проміжних пунктах; тимчасове складування проміжних пунктах; переоформлення перевізних документів; виконання митних вимог та формальностей тощо. Розглянемо особливості та специфіку використання різних видів транспортних перевезень.

а). Морські та річкові перевезення. Серед позитивних особливостей таких перевезень можна виділити наступні: можливість перевозити достатньо великі вантажі; такий вид транспорту відносно дешевий. Негативні особливості морських та річкових перевезень: порівняно низька швидкість руху, досить ризиковий вид перевезень; велика залежність від роботи морських портів та від роботи інших видів транспорту. Міжнародне судноплавство має дві форми:

· Міжнародне лінійне судноплавство – це організація перевезень генеральних платежів на напрямках зі стійкими вантажопотоками, сполучення на яких підтримуються одним або декількома судноплавними підприємствами з дотриманням стійкого графіка.

· Міжнародне трапове судноплавство – це організація перевезень, якій притаманні нерегулярні рейси, без чіткого розкладу, а судна власниками направляються туди, де існує попит на тоннаж та пропозиція вантажі.

Договір між власником судна і фрахтувальником на оренду усього судна або його частини на визначений термін називається чартером. Що стосується фрахту, то це є перевізна плата за транспортування вантажу чи використання судна.

Для морських і річкових сполучень основним документом є коносамент, який підтверджує прийняття вантажу на перевезення і зобов’язує перевізника передати вантаж отримувачу вантажу.

б) Міжнародні сухопутні перевезення. Серед цих перевезень найголовнішим є залізничний транспорт , який має наступні переваги : здатний перевозити великі партії вантажів; слабо залежить від природних умов; має порівняно малий ризик; один потяг може одночасно перевозити різноманітні вантажі у окремих вагонах. Недоліки залізничного транспорту: надто повільний; досить дорогий вид транспорту; прив’язаний до колії. Документ, що підтверджує наявність договору перевезень із залізничними компаніями називається накладною.

Що стосується перевезень автомобільним транспортом, то вини мають наступні переваги: перевезення можуть здійснюватися без перевантажень від експортера до імпортера; це достатньо мобільний вид транспорту; порівняно дешевий вид транспорту; має високу ефективність при невеликих відстанях. Недоліками автомобільного транспорту є: нездатність перевозити великі партії вантажів; достатньо високий ризик; значна залежність від погодних умов; швидка зношуваність транспортних засобів.

До сухопутних видів транспорту відносять трубопровід. Цей вид переміщення має певні особливості, які повністю відрізняють його від інших видів перевезень наприклад, по трубопроводу переміщують тільки рідинні та газоподібні продукти; цей вид транспортування не має рухомої складової серед засобів перевезення, а рухається тільки продукція; експортер та імпортер тут постійні; продукція рухається по продуктопроводу безперервно. Трубопровідний транспорт має наступні переваги: довго тривалість укладених контрактів між експортером та імпортером; неперервність надходження товару; переміщення великої кількості продукту; незалежність від погодних умов. Недоліки трубопровідного транспорту: надто жорстка залежність імпортера від експортера і навпаки; з метою запобігання впливу не передбачуваних ситуацій необхідно створювати запаси продукту у спеціальних резервуарах на протязі майже усього трубопроводу; висока плата за проходження трубопроводу по транзитних територіях.

Так уже склалося, що термінологія в авіаперевезеннях багато в чому нагадує термін оголію, прийняту в морських транспортних відносинах: “судно”, “фрахт”, “чартер”. Але авіаперевезення мають свої особливості, свої переваги та вади. Переваги авіатранспорту: найшвидший спосіб переміщення продукту; велика маневреність по відношенню до напрямків руху; незмінний при перевезенні людей на надто великі відстані. Вади авіатранспорту: найдорожчий вид транспорту; неспроможний перевозити великі об’єми вантажів; непридатний для переміщення легко запалюваних і вибухонебезпечних вантажів; надзвичайно залежить від погодних умов.

У міжнародних перевезення бере участь велика кількість суб’єктів :

· Перевізник – особа, яка укладає контракт (або від імені якої укладається контракт) на перевезення товарів тим чи іншим шляхом.

· Експедитор – посередник, який організовує від імені експортера перевезення вантажів перевізниками, а також їх супроводжує. Експедиторів ще називають фрахтовими агентами, комісіонерами, брокерами.

· Стивідори – оператори вантажних терміналів у морських та річкових портах, в аеропортах, на залізничних та автомобільних станціях.

Наявність великої сукупності суб’єктів, що беруть участь у міжнародних перевезеннях, також велика кількість транспортних операцій, що здійснюються за час міжнародних перевезень, заставляють експортера звертатися до підприємств (фірм), котрі спеціалізуються на організації транспортних операцій, а загалом і міжнародних перевезень. Такі експедиторські фірми надають наступні послуги:

· відпрацювання транспортних умов контракту в плані вибору найоптимальнішого маршруту перевезення і вибору транспортних засобів;

· вивчення кон’юнктури світового транспортного ринку;

· фрахтування суден і розрахунки за фрахтом;

· контроль за зберіганням і перевантаженням вантажів у портах і на прикордонних переходах;

· проведення розрахункових операцій за зовнішньоторговельними контрактами;

· надання інформаційних послуг;

· організація навантажувально – розвантажувальних робіт;

· здійснення митного декларування; оформлення необхідної товаросупровідної документації;

· страхування вантажів та ін.

Інколи експортери створюють свої власні експедиторські служби, але вони далеко не завжди стають ефективнішими за уже створені спеціалізовані експедиторські фірми.

Методи організації міжнародної торгівлі

В міжнародній економіці існують два методи міжнародної торгівлі:

1.Прямий метод –встановлення прямих зв’язків між виробниками і кінцевими споживачами на основі договору купівлі-продажу.

2. Непрямий метод –купівля і продаж товарів через укладання спеціального договору з торговими посередниками.

Прямий метод використовується у торгівлі: товарами промислового призначення; наукомісткими товарами; дорогими товарами; сировиною, запчастинами, комплектуючими.

Переваги прямого методу:

1. Дозволяє зменшити ціну реалізації.

2. Забезпечує виробнику безпосередній контакт з ринком збуту і швидку реакцію на зміну попиту чи кон’юнктури.

3. Враховує специфічне бажання покупця при виробництві товарів.

4. При торгівлі товарами промислового призначення забезпечує виробникові безпосередній контакт з ринком збуту, а покупцеві – постійне джерело поставки.

5. При реалізації наукомістких товарів забезпечує максимально можливий обсяг прибутку.

Недоліки прямого методу:

1. Виробник змушений витрачати досить великі кошти на організацію власної збутової мережі та вивчення ринку.

2. Якщо затрати перевищують додаткові прибутки з приводу прискорення капіталообороту – даний метод недоцільний.

Прямий метод використовується найчастіше, оскільки зростає питома вага наукоємних товарів, високотехнологічних обладнання та скорочується строк ринкової новизни.

Непрямий метод використовується у таких випадках:

¨ при реалізації товарів дрібних та середніх фірм – виробників;

¨ при реалізації товарів широкого вжитку, масового та крупно серійного виробництва;

¨ при роботі на важкодоступних ринках;

¨ на ринках з малою ємністю попиту, на ринках, які монополізовані одним або декількома фірмами – посередниками, на закритих ринках (на ринках монополізованих державою, або в країнах, уряди яких по відношенню до країни – виробника застосовують пряму заборону або обмежують ввезення товарів).

Переваги непрямого методу:

1. звільняє виробника від проблем, пов’язаних з дослідженням ринків та із збутом власних товарів;

1. не вимагає від виробника додаткових інвестицій (на маркетинг, збутову мережу, “післяпродажну” роботу з клієнтами, тощо);
2. торгівельний посередник, як правило, краще знає умови збуту та роботи на ринку, має стійкі ділові зв’язки, що сприяє швидкій реалізації товарів за максимально можливих у конкретному випадку цін;
3. торгівельні посередники беруть на себе забезпечення реклами, організацію виставок та презентацій, в деяких випадках –і транспортування товарів.

Недоліки непрямого методу:

1. збільшується ціна реалізації;

2. успіх збуту безпосередньо залежить від добросовісності посередника;

3. виробник позбавлений безпосереднього зв’язку з ринком збуту та отримує із запізненням а часом і викривлену інформацію про стан можливих доходів.

Торгове посередництво в міжнародній економіці

Серед численних посередницьких організацій важливе місце займають торгові фірми які поділяються на спеціалізовані компанії з обмеженою товарною номенклатурою та на універсальні або багато товарні торгові компанії. Серед останніх найбільш розвинутими є торгові дома – крупні торгові об’єднання які мають тісні контакти із виробниками товарів і банками. Торгові дома займаються закупкою великих партій товарів і перепродажем їх іншим торговим фірмам а також їх реалізацією через свою збутову сітку.

Поряд із спеціалізованими та універсальними торговими компаніями або домами функції посередників можуть здійснювати й інші організації. До яких відносять:

1. Прості посередники роль яких виконують торгові фірми та окремі особи. Серед них виділяють самостійно діючих брокерів та брокерських контор. Брокери та їх об’єднання як правило діють при товарних біржах і можуть мати відділення як всередині країна так і за кордоном. Виробничі фірми укладають договір з простими посередниками які беруть на себе завдання знайти зацікавленого імпортера і здійснити його знайомство з експортером для підписання контракту про купівлю-продаж товарів. Самі ж посередники не беруть участь у підписанні контрактів.

2. Повірені –експортери або імпортери довіряють повіреним іноземних фірмам або особам здійснити угоди від їх імені і за їх рахунок. Повірені несуть майнову відповідальність за перевищення вказаних у договорі повноважень.

3. Комісіонери –посередники, яким експортери та імпортери надають право заключати контракт від свого імені, хоча і а рахунок замовника. При цьому комісіонери не відповідають за невиконання умов контракту продавцями або покупцями, за винятком тих випадків коли така відповідальність передбачена договором комісії. В договорах комісії також зазначені об’єми повноважень комісіонерів в частині технічних і комерційних умов угод.

4. Консигнатори –різновид посередників комісіонерів при якому експортер (консигнант) поставляє товар на склад посередників (консигнаторів) для реалізації їх на ринку на протязі визначеного терміну. Консигнатор розраховується із власником товарів по мірі їх реалізації, але непродані до вказаного терміну товари можуть бути повернути їх власникам. При цьому для підвищення надійності збуту товарів використовується частково повернена або неповернена консигнація. У першому випадку консигнатор бере на себе зобов’язання купити певну частину товару нереалізованого до закінчення терміну договору. При неповернені консигнації увесь непроданий у встановлений термін товар повинен викупити сам консигнатор.

5. Торгові агенти –посередники, завданням яких є здійснення представницьких функцій простих посередників які сприяють укладання договорів, а також виконання функції повірених які укладають угоди від імені експортерів та імпортерів.

6. Дистриб’ютори –порівняно з іншими посередниками вони займаються перепродажами товарів від свого імені і за свій рахунок. На відміну від інших посередників дистриб’ютори самі укладають контракти з продавцями і покупцями та вирішують широке коло завдань пов’язаних із зовнішньоторговими операціями.

1. Режим найбільшого сприяння (РНС) – умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, яка передбачає надання сторонам, які домовляються, один одному всіх прав, переваг та пільг, якими користується або буде користуватися будь-яка третя держава.

З РНС існують винятки. Але в наступних межах:

1) винятки для сусідніх країн – їх цілю є полегшити прикордонну торгівлю(1% світової торгівлі);

2 винятки і переваги, які випливають з угод про створення митних союзів і зон вільної торгівлі декількох країн (в рамках інтеграційних угрупувань здійснюється до 40% міжнародної торгівлі);

3) винятки для країн, що розвиваються в рамках загальної системи преференції, яка діє з 1971 року та передбачає надання високо розвинутими та країнами з перехідною економікою митних пільг країнам, що розвиваються митних пільг у вигляді ліквідації або значного зниження тарифів на імпорт товарів із цих країн.

1. Національний режим – режим економічних відносин між державами, при якому одна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам режим не менш сприятливий, ніж режим для своїх юридичних і фізичних осіб. Найчастіше національний режим використовується у відносинах між країнами-членами інтеграційних угрупувань і застосовується для вивозу капіталу.

Інститути управління ЗЕД на території України включають:

· державні органи управління;

· інститути недержавного регулювання ЗЕД (оперативно-комерційний апарат).

Державні органи управління поділяються на:

І рівень: Верховна Рада, Кабінет Міністрів

ІІ рівень: органи, які слідкують та забезпечують регулювання експортно-імпортних потоків. Це Міністерство зовнішньоекономічних зносин і торгівлі, НБУ, Ексімбанк, Головне управління митного контролю. До даного рівня також відносять регіональні відділення Міністерства зовнішньоекономічних зносин, функціональні та галузеві міністерства (Центральне статистичне управління, Міністерство іноземних справ, податкові відомства і т.п.).

ІІІ рівень: органи, які слідкують за дотриманням прав країни за кордоном. До них відносять: торгові представництва країни за кордоном, апарат радників з економічних питань при посольствах країни за кордоном апарат експертів, які представляють країну в міжнародних економічних організаціях.

Тарифні інструменти зовнішньоторговельної політики.

Загалом інструменти зовнішньоторговельної політики поділяються на економічніта неекономічні. Економічні методи поділяються на : тарифніі нетарифні.

Тарифнізаходи зовнішньоекономічної політики пов’язані безпосередньо з митними тарифами та тарифними квотами.

Митний тариф– систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави.

Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів. Сьогодні найпоширенішим класифікатором товарів для торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (ухвалена в 1983 р замість Брюссельської митної номенклатури, яка діяла з 1978 р і є одним з її варіантів).

У гармонізованій системі (ГС) товари групуються по розділах у залежності від: походження товару; виду матеріалу, з якого виготовлений товар; призначення товару; хімічного складу.

Товарна номенклатура ГС складається з 21 розділу і 99 груп, при цьому 77, 98, 99 групи є резервними і можуть бути використані у країнах для виділення специфічних товарів. Номенклатура включає 33 товарні групи, 1241 позицію, 3552 підпозиції, 5019 субпозицій.

На основі ГС та законодавства країни для визначення ставок мита розробляється тарифна (митна) номенклатура.

Тарифна номенклатура побудована по принципу розподілу товарів в залежності від ступеня їх обробки – від сировинних товарів до напівфабрикатів і до готових виробів. При цьому переважно мито зростає в залежності від ступеня готовності товарів.

Мито– це обов’язків грошовий збір, що отримує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними кордону країни. Мито накладається на митну вартість товару, яка визначається у відповідності із законодавством кожної країни і може відрізнятися від зафіксованої статистикою експортної або імпортної ціни товару.

Митна вартість– ціна товару, яка склалася на відкритому ринку між незалежними продавцями і покупцями, за якою він може бути проданий в країні призначення в момент подачі митної декларації.

Мито виконує три основні функції:

2. фіскальну – мито є однією з доходних статей бюджету (цю функцію виконують як