Управління необоротними активами

 

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Ме­тою управління необоротними активами є визначення форм і ме­тодів фінансового управління необоротними активами підприєм­ства в процесі здійснення різних фінансових операцій та опти­мального їх розміру. Основними завданнями управління необо­ротними активами є:

визначення можливих форм оновлення основних виробни­чих засобів на простій та розширеній основі;

визначення потреби в необоротних активах для збільшення обсягів виробництва;

забезпечення ефективного використання раніше сформова­них та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

формування необхідних фінансових ресурсів для відтворен­ня необоротних активів та оптимізація їх структури.

З позиції фінансового менеджменту необоротні активи класи­фікуються за такими ознаками.

 

 

За функціональними видами необоротні активи поділяються на: основні засоби, які беруть участь у виробничому процесі строком більше одного календарного року; нематеріальні активи, які не мають матеріальної основи і забезпечують основні види ді­яльності підприємства; незавершене будівництво, яке вимірюєть­ся обсягом виконаних робіт на будівництво і обсягом монтажу окремих об’єктів основних засобів; обладнання, придбане під­приємством і призначене до монтажу; довгострокові фінансові інвестиції, які являють собою цінні папери зі строком викорис­тання більше одного року.

За характером обслуговування окремих видів діяльності під­приємства необоротні активи поділяються на: необоротні активи,які обслуговують операційну діяльність (основні засоби, які без­посередньо беруть участь у процесі виробництва продукції); не­оборотні активи, які обслуговують інвестиційну діяльність (неза­вершене будівництво,* обладнання, призначене до монтажу, довгострокові фінансові інвестиції-); невиробничі необоротні ак­тиви (об’єкти соціальної інфраструктури).

За характером володіння можна виділити такі групи активів: власні необоротні активи (довгострокові активи, які належать підприємству на правах власності і відображаються в складі його балансу); орендовані необоротні активи (довгострокові активи, які використовуються підприємством відповідно до договору оренди).

За формами застави забезпечення кредиту необоротні активи поділяються на: нерухомі необоротні активи (будівлі, споруди, передавальні пристрої-); рухомі необоротні активи (машини, облад­нання, транспортні засоби, довгострокові фінансові інструменти).

Переважна частина необоротних активів функціонує в процесі операційної діяльності. Необоротні операційні активи в процесі виробництва проходять такі основні стадії.

На першій стадії придбання підприємством необоротні активи в процесі використання переносять частину своєї вартості на гото­ву продукцію шляхом нарахування амортизаційних відрахувань.

На другій стадії в процесі реалізації продукції накопичується сума амортизаційних відрахувань.

На третій стадії накопичена сума амортизації спрямовується на відтворення й оновлення основних засобів.

Політика управління операційними необоротними активами підприємства формується за такими етапами.

На першому етапі здійснюється аналіз операційних необорот­них активів, підприємства в минулому періоді. Зокрема, аналізу­ється склад, структура необоротних активів, їх придатність до використання, інтенсивність оновлення та ефективність викорис­тання. З цією метою визначаються такі показники.

Коефіцієнт участі операційних необоротних активів у загаль­ній сумі активів підприємства. Розрахунок цього показника здій­снюється за формулою:

 

BAC — середня вартість операційних необоротних активів підприємства в минулому періоді;

ОАс — середня сума оборотних активів підприємства в мину­лому періоді.

Приклад 6.14

За даними балансу підприємства вартість операційних необоротних активів на початого року становила 14 182 тис. грн, на кінець року — 13 580 тис. грн, вартість оборотних активів на початок року дорівнювала 3327 тис. грн, на кінець року — 4376 тис. грн.

Використовуючи наведену вище формулу, визначаємо коефі­цієнт участі операційних необоротних активів у загальній сумі активів підприємства:

 

 

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці.

Якщо значення цього коефіцієнта збільшується, то це позити­вно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки — негати­вно. При цьому необхідно врахувати зміну активної частини ос­новних засобів у загальній сумі необоротних активів. Тобто коефіцієнт участі операційних необоротних активів у загальній сумі активів вважається задовільним за умови зростання в дина­міці питомої ваги активної частини основних засобів у загальній сумі необоротних активів.

Коефіцієнт зносу операційних необоротних активів:

 

 

де К3 — коефіцієнт зносу операційних необоротних активів;

Зк — сума зносу операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.

Приклад 6.15.

За даними балансу підприємства знос операційнних необоротних активів на кінець звітного року становив 2220 тис. грн. Середня вартість операційних необо­ротних активів у звітному періоді дорівнювала 13 881 тис. грн. Ви­значаємо коефіцієнт зносу операційних необоротних активів:

 

 

Цей коефіцієнт характеризує ступінь фізичного зносу операційних необоротних активів. Він розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнта зносу операційних необоротних активів сві­дчить про старіння необоротних активів (особливо, якщо його значення більше 0,5) і потребує вжиття заходів щодо оновлення необоротних активів.

Коефіцієнт придатності операційних необоротних активів:

 

 

де Кп — коефіцієнт придатності операційних необоротних активів; ВА3 — залишкова вартість операційних необоротних активів; ВАП — первісна вартість операційних необоротних активів.

Приклад 6.16

На основі наведених вище даних визначимо коефіцієнт придатності операційних необоротних активів,:

 

 

Цей коефіцієнт визначається в динаміці. Його зростання позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки, — негативно.

Період обороту операційних необоротних активів:

 

 

де П0 — період обороту операційних необоротних активів.

Приклад 6.17

На основі наведених даних визначаємо пері­од обороту операційних необоротних активів:

 

 

Коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів:

 

 

де Кр — коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів;

Пч — чистий прибуток підприємства.

На основі проведеного аналізу стану необоротних активів визначається їх оптимальна вартість у плановому періоді за формулою:

 

 

де ВАо — оптимальна вартість необоротних активів;

ВАк — вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн — вартість необоротних активів, які не використовують­ся у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

∆Кв.а — приріст коефіцієнта використання необоротних акти­вів у звітному періоді;

∆ Ко.р — коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

 

 

Приклад 6.18

На основі наведених даних необхідно визна­чити обсяг операційних необоротних активів у плановому періоді. Вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду становила 4500 тис. грн, із них не брала участі у виробничому процесі звітного періоду їх частина на су­му 235 тис. грн. У плановому періоді передбачається збільшення коефіцієнта змінності устаткування з 0,6 до 0,8 за рахунок ефек­тивнішого використання операційних необоротних активів. Кое­фіцієнт використання необоротних активів збільшується у плано­вому періоді на 0,1. У плановому періоді передбачається збільшення обсягу реалізації продукції на 5 %.

Використовуючи наведену вище формулу, визначаємо опти­мальну вартість необоротних активів у плановому періоді:

 

 

Важливим завданням фінансового менеджера в процесі управління необоротними активами є своєчасне й ефективне їх оновлення. В умовах ринкової економіки в процесі оновлення операційних необоротних активів необхідно враховувати негати­вний вплив на цей процес рівня інфляції. Негативні наслідки ма­ють подвійний характер. По-перше, має місце необ’єктивна оцін­ка основних засобів. По-друге, незначні амортизаційні відраху­вання слугують причиною збільшення інфляційного прибутку і необгрунтованого зростання податкових платежів.

У господарській практиці відомі два методи протидії негативному впливу інфляції.

Перший метод передбачає періодичну індексацію основних засобів. У цьому разі збільшується вартість основних засобів і амортизаційні відрахування, відсутній інфляційний прибуток.

Другий метод передбачає застосування прискореної аморти­зації. При цьому скорочується строк експлуатації основних засо­бів, зменшується вартість основних засобів, які морально застарі­ли і не виникає необхідності списувати недоамортизовані основні засоби у зв’язку з моральним зносом.

Інтенсивність оновлення операційних необоротних активів за­лежить від ступеня зносу основних засобів (фізичний та мораль­ний). У процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають свої початкові функціональні ознаки, і їх подальше використання у виробництві стає або технічно неможливим або економічно не­доцільним. Відновлення функціональних ознак окремих видів операційних необоротних активів здійснюється шляхом ремонту. Якщо втрата цих ознак пов’язана із моральним зносом, тоді здій­снюється заміна існуючих основних засобів більш сучасними та продуктивнішими.

Інтенсивність оновлення окремих видів операційних необоро­тних активів залежить від застосовуваної на підприємстві амор­тизаційної політики.

Слід зазначити, що чинним законодавством обмежена аморти­заційна політика підприємства. Так, відповідно до Закону Украї­ни «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”» від 24 грудня 2002 р. № 349 з 1 січня 2003 р. скасовано прискорену амортизацію об’єктів групи 3, тоб­то активної частини основних засобів. Водночас передбачено з 01 січня 2004 р. ввести нові більш високі норми амортизації по групах 1—3 основних засобів.

При цьому підприємству надається право застосовувати ниж­чі, ніж передбачено законодавством, ставки амортизації об’єктів основних засобів.

У зазначеному Законі передбачено, що у разі проведення що­річної індексації балансової вартості основних засобів капіталь­ний дохід з метою оподаткування не нараховується, а сума такої індексації збільшує балансову вартість об’єкта. Крім того, збіль­шилася сума витрат на проведення поточного, капітального ре­монтів, поліпшення основних засобів, яку можна віднести на ва­лові витрати. З 1 січня 2003 р. на валові витрати можна віднести витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах 10 % сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. Витрати, що перевищують 10-відсоткову нор­му, відносяться на збільшення балансової вартості об’єктів гру­пи 1 або сукупної балансової вартості груп 2, 3, 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об’єктів групи 1 та груп 2, З, на початок звітного кварталу.

Фінансування оновлення операційних необоротних активів може здійснюватися двома способами.

Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг оновлення цих активів здійснюється за рахунок власного капіталу. Другий базується на змішаному фінансуванні оновлення операційних не­оборотних активів за рахунок власного і залученого капіталу.

Залежно від наявності джерел фінансування оновлення опера­ційних необоротних активів підприємство вибирає варіант при­дбання активів у власність або на орендній основі. Оренда необо­ротних активів може здійснюватись у формі оперативного, фінан­сового або поворотного лізингу необоротних активів.

Розв’язуючи проблему оренди або придбання необоротних ак­тивів у власність, необхідно виходити із переваг і недоліків орен­ди необоротних активів.

Основні переваги оренди необоротних активів такі: прискорю­ється відтворювальний процес необоротних активів без додатко­вого залучення фінансових ресурсів; збільшується сума прибутку без придбання необоротних активів у власність; зменшується по­треба у власних фінансових ресурсах для придбання основних за­собів, знижується ризик втрати фінансової стійкості, оскільки не відбувається зростання фінансових зобов’язань; простіша і деше­вша процедура отримання й оформлення необоротних активів порівняно з отриманням довгострокового кредиту комерційного банку.

Водночас орендний порядок отримання необоротних активів має недоліки. Зокрема, має місце: зростання собівартості продук­ції і відповідно зменшення прибутку та рівня рентабельності продукції; обмеженість у проведенні модернізації орендованого устаткування, оскільки має бути згода орендодавця; в окремих випадках вища вартість обслуговування лізингових платежів по­рівняно з обслуговуванням довгострокового банківського кредиту.

Отже, вибір джерел фінансування оновлення операційних не­оборотних активів залежить від: результатів фінансово-господа­рської діяльності конкретного підприємства; співвідношення власних і залучених фінансових ресурсів; придбання активів за рахунок власних фінансових ресурсів чи за рахунок довгостроко­вого банківського кредиту; розміру власних джерел фінансування активів (чистого прибутку й амортизаційних відрахувань).






Дата добавления: 2021-12-14; просмотров: 54; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.037 сек.