Внесок Дж.М.Кеинса у розвиток кількісної теорії

Дж.Кейнс запропонував новий варіант кембріджського рівняння, у якому пов'язав ліквідність із нормою обов'язкових банківських резервів:

де М - грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів); Р - ціна одиниці споживання (індекс «вартості життя»); К і К' - кількість одиниць споживання, яку люди бажають зберігати у грошах (відповідно готівкою і банківськими депозитами); г- норма обов'язкових банківських резервів.

Дж.Кейнс обґрунтував висновок, що в ринковому середовищі на основі саморегулювання забезпечити рівновагу і рівномірність економічного зростання без державного регулювання проблематично. Тому ринковий механізм слід доповнити державним регулюванням економіки, а гроші є джерелом стимулювання підприємницької діяльності і розвитку економіки.

Використавши ідею М.Туган-Барановського про роль дисконтного відсотка, Дж.Кейнс визнав норму відсотка за головний інструмент взаємозв'язку грошей з економікою, в якому відсоткова ставка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції) і одночасно сама впливає на прийняття рішень про інвестиції. Його теорія «керованих грошей» була спрямована на використання державного регулювання пропозиції і ефективного попиту грошей.

Дж.Кейнс переніс аналіз грошей з довготривалих періодів, як це відстоювала класична кількісна теорія, на короткострокові інтервали впливу грошей на економіку. Ланцюг взаємодії грошового механізму з економікою, на думку Дж.Кейнса, має такий вигляд:

М-Пр-І-Пз-ВВП

де М - кількість грошей; Пр - відсоткова ставка; І - попит на інвестиції; Пз - загальний обсяг платоспроможного попиту; ВВП -номінальний обсяг виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП).

З даного виразу виходить, що зміна пропозиції грошей веде до зміни величини ставки відсотка. Це, в свою чергу, викликає зміни у інвестиційному попиті, а через мультиплікативний вплив - до зміни обсягів ВВП.

Дж.Кейнс сформулював власний варіант кембріджської версії, провідними положеннями якого стали:

а) збільшення грошової маси в обігу і масштабів кредитування викликає пожвавлення розвитку економіки, зростання прибутків і зайнятості;

б) оптимальний взаємозв'язок кількості грошей і цін товарів з процесом відтворення знаходить відображення у регулюванні банківського відсотка.

Діють три мотиви нагромадження грошей: трансакційний - збереження грошей для використання як засобу платежу; мотив обачності - зберігання грошей з метою розпорядитися готівкою в майбутньому, коли виникають непередбачувані обставини; спекулятивний мотив - зберігання грошей у вигляді активів (облігацій) у період очікуваного підвищення норми позикового відсотка. На цій основі він обґрунтував положення, що маса грошей не безпосередньо пов'язана з цінами. Даний взаємозв'язок у масі доходу і нормі відсотка знаходить відображення у формулі:

M=L1(q)+L2(j),

де М - маса грошей; L1 та L₂ - попит на гроші. Показник L₂ названо спекулятивним доходом, який отримують власники грошових нагромаджень у формі банківського відсотка; q - загальний дохід; j - дохід, який сформувався у зв'язку з нормою відсотка.

Оскільки попит на спекулятивні залишки пов'язаний з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій, то Кейнс вважав, що норма відсотка регулює попит на гроші. В сукупності попит на гроші (М) складається з двох частин: трансакційного попиту (М1), що є функціонуючим доходом і спекулятивного (М₂), який є функцією відсотка:

М=М1+М2=L1(y)+L2(i)

де у - сукупний доход; і - норма відсотка.

Концепції Дж.Кейнса, перетворивши гроші у інвестиційний фактор, сприяли виробленню політики зайнятості і зростанню обсягів виробництва. Водночас його практичні рекомендації стимулювали політику «дешевих грошей», що неминуче передбачало емісію великої кількості платіжних засобів і спричинило диспропорції у грошовій масі та їх знецінення і, в кінцевому рахунку, зростання цін.