Річки України. Використання водних ресурсів.

В умовах зростаючого дефіциту води водні ре­сурси на сучасному етапі є одним з найважливіших факторів господарського розвитку, а чисті пріс­ні води — цінним та все більш обмеженим міне­ральним ресурсом. Дефіцит прісних вод висуває на порядок денний реалізацію комплексу заходів щодо їх раціонального використання та всебічного збереження.

Україна слабо забезпечена водними ресурса­ми. Запаси прісних вод становлять на одного жителя лише 1 тис. м ³.

Відомо, що водні ресурси країни склада­ються з місцевого стоку і транзиту. Останній над­ходить по Дунаю, Дніпру, Сіверському Дінцю та деяких інших водних артеріях. За межами Ук­раїни формується близько 30 км³ стоку (загальний його обсяг становить 210 км³). У розрахунку на одну людину питома водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку в Південно-Західному економіч­ному районі майже у 7 разів вища, ніж у Півден­ному, і у 3 рази вища, ніж у Донецько-Придніп­ровському.

Провідна роль у задоволенні потреб господар­ства та населення України прісною водою належить річкам.

Ріки. Це найважливіша складова поверхневих вод України. Всьо­го в Україні налічується понад 63 119 річок, з них довжиною 10 км і більше — 3302.

Майже всі річки України належать до басейну Чорного й Азов­ського морів і тільки з 2 % території країни мають стік до Балтій­ського басейну. Це притоки р. Вісла — Сан та Західний Буг. Всі великі водні артерії України, відповідно до геолого-геоморфологічної будови, течуть з північного заходу на південний схід. Найбіль­шими річковими системами України є системи Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Дінця.

Джерелами живлення рік України є талі снігові води, дощові та підземні води. Найбільшу частку становлять талі снігові води, які на рівнинних ріках досягають 50—80 % річкового стоку. Дощові води відіграють найбільшу роль у живленні гірських рік Українських Карпат і Кримських гір, де на них припадає пересічно 20—25 % річко­вого стоку. Підземне живлення властиве великим річкам та річкам розчленованих височин, його пересічна частка сягає 10—20 %. Ха­рактер живлення рік великою мірою визначає їх водний режим. Всі рівнинні ріки характеризуються весняною повінню, низькою літньою меженню з окремими паводками, незначним підвищенням рівнів води восени і низькою зимовою меженню. Тривалість весняної повені на малих ріках — 10—15 днів, на середніх 1 —1,5 міс, на великих 2—2,5 міс. Окремі ріки степової зони влітку пересихають.

В Українських Карпатах паводки бувають протягом року і за­дають значної шкоди. У Кримських горах паводки характерні протягом зими та весни. Взимку переважна більшість рік України (за винятком південних і південно-західних районів) вкривається льодом, починаючи з грудня.

Всі річки України переносять значну кількість твердих мінеральних речовин. У північній частині України пересічна річна концентрація твердих часток не перевищує 20—50 г/м³, а максимальна — 200—300 г/м³. У лісостеповій зоні цей показник зростає до 100—50 г/м³, а на окремих височинах — до 500 г/м³. У степових ріках річна концентрація становить 250—500 г/м³. Найбільший твердий стік мають річки Кримських гір (до 1000 г/м³) і особливо Українських Карпат (1000—4000 г/м³). У річках гірських областей України сходять селеві потоки. Більша частина рівнинних рік України переносить тверді мінеральні речовини під час весняної повені. Внаслідок твердого стоку відбувається замулювання водоймищ і ставків.

Гідрохімічними дослідженнями встановлено, що хімічний склад річкових вод рівнин України має зональний характер. У зоні мішаних лісів панують гідрокарбонатно-кальцієві води із середньою мінералізацією від 160 мг/л (басейн Уборті) до 350 мг/л (басейн Десни). Для лісостепової зони характерні гідрокарбонаті води з домішками кальцієво-магнієвих, кальцієво-натрієвих і сульфатних вод із середньою мінералізацією від 320 мг/л (басейн Псла і Ворскли) до 70 мг/л. Найбільшу мінералізацію мають води басейну Дністра. У степовій зоні мінералізація вод зростає і досягає 700 мг/л (басейн Сіверського Дінця) — 1000 мг/л (Орель, Самара, Конка). Більшість річкових вод степової зони мають гідрокарбонатно-сульфатний склад. У цілому води рівнинних річок збільшують мінералізацію в південному і південно-східному напрямку. Річки гірських областей України мають переважно гідрокарбонатно-кальцієвий склад з мінералізацією від 110 мг/л (кримські річки) до 280 мг/л (річки Передкарпаття).

Хімічний склад річкових вод України зазнає істотного антропогенного впливу через стічні води промислових підприємств, сільськогосподарських угідь та господарсько-побутові стоки. Частка міне­ральних речовин антропогенного походження, розчинених у річко­вих водах, збільшується з північного заходу на південний схід від 2 % у Поліссі до 43 % у степовій зоні, зокрема в межах промислово­го Придніпров'я і Донбасу.

Екологічний стан переважної більшості рік України дуже склад­ний. У поверхневі водні об'єкти щорічно скидається понад 4,3 млрд. (1995) забруднювальних речовин. Серед них нафтопродукти, біогенні речовини, феноли, отрутохімікати, солі важких металів. Головні дже­рела забруднення пов'язані з промисловістю (чорна металургія, хі­мічна, нафтохімічна, електроенергетика) — понад 60 % скидів стічних вод, комунальне господарство — близько 20, сільське господарство понад 16 %. Найбільша кількість забруднювальних речовин наді­йшла в річки басейну Дніпра — 28 % загальної кількості, у басейн Сіверського Дінця — 17 % . Найбільш забрудненими ріками є Сіверський Донець у районі міст Сєверодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне; Інгулець у районі міста Кривий Ріг та Південний Буг у районі міст Вінниця і Пєрвомайськ. Серед областей найбільша кількість за­бруднювальних речовин припала на Донецьку — 35 % , Луганську — 17 і Дніпропетровську — 12 %.

Особливу тривогу викликає екологічний стан Дніпра, водними ре­сурсами якого користуються понад 30 млн. жителів України. За за­вданням уряду наукові установи розробили програму відродження Дніпра на період до 2010 р., яку затвердила Верховна Рада України.

Складні екологічні умови склалися на малих річках України, яким належить велика роль у житті людини. У їх басейнах фор­мується близько 60 % сумарного об'єму водних ресурсів України. Під впливом нераціональної антропогенної діяльності зменшилася водність малих рік, вони замулюються, частина з них пересихає, зни­кає. Малі річки значно забруднені, зменшилися їх біоресурси. Вжи­ваються заходи, спрямовані на їх відновлення.

Найбільшими річками України є Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець.

Дніпро — головна водна артерія України. Загальна довжина Дніпра — 2201 км, з них в Україні - 1121 км, площа басейну — 504000 км². Це третя за своїми розмірами річка Європи. Басейн Дніпра займає 292,7 тис. км², що становить майже половину її території. З Дніпром пов'язані важливі історичні події в житті українського народу. Йому належить велика господарська роль — у водопоста­чанні, судноплавстві, виробництві гідроелектроенергії, зрошенні зе­мель, рекреації. На Дніпрі розташовано сотні населених пунктів і серед них Київ, Канів, Черкаси, Світловодськ, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон.

Починається Дніпро на Валдайській височині в Росії, пересікає східну Білорусь і на протязі більш як 1000 км протікає в Україні. До Києва знаходиться в зоні мішаних лісів, до Кременчука — у лісостеповій і далі, до впадання в Чорне море — у степовій зонах.

Від Києва до Дніпропетровська долина має асиметричну будову — правий берег високий, його утворюють корінні породи, а лівий — терасовий. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям Дніпро пересікає Український кристалічний щит, де до побудови Дніпрогесу були Дніпровські пороги (Козацький, Сурський, Ненаситець, Лишній, Вільний та ін.). Далі Дніпро тече Причорноморською низовиною і нижче м. Херсон впадає в Дніпровський лиман Чорного моря.

Дніпро приймає багато приток, особливо у верхній і середній течії. Майже 90 з них мають довжину понад 100 км. Найбільшими його притоками в Україні є Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Базавлук, Інгулець (праві) та Десна, Трубіж, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара (ліві). У межах України Дніпро на всьому протязі зрегульований греблями, що утворюють каскад водосховищ, на яких працюють гідро­електростанції. Це значно змінило його гідрологічний режим та гідрологічні показники.

Води Дніпра широко використовують для водопостачання і зро­шень земель. З цією метою побудовано канали: Дніпро — Донбас, Дніпро — Інгулець, Дніпро — Кривий Ріг, Північнокримський та Головний Каховський; ряд водоводів: Дніпро — Біла Церква, Дні­про — Харків — Донбас, Дніпро — Кіровоград.

Основним джерелом живлення Дніпра є талі снігові води, част­ка яких у верхній частині басейну сягає майже 50 %, на підземне
живлення припадає близько 27, а на дощове — 24 % .Близько 80 %
річного стоку формується у верхній частині басейну. У водному
режимі Дніпра чітко виражені весняна повінь, яка в середній течії
триває з березня до кінця травня, низька літня межень, регулярні
осінні паводки та зимова межень. Льодостав встановлюється у середній течії в першій полонині грудня, а скресання в березні.

Екологічний стан у басейні Дніпра дуже складний. Внаслідок техногенної діяльності його води забруднені радіонуклідами, сполу­ками важких металів, азоту, нафтопродуктами, фекаліями, пестици­дами. Вживаються заходи для поліпшення екологічної ситуації щодо скорочення викидів у Дніпро і його притоки. Державна програма Великого Дніпра — одна з наймасштабніших наукових і приклад­них програм України.

Дністер протікає територією Украї­ни і частково Молдови. Починається в Українських Карпатах по­близу с. Вовчого Львівської області на абсолютній висоті близько 900 м і впадає в Дністровський лиман Чорного моря в Одеській області. Довжина Дністра — 1362 км, з них в Україні — 925 км, загальна площа басейну — 72 100 км². У Карпатах (до м. Самбір) тече у вузькій долині між скелястими стрімкими берегами і має вигляд гірської річки. Нижче, у Передкарпатті в межах Сансько-Дністровської низовини, тече широкою заболоченою долиною до с. Нижній Івано-Франківської області. У подільській частині, най­довшій, долина маг, круті схили висотою до 150 м над рівнем ріки. Нижня течія Дністра перетинає Причорноморську низовину, доли­на значно розширюється, має численні протоки і стариці. Поблизу гирла утворилися Дністровські плавні.

Найбільше приток Дністер приймає в середній (подільській) течії, де впадають: Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа та ін. На Дністрі споруджено дві гідроелектростанції та водосховища — Дністровське в Україні, Дубоссарське в Молдові. Ріка судноплавна в середній і нижній течії.

Дністер має мішане живлення з переважанням снігового. Для нього характерні весняна повінь та осінні дощові паводки. Середній річний стік становить близько 10 км³. Льодостав триває з кінця грудня до середини березня. Води Дністра використовуються для водопостачання, зокрема Одеси, та для зрошення Причорноморських степів. Долина Дністра і його приток має важливе рекреаційне зна­чення.

Південний Буг повністю протікає в Україні; має довжину 806 км і площу басейну 63 700 км². Почи­нається на Подільській височині на висоті 321 м на північний захід від м. Хмельницький. У верхів'ях ріка тече заболоченою долиною з низькими берегами. У середній течії долина звужується, а в окремих місцях має каньйоноподібну форму з порожистим руслом і відсло­ненням гранітів, гнейсів Українського кристалічного щита. Це мож­на бачити біля Вінниці, Гайворона, Первомайська. Нижня течія зна­ходиться в межах Причорноморської низовини і має розширену до­лину з низькими берегами, які складені осадочними породами. Після впадіння Інгулу починається Бузький лиман, який з'єднується з Дніпровським.

Найбільшими притоками є: Соб, Синюха, Інгул, Згар, Кодима.

Живиться Південний Буг сніговими, підземними та дощовими водами. Річний пересічний стік становить 3,4 км³. Води використо­вують для водопостачання та зрошення. У басейні Південного Бугу знаходиться Південноукраїнська атомна електростанція. Екологіч­на ситуація в басейні Південного Бугу напружена.

Сіверський Донець — права притока Дону (басейн Азовського моря); має загальну довжину 1053 км, з них в Україні 700 км, загальна площа басейну — 98 900 км². Починається річка на схилах Серед-ньоруської височини. У верхній течії до м. Ізюм Харківської об­ласті долина має невисокі береги, заплава в окремих місцях заболо­чена. Середня течія припадає на північну частину Донбасу. Долина розширюється до 8—10 км, на заплаві та боровій терасі поширені озера і стариці. Сіверський Донець має розгалужену мережу при­ток. Серед них: праві — Уда, Казенний Торець, Лугань; ліві — Вов­ча, Оскіл, Айдар та ін.

У басейні переважає снігове живлення, часткове, підземне, за не­великої частки дощового. Річний середній стік становить понад 5 км³. Води Сіверського Дінця мають важливе значення для водо­постачання промислових міст Донбасу. В басейні споруджено ряд водосховищ (Печенізьке, Червонооскільське) та магістральний ка­нал Сіверський Донець — Донбас довжиною понад 130 км. У ба­сейні Сіверського Дінця розміщені хімічні та металургійні заводи, які забруднюють його води. Це одна з найбільш забруднених рік України. Розроблена і діє спеціальна екологічна програма щодо ба­сейну Сіверського Донця.

Дунай у межах України протікає тільки своєю нижньою части­ною, довжиною 174 км (за загальної довжини-2960 км) і займає площу басейну в Україні 32 350 км² (за загальної площі басейну 817000 км). У гирлі Дунай розпадається на три великі рукави, серед них -- Килійський (довжина 112 км), по якому проходить державний кордон України з Румунією. Килійський рукав має ши­рину 500—1200 м, а середню глибину — 10—20 м. Гідрологічний режим характеризується весняною повінню, літньо-осіннім паводком і осінньо-зимовою меженню.Замерзає Дунай тільки в холодні зими на 1,5 — 2 міс. Води Дунаю забруднено промисловими і комуналь­ними стоками країн Європи (Німеччини, Австрії, Угорщини та ін.). Дунай є важливою транспортною артерією. Найбільшими притоками Дунаю на території України є Тиса та Прут, які в основному протікають в Українських Карпатах.

Характеристики найбільших річок України подано в таблиці 7.

Таблиця 7