Сучасні концепції організації управління ризиками

Як зазначалося, реалізація моделі управління ризиками суб’єкта господарювання має базуватися на науково обґрунтова­них моделях та концепціях. Водночас сучасна фінансова теорія у галузі корпоративних фінансів однозначно не дає відповіді, яка із розроблених концепцій найефективніша. Крім того, останні ре­зультати численних досліджень як західних, так і вітчизняних науковців доводять, що існуючі концепції, окремі моделі чи їх модифікації можуть вважатися ефективними (порівняно з ін- иіими моделями) лише за певних умов. Ці результати дають змогу нам стверджувати таке.

Доцільність вибору фінансовим менеджментом підприємства тієї чи іншої концепції або моделі визначається специфікою фінансово-господарської діяльності такого суб’єкта господарювання. Крім того, у більшості випадків обрана кон­цепція не дає повністю готового рецепта («під ключ») підтримки управлінських фінансових рішень і потребує певних кори­гувань відповідно до досвіду підприємницької діяльності тако­го підприємства.

Для забезпечення якості виявлення та ідентифікації ризиків, отримання більш достовірних результатів їх кількісної оцінки ре­комендується не зосереджуватися на використанні єдиної систе­ми підтримки управлінських фінансових рішень в умовах неви­значеності, а використовувати кілька таких систем (хоча б з метою диверсифікації інформаційних ризиків, з якими пов’язано підтримання будь-якого управлінського фінансового рішення).

Загалом у фінансовій літературі описуються, як правило, три основні концепції управління ризиками, що використовуються безпосередньо, або ж на основі яких розробляються часткові мо­делі. До таких концепцій належать:

оцінка максимально можливого рівня негативного відхилен­ня (збитків, втрат);

оцінка найбільш імовірного рівня негативного відхилення (збитків, втрат);

оцінка відхилення, приведеного на ризик (рентабельність капіталу підприємства, приведена на ризик (RAROC); рентабель­ність активів підприємства, приведена на ризик (RAROA); капі­тал, приведений на ризик).

Розглянемо ці концепції детальніше.

Оцінка максимального рівня негативного відхтення (рис. 9.3) передбачає розроблення кількох альтернативних варіантів розвит­ку ситуації, відповідно до яких цільовий показник, значення якого прогнозується (наприклад, вартість активу, величина, доходу чи розмір прибутку), розраховується, як правило, за оптимістичним та песимістичним сценаріями. Відповідно, відхилення від поточ­ного (планового, бажаного) рівня цільового показника до його значення за песимістичним (найгіршим) сценарієм і являє собою величину ризику, оцінену за даним підходом. Слід визнати, що те­оретично значення цільового показника за найгіршого розвитку подій може прямувати до нуля (або до мінус нескінченності), але така ситуація хоча й імовірна, однак не правдоподібна. Тому роз­роблення песимістичного сценарію має здійснюватися із розумним рівнем обережності та критичності.

Рис. 9.3. Оцінка ризику як максимального рівня негативного відхилення

Багато спільного із згаданим вище підходом до кількісної оці­нки ризиків має метод оцінки найбільш імовірного рівня негати­вного відхшення (рис. 9.4). Даний підхід розглядає ризик як різ­ницю між поточним (цільовим, бажаним) рівнем фінансового показника та його значенням за найбільш імовірного сценарію розвитку подій. Слід зазначити, що більшість часткових моделей, які формалізують прийняття управлінських фінансових рішень з урахуванням ризику (невизначеності), виходять саме із цієї кон­цепції (наприклад, модель оцінки капітальних активів — САРМ, арбітражна модель ціноутворення — АРМ, модель ціноутворення опціонів Блека—Скоулза — Віаск—Зсоїев ОРМ та ін.).

Рис. 9.4. Оцінка ризику як найбільш імовірного рівня негативного відхилення

Принципово інший підхід до трактування кількісного вира­ження ризику підприємства покладено в основу методу оцінки відхилення, приведеного на ризик (рис. 9.5). Слід зазначити, що поширення даної концепції припадає на останні роки, і це не в останню чергу пов’язано із бурхливим розвитком обчислюваль­ної техніки та інформаційних технологій. Інколи часткові моделі (наприклад, VaR) рекомендуються для використання суб’єктами господарювання на законодавчому рівні (наприклад, недавні ре­комендації Базельського комітету з банківського нагляду, реко­мендації Федеральних резервних банків США).

Рис. 9.5. Оцінка відхилення, приведеного на ризик

Зауважимо, що ефективність будь-якої із трьох концепцій оцін­ки ризиків та обгрунтування управлінських фінансових рішень за­лежить від інформаційного забезпечення та обізнаності фінансо­вих менеджерів, що здійснюють управління сукупністю ризиків суб’єкта господарювання. При цьому необхідно відзначити певну сукупність проблем, з якими стикається (або може зіткнутися) фі­нансовий менеджер. До таких проблем необхідно віднести:

цінність фінансової інформації з часом змінюється, що викли­кано змінами доступності, корисності та змісту такої інформації;

у більшості випадків власники чи зберігачі фінансової інфор­мації не підозрюють про її справжню цінність;

інформація повинна накопичуватися із різних, незалежних джерел;

кількість інформаційних каналів та потоків із часом істотно збільшується, що ускладнює ефективне управління такою інфор­мацією;

глобальний доступ, анонімне створення та споживання фі­нансової інформації та розвиток комп’ютеризованих інформацій­них систем створює нові можливості та загрози для інформацій­ного забезпечення фінансового менеджменту взагалі та моделі управління ризиками суб’єкта господарювання.

Загалом усі три концепції використовуються переважно для обґрунтування та розроблення часткових моделей виявлення, ідентифікації та кількісної оцінки ризику, які відповідають спе­цифічним потребам конкретного замовника (споживача) даної моделі. Зважаючи на це, доцільно сформулювати структуру мо­делі управління ризиками підприємства та визначити місце кон­цепцій кількісної оцінки ризиків у такій моделі, чому і присвячений подальший матеріал.