Стратегія фінансування оборотних активів

Метою стратегії фінансування оборотних активів є вибір оп­тимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства.

Виходячи із поставленої мети фінансовий менеджер повинен розв’язати такі завдання:

провести аналіз використання оборотних активів за мину­лий період;

визначити ризик неплатоспроможності покупців, розраху­вати прогнозне значення резерву щодо сумнівних боргів;

вибрати оптимальне співвідношення між грошовими кош­тами і вкладеннями в короткострокові цінні папери;

визначити розмір і структуру джерел фінансування оборот­них активів;

розробити стратегію фінансування оборотних активів.

Стратегія фінансування оборотних активів значною мірою за­лежить від вибору джерел покриття змінної частини оборотних активів.

У теорії фінансового менеджменту виділяють чотири моделі стратегії фінансування поточних активів: ідеальну, агресивну, консервативну, компромісну.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять «поточні ак­тиви» та «поточні зобов’язання». Термін «ідеальний» означає рі­вність поточних активів та поточних зобов’язань.

Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові паси­ви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця мо­дель має такий вигляд:

ДП = НА,

де ДП — довгострокові пасиви;

НА — необоротні активи.

Схематично ідеальну модель можна зобразити у такий спосіб:

Рис. 6.5. Ідеальна модель фінансування оборотних активів

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші дов­гострокові позики).

До необоротних активів належать: нематеріальні активи, неза­вершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість (заборгова­ність за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

У реальному житті ідеальна модель практично не застосову­ється через те, що вона найбільш ризикована, оскільки за неспри­ятливих умов (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кре­диторами одночасно) підприємство може опинитися перед необ­хідністю продажу частини основних засобів для покриття поточ­ної кредиторської заборгованості. Сутність цієї моделі полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необо­ротних активів, а поточні активи — на рівні поточних пасивів. Робочий капітал тут дорівнює нулю.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необорот­них активів та постійної частини поточних активів, тобто їх міні­муму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. У цьому разі змінна частина поточних активів у повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позиції ліквідності ця стратегія також є ризикованою, оскільки в практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом поточних активів неможливо.

Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ,

де ПЧ — постійна частина оборотних активів (норматив оборот­них коштів).

Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості.

Схематично агресивну модель можна зобразити так (рис. 6.6):

Рис. 6.6. Агресивна модель фінансування оборотних активів

Таку стратегію фінансування оборотних активів може дозво­лити собі підприємство, яке не має проблем з отриманням корот­кострокових кредитів або з комерційних кредитів постачальників.

За агресивної моделі фінансування оборотних активів робочий капітал дорівнює постійній частині оборотних активів.

Агресивна політика управління оборотними активами має такі ознаки:

підприємство не ставить перед собою яких-небудь обмежень щодо збільшення оборотних активів;

підприємство накопичує запаси сировини, матеріалів, гото­вої продукції, збільшує дебіторську заборгованість і тимчасово вільні залишки грошових коштів на поточному рахунку в комер­ційному банку.

У результаті цього частка оборотних активів у загальному об­сязі майна підприємства висока (більше 50 %), а період їх обер­тання тривалий (понад 90 днів).

Агресивна політика здатна знизити ризик неплатоспроможно­сті, але не може забезпечити високої рентабельності активів.

Ознакою агресивної політики управління оборотними активами є також збільшення короткострокової заборгованості, а саме: зна­чне збільшення питомої ваги короткострокових кредитів комер­ційних банків (понад 50 %) у загальній сумі пасивів підприємства. За такої політики може також збільшитися ефект фінансового лі- вериджу, якщо диференціал фінансового лівериджу є позитивним.

Консервативна модель фінансування оборотних активів пе­редбачає, що змінна частина поточних активів також покриваєть­ся довгостроковими пасивами.

Як правило, консервативна модель застосовується на початко­вих стадіях діяльності підприємства за умови достатньої величи­ни капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування. У цьому разі коротко­строкової кредиторської заборгованості немає, відсутній ризик втрати ліквідності, тобто модель має штучний вигляд. У госпо­дарській діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредитор­ська заборгованість.

Консервативна модель фінансування оборотних активів має такий вигляд:

ДП = НА + ПЧ + 34,

де 34 — змінна частина поточних активів.

Схематично консервативну модель фінансування оборотних активів можна зобразити так:

Рис. 6.7. Консервативна модель фінансування оборотних активів

Наведений рисунок показує, що довгострокові пасиви (влас­ний капітал + довгострокові зобов’язання) дорівнює довгостро­ковим активам (необоротні активи + постійна частина оборотних активів + змінна частина оборотних активів).

При цьому робочий капітал дорівнює сумі оборотних ак­тивів.

Консервативна політика управління оборотними активами за­безпечує високу рентабельність активів, але має ризик неплато­спроможності через непередбачені зміни ситуації на товарному і фінансовому ринках.

Характерними ознаками консервативної політики управління оборотними активами є те, що підприємство стримує збільшен­ня поточних активів і прагне зробити їх мінімальними. У ре­зультаті цього питома вага оборотних активів у загальній варто­сті майна незначна (ЗО % і менше), а період їх обороту відносно незначний.

Таку політику підприємство проводить в умовах достатньо визначеної ситуації, коли обсяг реалізації продукції, строки надходження грошових коштів та платежів за зобов’язаннями, необхідний запас матеріальних цінностей та строки їх поста­вок заздалегідь відомі або за жорсткої економії всіх видів ре­сурсів.

Ознакою консервативної'політики управління оборотними ак­тивами є відсутність або низький рівень короткострокових кре­дитів банку у загальній валюті банку. У цьому випадку необоро­тні й оборотні активи покриваються тільки власними коштами та довгостроковими зобов’язаними.

Компромісна модель фінансування оборотних активів най­більш реальна. Сутність її полягає в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина змінної частини поточних активів покриваються довгостроковими паси­вами. При цьому робочий капітал визначається як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами.

За компромісної моделі в окремі періоди господарської діяль­ності підприємство може мати надмірні поточні активи, що нега­тивно впливає на розмір прибутку.

Водночас це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування оборотних активів має та­кий вигляд:

ДП = НА + ПЧ + 0,534.

Схематично компромісну модель фінансування оборотних ак­тивів можна зобразити так:

Рис. 6.8. Компромісна модель фінансування оборотних активів

Для компромісної політики управління оборотними активами характерний середній рівень рентабельності та оборотності обо­ротних активів.

Ознакою компромісної політики управління оборотними ак­тивами є помірна питома вага короткострокових кредитів банку. Цій моделі управління оборотними активами може відповідати будь-яка модель управління короткостроковими зобов’язаними.

Отже, можна зробити висновок, що з погляду оптимізації при­бутковості і ризику оптимальною є компромісна стратегія фінан­сування оборотних активів. Ця стратегія оптимально поєднує рі­вень прибутковості і середній рівень ризику, забезпечує достат­ньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Проте виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господар­ської діяльності підприємства на окремих стадіях його розвитку оптимальною може стати інша стратегія фінансування. Взагалі, вибираючи стратегію фінансування, необхідно знайти бажане співвіднощення між рівнем рентабельності і використання влас­ного капіталу та рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його робочого капіталу.