Екології в системі наукових знань

Становлення та розвиток екологічної науки

Предмет та задачі екології. Історія екології . Місце

екології в системі наукових знань

Людина цікавилася екологією з практичної точки зору з самих ранніх періодів своєї історії. В примитивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, повинен був мати певні знання про навколишнє середовище, про сили природи, про рослини та тварини, що його оточували. Фактично цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, що дозволяли їй змінити середовище мешкання. Між людиною і навколишнім середовищем виникають та встановлюються різноманітні зв’язки та відношення, які надають можливість жити людині як природній та суспільній істоті.

В первісному суспільстві господарювала ідея єдності людини та природи– історично екологія розвивалася спочатку як охорона середовища у вигляді системи обмежуючих заходів, що спрямовані на охорону природи навколо місць мешкання людини, місць будівництва житла.

Вже в первісному суспільстві відходи життєдіяльності людини концентрувалися на невеликих відстанях від житла. Перші досліди утилізації відходів полягали у використанні їх як будівельних матеріалів для елементів житла. В цей період людина для проживання використовувала створені природою і природні для ландшафту печери, потім виникли перші штучні будівлі. Матеріалом для них було дерево та каміння. При невеликій висоті ці будівлі були подібні до природного оточення, їх матеріал не наносив збитків навколишньому середовищу.

Початок практичної екології, мабудь,належить до періоду виникнення на Землі штучних, створених людиною споруд – систем розселення та праці людини. Ці забудівлі засновувалися на природних ландшафтах – найважливіших факторах розселення людей. Ландшафт був у першу чергу просторовим базисом господарського та соціального розвитку, але водночас людина використовувала й усі природні ресурси ландшафту – воду, рослинність, грунт та інші ресурси.

Будівельники здавна розуміли особливу роль ландшафту при будівництві об’єктів різного призначення – для розміщення міських фортець для захисту населення використовували природні узвишшя, селища будували поблизу джерел води. Отже, вже в давні роки будівельники турбувалися про будову ландшафту та наявність ресурсів, проте, підход при цьому був чисто утилітарним, він враховував тільки потреби будівництва та експлуатації споруд і не розглядав проблему збереження навколишнього середовища.

Будівельники забруднювали навколишнє середовище, використовували кращі теріторії під будівництво, викидали тверді, рідкі та газоподібні забруднення. Внаслідок споживчого відношення будівельників до природного середовища сформувалося типове сучасне місто: багатоповерхові будівлі без ніякого озеленіння; пригнічена забрудненнями рослинність в парках, на вулицях; забруднені водоймища всередині міста; звалища поблизу міст; великі, вкриті шаром асфальту площі; заводи з димовими трубами; хмари смогу над містами при відсутності вітру.

В зв’язку з цим у зв’язках та відношеннях людини з природою відбуваються зміни, які загрожують життю людини. Тому на протязі своєї історії людство намагалося в більшій чи меншій мірі досягти згоди з навколишнім середовищем, щоб зробити небезпечним своє існування. І тепер, коли людство бажає зберегти свою цивілізацію, воно більш ніж коли потребує досить повних знань про навколишнє середовище.

Людина, як вища форма розвитку живої матерії є продуктом її еволюції, як біологічний вид підкоряється біологічним законам. Як частина природи і жива природна істота, людина не може жити, не приймаючи участі в житті природи. В той же час людина – це розумна соціальна істота і ця обставина принциповим чином впливає на характер його взаємовідносин з природним середовищем. Людина не пристосовується до умов навколишнього середовища, як це відбувається з тваринами, а перетворює природу внаслідок своєї трудової діяльності. Отже, соціальна суть людини, що обумовлює її трудову діяльність, вступає у протиріччя з її біологічною суттю і веде до значних змін в природному середовищі.

Окремі етапи розвитку людини як соціальної істоти характеризуються якісними і кількісними змінами в його дії на природне середовище . Таких етапів можна нарахувати три:

-освоєння людиною вогню. До цього людина жила в гармонії з природою і її вплив на природу був незначним. Основним заняттям первісної людини були полювання і збирання рослин. З освоєнням вогню первісна людина одержала потужну зброю, яка дозволила їй оказувати дію на природу;

-наступний етап, що різко змінив дію людини на природу – виникнення сільського господарства. При цьому масштаби змін в навколишньому середовищі ще більш зросли. Окрім того, що розвиток сільського господарства супроводжувався знищенням рослинного покрову і великої кількості видів тварин на значних теріторіях , він призвів до різкого зростання їжі, дав можливість людині вести сталий спосіб життя та засновувати великі селища. Ці обставини, в свою чергу, визначили зростання чисельності населення і розвиток цивілізації. Проте, на цьому етапі діяльність людини не могла вивести природне середовище з рівноваги і природа забезпечувала людину всім необхідним;

-розвиток промислового виробництва став початком сучасного етапа в історії взаємодії людини з природою . На цьому етапі природне середовище оказалося під загрозою, воно не в спромозі витримати зростаюче антропогенне навантаження і в недалекому майбутньому може стати на межі катастрофи.

Розвиток усіх форм життя на землі, вкупі з людиною, проходить в умовах безперервної взаємодії багатьох природничих чинників. Вивченням цієї взаємодії й займається відносно молода наука екологія . Встановлено, що земна атмосфера, водойми, грунт, флора і фауна існують в тісному зв’язку одне з одним. Інакше кажучи, на Землі має місце замкнутий екологічний ланцюг, який формувався на протязі сотен мільонів років. Були періоди, коли в тій чи іншій ланці ланцюгу здійснювалися зміни, з-за чого частково руйнувався природний екологічний баланс. Це тягло за собою зміни в інших ланках. Проте, з плином часу баланс відновлювався. Археологи встановили, шо порушення балансу подеколи здійснювалося відносно швидко, на відновлення ж потрібно було значно більше часу. Останнє пояснюється надзвичайною складністю екологічних зв’язків в природі. ці зв’язки далеко не завжди явні, скоріше напроти. Якщо звернутися до нашого століття, то їх вдається знайти частіше за всього лише тоді, коли вони вже зруйновані господарчою діяльністю людини і потрібні колосальні зусилля та витрати, щоб хоч частково зменшити нанесені природі збитки.

Подібно до усіх інших галузей знання екологія розвивалася безперервно, але нерівномірно. Вже в працях Гіпократа, Арістотеля, Теофраста Ерезійського, Плінія та інших древньогрецьких філософів є дані екологічного характеру. Наприклад, Аристотель описав понад 500 видів відомих йому тварин, риб, перелітних птахів, будівничу діяльність тварин, паразитизм, способи самозахисту та ін. Учень Аристотеля, “батько ботаніки”, Теофраст Ерезійський наводив дані про своєрідність росту рослин, залежність їх форми і особливостей розвитку від грунту і клімату. Цікаві повідомлення Плінія про вплив рослин одна на одну. Великі відкриття епохи Відродження , колонізація нових країн стала поштовхом до розвитку систематики. Опис рослин і тварин, їх внутрішньої і зовнішньої будови, різноманітності форм – було головним змістом науки на ранніх стадіях її розвитку.

В Росії у ХVIII столітті було організовано багато подорожей по просторах країни. У працях С.П. Крашенникова , І.І. Лепехина, П.С. Палласа та інших російських географів вказувалося на взаємозв’язок кліматичних умов і рослинно-тваринного світу в різних частинах Росії. Так, П.С. Паллас друкує свою знамениту “Зоографію”, в якій дає детальний опис способу життя 151 виду ссавців та 425 видів птахів, а також таких біологічних явищ, як міграція, взаємозв’язок споріднених видів.

Підсумок багатовікових досліджень розвитку видів живих організмів зробив автор першого першого еволюційного вчення Ж.Б. Ламарк. Він вважав, що вплив зовнішніх обставин – одна з найважливіших причин пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин. Дальший розвиток екологічного мислення пов’язаний з працями німецького вченого О.Гумбольдта, який вніс в науку уявлення про те, що вид ландшафту визначається зовнішнім виглядом рослин, тобто, в подібних зональних і вертикально-поясних географічних умовах у рослин різних таксономічних груп виробляються подібні зовнішні форми. У роки діяльності О. Гумбольдта виходять праці німецьких і французьких вчених, присвячених впливові географічних, в першу чергу, кліматичних, чинників на поширення тварин і рослин.

Проте , незважаючи на відомості екологічного характеру в працях вчених, слова “екологія”. Термін цей відносно недавнього походження. Він був запропонований німецьким біологом Е. Геккелем в 1869 році. Як самостійна наука екологія сформувалася приблизно до 1900 року, але лише в останні десятиріччя це слово набуло небувалої популярності. Слово “екологія” утворено від грецького “ойкос”, що визначає “будинок”, “житло”. В буквальному розумінні екологія – це наука про організми “у себе вдома”.

Принципово нові підходи до дослідження екологічних питань виникли у 40-ві роки минулого сторіччя. В 1935 році англійський вчений А. Тенслі висуває поняття “екосистема”, а в 1942 році академік В.М. Сукачов обгрунтовує уявлення про біогеоценоз. У цих поняттях дістали відображення ідея про єдність сукупності організмів з абіотичним оточенням, про закономірності, що лежать в основі зв’язків усього угрупування й неорганічного середовища, про кругообіг речовин і перетворення енергії.

Звичайно екологію визначають як науку про взаємовідношення між живими організмами і середовищем їх мешкання. Ю.Одум – відомий вчений-еколог – дає найбільш коротке і найменш спеціальне визначення: екологія – це наука про навколишнє середовище.

Визначимо, що ж таке є навколишнє середовище .

За визначенням ЮНЕСКО, навколишнє середовище – це частина світу, з якою людина перебуває во взаємодії, тобто, яку вона використовує, на яку оказує вплив і до якої пристосовується.

Поняття “екологія” змінюється з часом, еволюціонує. Перше, чисто біологічне значення екології, поступилося місцем більш утилітарному прикладному визначенню екології як “охорони навколишнього середовища”. Проте, як би не змінювалося поняття екології, в той же час основними елементами будь якого визначення екології є живі істоти, середовище, взаємний вплив живих істот, відношення живих істот і середовища їх мешкання. Тобто, можна сказати, що:

Предметом вивчення екології є відношення живих істот до їх середовища, їх взаємовідношення в середовищі і вплив середовища на живі істоти.

Для більш глибокого розуміння питання, що таке екологія , встановимо місце екологічної науки в загальній системі знань. Науки можна класифікувати за ієрархією законів, тобто, за ступенем загальності законів, що вони вивчають. Якщо прийняти цей принцип, можна виділити окремі науки, більш загальні, загальні і найбільш загальні. В ієрархії наук повинна бути субординація, тобто, суворе підпорядкування законів нижчерозташованих наук вищерозташованим. На схемі показана структура такої класифікації.

ІЄРАРХІЯ НАУК

Верхівкою схеми є філософія.

Філософія – наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мишлення.

Нижчою сходинкою класифікації є: філософія природи (діалектика природи, суспільства і людського мишлення. Третя сходинка, в якій лідерами є фізика, політологія та математика – це природничи, гуманітарні (суспільні) науки і науки про мишлення. Згідно з цією схемою загальну екологію треба віднести до природничих наук. До гуманітарних наук – соціоекологію, а до наук про мишлення – ноосферологію. Соціоекологія і ноосферологія хоч і зберігають міцне коріння в загальноекологічній науці, вже не можуть бути віднесеними цілком тільки до неї. Соціоекологія сформувалася в нову гуманітарну науку.

Соціоекологія розглядає соціальні явища, зв’язує, поєднує природничи і гуманітарні науки.

Ноосферологія – це наука про виникнення деякого клективного загальнопланетарного Розуму.

Ноосферологія – це наука про змінену людською діяльністю біосферу, де відбувається розумна експлуатація природних ресурсів і екосистем.

Виникнення загальнопланетарного Розуму розглядається як закономірний процес еволюції Природи .

Природа – це весь матеріально-енергетичний і інформаційний світ з включенням всього живого, в тому числі і людини.

Ця наука зв’язує природничи, гуманітарні науки та науки про вишлення. До технічних наук ми повинні віднести інженерну екологію.

Інженерна екологія – це наука, яка розроблює інженерно-технічні засоби, що обмежують дію людини на природу.

Отже, підводячи ітоги, можна зробити висновок:

Екологія – це фундаментальна дисципліна, яка досліджує сукупність живих організмів, що взаємодіють один з одним і утворюють з навколишнім середовищем єдність (систему), в рамках якої здійснюється трансформація енергії та органічної речовини. Ця єдність називається екологічною системою або екосистемою

В зв’язку з цим можна надати ще одне сучасне визначення екології як науки.

Екологія – це наука, що вивчає основні принципи організації, загальні закони функціонування екосистем.

Питання для самоконтроля

Питання 1.1. Чи можна сказати, що людина цікавилася екологією і екологічними питаннями ще в первісному суспільстві?

Так.

Ні.

Питання 1.2. Чи можна вважати відкриття та освоєння вогню людиною початком розвитку цивілізації?

Так.

Ні.

Питання 1.3. Чи можна назвати людину суто соціальною істотою?

Так.

Ні.

Питання 1.4. Чи можна вважати перші два етапи розвитку людини як соціальної істоти кризисними в її дії на навколишнє середовище?

Так.

Ні.

Питання 1.5. Чи знали термін “екологія” і користувалися ним древньогрецькі філософи Аристотель, Гіпократ та ін.?

Так.

Ні.

Питання 1.6. Чи можна розглядати навколишнє середовище у відриві від людини, як частину матеріального світу?

Так.

Ні.

Питання 1.7. Чи можна віднести екологію до фундаментальних природничих дисциплін?

Так.

Ні.

Параграф 1.2