Сучасні тенденції та особливості розвитку міжнародної економіки.

У другій половині 20 століття МЕВ у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн. Окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Тому основними тенденціями сучасного розвитку міжнародної економіки є:

• Економічна глобалізація, яка проявляється у зростаючій взаємозалежності економік різних країн, в дедалі більшій цілісності та єдності світового господарства, поглибленні глобальних проблем людства ( які можна умовно розділити на декілька напрямів: 1)група проблем суспільних взаємовідносин, міждержавних економічних зв’язків, подолання відсталості багатьох країн і регіонів, ліквідації наслідків світових, регіональних і локальних криз, процесів ринкової трансформації; 2)проблеми пов’язані із розвитком суспільства в умовах глобалізації, пристосуванням сучасної людини до умов соціального середовища, що змінюється на яке безупинно впливає науково-технічний прогрес та урбанізація; 3) глобальні проблеми, що з’являються у сфері .взаємодії природи і суспільства – охорона навколишнього середовища, використання поновлюваних джерел енергії і тих, що не поновлюються і т.д).
• Поглиблення інтернаціоналізації господарського життя, яка передбачає тісне зближення і взаємопроникнення окремих національних господарств.
• Поширення інтеграційних процесів, які передбачають проведення узгодженої міждержавної економічної політики, переплетення і зрощення виробничої, фінансово – комерційної , науково – технічної діяльності окремих країн.
• Посилення міжнародної конкуренції.
• Зростання відкритості економік країн.

Відкритість економіки має 2 аспекти : функціональний і торгівельно-політичний(інституціональна відкритість).

Функціональна відкритість - це ступінь включення національної економіки в систему міжнародного поділу праці, тобто ступінь залежності її відтворювального процесу від зовнішньоекономічних зв'язків, як щодо експорту, так і щодо імпорту.

Показники функціональної відкритості національної економіки:

1) - питома вага зовнішньої торгівлі (експорт + імпорт) у валовому продукті;

2) - доля імпорту у внутрішньому споживанні товарів та послуг;

3) - доля експорту по відношенню до виробництва;

4) - питома вага іноземних інвестицій по відношенню до внутрішніх.

Малі індустріальні країни мають високу ступінь відкритості

1) 55-70% (зовнішньоторгова квота у ВНП) в таких країнах як Нідерланди, Бельгія, Австрія.

2) 40-45% (зовнішньоторгова квота у ВНП) - Франція, Італія, Великобританія.

3)У великих державах (США, Росія, Китай, Індія.) незалежно від рівня їх розвитку не перевищує поки що 15-20%. Причинами такого низького ступеня відкритості є: великий розмір внутрішнього ринку;

забезпеченість сировиною; орієнтування на замкнуту модель.

Недоліком цього підходу є те, що він не враховує відмінності між малою, середньою та великою економіками (із зростанням розміру країни ступінь функціональної відкритості може зменшуватися, але вона все-одно вважатиметься відкритою економікою).

Альтернативний підхід базується на концепції - "інституціональної" (торгово-політичної) відкритості. Цей підхід враховує обмеження та бар'єри щодо входження в національну економіку іноземних суб'єктів і для виходу національних суб'єктів на міжнародні ринки, тобто - ступінь лібералізації транскордонних переміщень товарів, послуг, капіталів, робочої сили.