Історія готельне ї справи. Історія найдавніших готелів

Створення готелів пов'язане з історією виникнення потре­би в подорожах і поїздках, які здійснювалися людьми. Люди, які опинилися далеко від місць свого постійного проживання, мали піклуватися про забезпечення себе харчуванням, притул­ком і відпочинком.

Подорожі були пов'язані з ризиком, мандрівники йшли на нього не заради власного задоволення: купці розраховували дістати прибуток, прочан кликало в дорогу релігійне натхнен­ня, учених-дослідників — пізнання світу, розширення свого кру­гозору тощо. Туризм завжди впливав на розвиток готельної справи і, навпаки, від рівня готельної справи завжди залежав розвиток туризму.

У далекі часи Єгипет уже вважався не лише осередком па­м'яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності, але і лікувальним курортом. Ці потреби спонукали влади займати­ся спорудженням наметових містечок, павільйонів, усіляких будинків і споруд для подорожуючих, а також організацією їхнього харчування і побутового обслуговування. Накопичені знання і досвід спорудження об'єктів розміщення, зафіксовані в історії Древнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше в спорудженні подібних об'єктів греками і римлянами.

Готелі в сучасному розумінні були відомі ще в часи Древ­ньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбували­ся громадські свята, поблизу численних храмів, як, наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам'яток [71].

Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, гля­дачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і поста­чальників товарів і послуг) з усієї Древньої Греції. В околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для організації всіляких побутових послуг. Олімпійські ігри були найвідомішим, але не єдиним видовищем

Древньої Греції (варто мати на увазі, що термін «ігри» в антич­ному світі мав більш широке значення, ніж у сучасному ро­зумінні, і включав у себе і театральну виставу, і змагання по­етів, співаків, музикантів, а також містерії для посвячених, тоб­то позначав поняття, аналогічне сучасним фестивалям культури і мистецтва).

Притулок у готелі надавався всім — бідному і багатому, знат­ному і простолюдинові. Збереглася, наприклад, звістка, що по­сольство афінян до царя Македонії Филипа Македонського (382-336 р. до н.е.) зупинялося в такому готелі [14].

Власник таверни в Древній Греції пропонував їжу, напої і нічліг. Вино було як домашнім, так і імпортним. До столу пода­вали сир з козячого молока, хліб з ячменя, капусту, горох, боби і сочевицю. Можна було спробувати також фіги й оливки.

Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджу­ють, що вже у п'ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани — місця тимчасового при­тулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші — пристосовані для постояльців. Хани були навіть трипо­верховими.

У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічають­ся правові норми, які дозволяють стверджувати, що готельна справа в-той час, — майже 4000 років тому, у Вавилонії, була до­сить розвинутою. Держава невсипуще наглядала за діяльністю власників таверн. Наприклад, у випадку викриття розведення ними пива водою передбачалася страта [14].

У Римській імперії в зв'язку з розвинутою мережею транс­портних шляхів виникали повсюдно приватні постоялі двори і заїзди. Ці дороги призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і ак­торів). Істотною приналежністю цих доріг була мережа «пошто­вих станцій», де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і нічліг. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти маршрут, одержати карту й опис визначних пам'яток. Недалеко від Рима, у морській гавані Остії, можна було замовити морську подорож. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих зупиня­лися лише в тому випадку, коли була відсутня можливість зу­пинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того часу протікали дахи, але небезпечним було і саме проживання.

У Римі таверни можна було пізнати по колонах, опереза­них ланцюгом фляг, і по червоних ковбасах, що висіли уздовж стін. Підлоги були прикрашені яскравою мозаїкою, а стіни оживляли розвішені картини.

Цікаво, що термінологія індустрії гостинності багато чим зобов'язана римлянам. Слово «hospitality» (гостинність) похо­дить від латинського «hospitium» (госпіції). Однокорінними словами є «Ноst» (хазяїн), «hospice» (притулок), «hotel» (готель, отель) [68].

З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа — поч. нашої ери) з'яви­лися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри і дер­жавні службовці з Рима аж до Малої Азії або до Галлії. Створю­валися державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. По мірі завоювання нових територій і розширення Римської імперії звичаї, господарсь­ка й організаційна структури застосовувалися також у нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки серйозно розглядалася в древності надійність закладу, що надавав ман­дрівникам притулок, харчування і нічліг, свідчить факт особ­ливої зацікавленості держави. Так, у зведенні римських законів була передбачена відповідальність такого закладу за речі гостя. Навіть і сьогодні законодавство ряду держав регулює це питан­ня, грунтуючись на наведених положеннях Римського цивіль­ного права.

В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифі­кація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (мансіонес), та для плебеїв (стабулярії).

Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські при­міщення, стайні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як прави­ло, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні неохідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальних документах, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася до­тепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.

В міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряд­жених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Спостеріга­ли за порядком, чистотою і дотриманням законності при на­данні послуг державні чиновники — еділи. Постоялі двори зо­бов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.

Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Відомий лист вавилонського царя до фараона Єгипту, у якому він висло­влює своє невдоволення тим, що дороги в Сирії і Палестині не­безпечні і його торговельні агенти піддаються грабежу з боку місцевих жителів. Для припинення нападів на купців і забезпе­чення безпечного проїзду дорогами створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сараї.

Караван-сараї, або караванні будинки, служили тимчасо­вим притулком учасникам караванів. Вони стали попередни­ками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю, і надавали послуги караванам і іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану і північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. По до­розі від сучасного Стамбула до столиці Агри Могхула в північній Індії (Палац Тадж-Махал) мандрівник міг відпочити і знайти захист від бандитів. Приміщення можна було зняти за певну плату [71].

Турки-сельджуки, що побудували багато караван-сараїв, виходили із соціальних міркувань. Кожен мандрівник незалеж­но від національності і релігії одержував на три дні нічліг з хар­чуванням, медичним доглядом, а бідняки одержували і нове взуття, і все це — за рахунок держави. Після закінчення цього терміну подорожуючий мав або платити за проживання і нада­не йому обслуговування, або вирушати далі.З огляду на наявність великої кількості в'ючних тварин, та вантаж, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі ве­ликих громадських будівель не лише в містах, але і на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим і торговельним двором.

Особливо велике поширення вони набули в ІХ-ХVІІІ сто­літтях у зв'язку із зростанням міст і посиленням транзитної ка­раванної торгівлі. Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім двором. Зальні караван-сараї (зустрічають­ся у Вірменії) — це прямокутні будинки, розділені на нефи. Се­редній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах зна­ходилися тварини.

В другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збе­реження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини знаходилися в дворі. Караван-сараї на дорогах зміцнювалися оборонними стінами або приєднувалися до ремісно-побутових передмість і культових будівель. На транзитних шляхах кара­ван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць і інших сучасних видів транспорту.

Один зі збережених до сьогоднішнього часу караван-сараїв знаходиться в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зу­стрічаються й у Стамбулі.

У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.