Сутність, види і фактори ефективності діяльності підприємства

Ефективність виробництва – це узагальнене і повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний період часу. Загальну економічну ефективність виробництва ще називають загальною продуктивністю виробничої системи.

Через те що процес виробництва характеризується безперервним розвитком у часі і просторі, його якісні характеристики постійно змінюються, що впливає на результат (ефект) і результативність (ефективність) виробничої діяльності (рис. 23.1).

Рис. 23.1. Вплив виробничих факторів на ефективність виробництва

Необхідно відрізняти поняття ефекту та ефективності.

Ефект – це результат будь-яких дій або наслідок будь-якої причини (наприклад, економія витрат, вивільнення певної кількості робітників та ін.).

Ефективність – це результативність використання витрат або ресурсів, що визначається співвідношенням ефекту до витрат. Можна порівнювати витрати до ефекту або ефект до витрат.

За окремими ознаками виокремлюють різновиди ефективності, кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання. Інформація про класифікаційні ознаки ефективності наведена в табл. 23.1.

Таблиця 23.1.

Класифікація видів ефективності підприємства

Продовження табл. 23.1.

Отже, розглянемо окремі види ефективності підприємства.

За одержаними результатами визначають:

економічну ефективність – сукупність показників, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві, організації, установі (обсяг продукції підприємства, прибуток і рентабельність виробництва, економія витрат тощо);

соціальну ефективність– сукупність показників, що характеризують співвідношення результатів і витрат громадсько-важливих заходів (поліпшення умов праці та побуту, створення нових робочих місць, стан довкілля та ін.). Вона може бути позитивною і негативною.

За методом розрахунку розрізняють:

абсолютну ефективність – показник, що характеризує загальну величину економічного ефекту порівняно з розміром витрат і ресурсів окремо і в сукупності;

порівняльну ефективність – показник, що характеризує умовний економічний ефект, одержаний у результаті порівняння і вибору кращого варіанта, що може бути визначений як відношення економії від зниження собівартості чи підвищення прибутку до різниці капітальних вкладень та інших авансованих витрат між іншими варіантами.

За місцем одержання ефекту:

локальну (комерційну) – визначає результативність діяльності підприємства за певний період, тобто одержання доходу або прибутку;

народногосподарську – сукупність ефекту окремих підприємств у сферах виробництва і споживання окремих виробів.

За ступенем збільшення ефекту:

первинну – це одноразова початкова ефективність, одержана внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів;

мультиплікаційну – це ефективність, одержана внаслідок постійного повторення використання технічних, організаційних або економічних заходів на різних підприємствах народного господарства;

синергетичну – ефективність від комплексного впливу сукупності тих чи інших заходів, коли загальний ефект перевищує арифметичну суму впливу на виробництво кожної інновації окремо, тобто коли кожна інновація посилює вплив всіх інших.

Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю витрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому критерієм ефективності вироб­ництва в макроекономічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці.

Кількісний вираз цього критерію відображається че­рез систему показників економічної ефективності вироб­ництва, яка містить такі групи.

1. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва(рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання оди­ниці продукції).

2.Показники ефективності використання живої праці (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн. фонду оплати праці).

3. Показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів).

4. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива та енергії на 1 грн. чистої продукції, економія мате­ріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини).

5. Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності обігових коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення обігових коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, термін окупності інвестицій).

6. Показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам тощо).

Перехід до ринкових умов господарювання вимагає глибоких зрушень в економіці. Необхідно здійснити поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство на повне і першочергове використовування якісних чинників економічного зростання. Має бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності зі всебічно розвиненими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.

Найважливішим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності був і залишається науково-технічний прогрес(НТП). До останнього часу НТП протікав еволюційно. Перевага віддавалася вдосконаленню діючих технологій, часткової модернізації машин і устаткування. Такі заходи давали певну, але незначну віддачу. Недостатньо стимулювалися розробка і впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні революційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій (мембранної, лазерної, плазмової, з використанням надвисокого тиску та імпульсних навантажень тощо),до техніки наступних поколінь, необхідне докорінне переозброєння всіх галузей народного господарства на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Надзвичайно важливу роль відіграє також автоматизація виробництва–швидкий розвиток робототехніки, роторних і роторно-конвеєрних ліній, гнучких автоматизованих виробництв, що забезпечує високу продуктивність праці; створення і використання нових видів металопродукції, пластичних мас, композитів, металевих порошків, кераміки та інших прогресивних конструкційних матеріалів.

Крім цього, необхідно створити організаційні передумови, економічні і соціальні мотивації для творчої праці вчених, конструкторів, інженерів, робочих. Докорінні перетворення в техніці і технології, мобілізація всіх, а не тільки технічних і організаційних, економічних і соціальних чинників – передумови для значного підвищення продуктивності праці. Треба забезпечити впровадження новітньої техніки і технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати її нормування, добиватися зростання культури виробництва, зміцнення порядку і дисципліни, стабільності трудових колективів.

Одним із важливих чинників інтенсифікації і підвищення ефективності виробництва є режим економії.

Ресурсозбереження має перетворитися на вирішальне джерело задоволення потреб, що зростають, у паливі, енергії, сировині і матеріалах. У розв’язанні всіх цих питань важлива роль належить промисловості. Треба створити і оснастити народне господарство машинами, устаткуванням, що забезпечує високу ефективність використання конструкційних та інших матеріалів, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створення і застосування високоефективних маловідходних і безвідходних технологічних процесів.

Сьогодні Україна з розрахунку на одиницю національного доходу витрачає палива, електроенергії, металу істотно більше, ніж розвинені країни. Це призводить до дефіциту ресурсів при великих об'ємах виробництва, що вимагає виділяти всі нові кошти для нарощування сировинної і паливно-енергетичної бази. Тому модернізація машинобудування–вирішальна умова прискорення науково-технічного прогресу, реконструкції всього народного господарства. При цьому досягнення довготривалих стратегічних цілей має поєднуватися з максимальним задоволенням потреб населення.

Підвищення ефективності суспільного виробництва значною мірою залежить від кращого використання основних фондів. Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, добиватися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, істотно підвищувати змінність його роботи, збільшувати об'єм продукції з кожної одиниці устаткування, з кожного квадратного метра виробничої площі.

Один і чинників інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності – вдосконалення структури економіки. Необхідно розвивати ті галузі, що забезпечують успішне розв’язання соціальних задач, добиватися поліпшення пропорцій між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, галузями агропромислового комплексу.

Інвестиційна політикапокликана забезпечувати підвищення ефективності капітальних вкладень. Належить здійснити перерозподіл коштів на користь галузей, що забезпечують соціальні потреби, прискорення науково-технічного прогресу. Велика частка коштів має бути спрямована на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств на противагу новому будівництву.

Поліпшення структури паливно-енергетичного балансувідбуватиметься у напрямі розвитку атомної енергетики при максимальному забезпеченні її безпеки, широкого використання відновлюваних джерел енергії, послідовного проведення у всіх галузях народного господарства активної і цілеспрямованої роботи з економії паливно-енергетичних ресурсів.

У ряді заходів щодо структурної перебудови суспільного виробництва – забезпечення прискореного зростання виробництва товарів народного споживання і всієї сфери послуг, розвиток малого підприємництва, конверсія військового виробництва на підприємствах оборонного комплексу; технічне переозброєння і підвищення ефективності роботи транспорту, систем електро-, нафто- і газопостачання, зв'язку та інформаційного забезпечення всіх галузей виробничої інфраструктури.

Важливе місце у підвищенні ефективності виробництва посідають організаційно-економічні чинники, включаючиуправління. Особливо зростає їх роль із зростанням масштабів суспільного виробництва і ускладненням господарських зв'язків. Перш за все це розвиток і вдосконалення раціональних форм організації виробництва – концентрації, спеціалізації, кооперації і комбінування.

Вимагає подальшого розвитку і вдосконалення виробнича соціальна інфраструктура, що істотно впливає на рівень ефективності виробництва. В управлінні – це вдосконалення самих форм і методів управління, планування, економічного стимулювання всього господарського механізму; у плануванні – збалансованість і реальність планів, оптимально побудована система планових показників, яка не стримує первинні ланки народного господарства (підприємства, фірми, організації), а надає їм широкий простір застосування різноманітних важелів господарського розрахунку і матеріального заохочення, матеріальної відповідальності та інших госпрозрахункових економічних стимулів.

Велику роль у розв’язанні задач ефективного господарювання, створення і впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології відіграє наука. Треба активізувати фундаментальні і прикладні дослідження щодо актуальних проблем прискорення НТП з метою зниження трудомісткості, матеріаломісткості та енергоємності виробництва, посилення режиму економії і підвищення якості продукції.

В умовах формування ринкових відносин істотно розширюються можливості дії всіх чинників підвищення ефективності виробництва. Здійснюються структурна перебудова народного господарства, переорієнтація його на споживача; модернізація найважливіших галузей народного господарства – промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку – на основі високих технологій; подолання відставання від світового науково-технічного рівня; продумана конверсія військового виробництва; перехід до змішаної економіки, у якій створюються на рівних правах різні форми власності – державна і приватна, акціонерна і кооперативна; вільний розвиток усіх колективних і приватних форм господарювання; фінансове оздоровлення економіки; органічне включення країни у світові господарські зв'язки.

У результаті сформується регульоване, цивілізоване ринкове господарство, яке буде дієвим засобом, стимулюючим зростання продуктивності праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, примноження суспільного багатства на користь підвищення добробуту населення.

Представлені вище фактори ефективності виробництва відображають окремі аспекти діяльності підприємства та не спроможні забезпечити комплексної ефективності. Узагальнюючий механізм зростання ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства наведений на рис. 23.2.

Рис. 23.2. Механізм підвищення ефективності роботи підприємства за рахунок зовнішніх і внутрішніх факторів

Основним завданням на шляху до підвищення ефективності функціонування підприємства є виявлення та нейтралізація дії негативних факторів та стимулювання дії позитивних факторів. Результатом цього стане досягнення економічного, соціального та інших видів ефекту.