Найбільші озера та лимани.

Підземні води. Важливою складовою внутрішніх вод України є підземні води, які широко використовують у водопостачанні, їх вивчає одна з _:наук про Землю — гідрогеологія. Вона значно розвинена в Україні, а її гідрогеологічні умови і ресурси добре вивчено. Формування підземних вод тісно пов'язане з геологічною будовою, поверхневи­ми водами, кліматичними умовами, рельєфом і ґрунтами. Підземні води мають значний вплив на ландшафти й зумовлюють такі фі­зико-географічні процеси як зсуви, карст, засолення, підтоплення та ін.

До складу підземних вод входять ґрунтові води — верхній, без­напірний, поверх та артезіанський, напірний, поверх, який складається з кількох водоносних горизонтів, що утворюють кілька самостійних артезіанських басейнів.

Ґрунтові води (іноді їх називають підґрунтовими) — це перший від поверхні постійний водоносний горизонт. Він тісно пов'язаний з характером рельєфу, четвертинними відкладами, гідрокліматичними умовами, ґрунтами і рослинністю. У територіальному роз­поділі ґрунтових вод спостерігається зональність, яка виявляєть­ся в глибині залягання, мінералізації та хімічному складі вод. У зоні мішаних лісів України ґрунтові води залягають близько до денної поверхні й знаходяться переважно на глибині 3—4 м і вище, сприяючи заболоченню поліських земель. Вони мають гідрокарбо-натно-кальцієвий склад. У лісостеповій зоні, особливо на височи­нах, глибина залягання ґрунтових вод зростає до 6—15 м, а мінералі­зація — 2 г/л. Ще глибше залягають ґрунтові води в степовій зоні, де вони пересічно знаходяться на глибині 10—20 м, а мінералізація підвищується до 8 —10 г/л. Прісні ґрунтові води широко викори­стовуються в усій Україні для побутового водопостачання, а в півден­них регіонах для зрошування. В останні десятиліття виникла про­блема боротьби із забрудненням ґрунтових вод різними шкідливими речовинами.

Розподіл, запаси і властивості підземних артезіанських, пласто­вих і тріщинних вод насамперед залежать від геологічної будови, і тому при гідрогеологічному районуванні враховується геологічна структура земної кори. Підземні води за ступенем мінералізації поділяються на прісні (до 1 г/л), мінералізовані (до 5 г/л) та розсо­ли (понад 50 г/л). Глибина залягання прісних вод залежить від геологічної будови та наявності водоносних гірських порід і змі­нюється в гідрогеологічних регіонах України від 50—100 м до 900 м. Глибше, як правило, прісні води в Україні майже не зустрічаються. Гідрогеологи (А. Бабінець, К. Маков, Ф. Руденко) виділяють на території України сім основних гідрогеологічних регіонів: Дніпрово-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський артезіан­ський басейн, Причорноморський артезіанський басейн, область тріщинних і пластово-порових вод Українського кристалічного щита, область пластово-тріщинних вод Донецької складчастої споруди, об­ласть пластово-тріщинних вод Карпатської складчастої системи, область карстово-тріщинних вод Кримської складчастої системи.

Підземні води України відіграють велику роль у водопостачанні країни. Вони забезпечують понад 50 % господарсько-питного водо­постачання (1990). Загальні прогнозні ресурси прісних підземних вод України становлять 61 689 тис. м3 на добу, з них детально розві­даних і затверджених — 15 681 тис. м3 на добу (1993).

Мінеральні води Україна має значні та різноманітні гідромінеральні ресурси. Вони зосереджені в багатьох регіонах країни. Найбільш багатими на лікувальні мінеральні води є Українські Карпати. У Закарпатській області значно поширені вуглекислі води: поляна квасова, свалява, лужанська. У Передкарпатті у Львівській області знаходяться все­світньо відомі курорти Трускавець і Моршин, де широко викорис­товуються води нафтуся та хлоридно-сульфатно-натрієві. Лікувальні води типу "нафтуся" відкрито в Хмельницькій області, де розви­вається курорт Сатанів. Важливі лікувальні властивості мають ра­донові мінеральні води, які поширені переважно на Українському кристалічному щиті й використовуються в м. Хмельнику Вінниць­кої області, Білій Церкві й Миронівці Київської області, у Приазов'ї. Давнім курортом України є м. Миргород у Полтавській області, який базується на мінеральній воді "миргородській". Березівський ку­рорт у Харківській області використовує воду гідрокарбонатно-магнієво-натрієвого складу, її також використовують як столову міне­ральну воду. Досить різноманітні мінеральні води Криму, які вико­ристовуються в містах Євпаторії, Феодосії, Саках, на Керченському півострові.

На базі мінеральних вод України функціонує 20 санаторіїв, 25 водолікувальних закладів та понад 50 підприємств, які щорічно розливають понад 600 млн. пляшок лікувальних і столових вод.

Із мінералізованих підземних вод добувають кухонну та інші солі (Донбас, Передкарпаття, Крим).

Водні ресурси.

Водні ресурси України складаються з поверхневих, підзем­них та морських вод, є національним надбанням. Вони постійно відновлюються, є мінливими в часі та просторі. Формування вод­них ресурсів відбувається за рахунок атмосферних опадів і тран­зитних вод. Атмосферні опади є визначною складовою водного балансу, джерелом водних ресурсів. Кількість і режим випадання атмо­сферних опадів, величина витрат вологи на випаровування зумов­люються кліматичними умовами. Кліматичні гідрогеологічні, ланд­шафтні фактори впливають на формування стоку, інфільтраційні процеси, перерозподіл опадів на поверхні водозборів.

На територію України в середньому щорічно надходить 377 км³ (625 мм) атмосферних опадів. З них 52,4 км³ (86,8 мм) перетво­рюється в річковий стік. Значна частина вологи витрачається на випаровування та інфільтрацію. Розподіл елементів водного балан­су по території неоднаковий.

Основна характеристика водних ресурсів — середня багаторіч­на величина річного стоку. У поширенні цього показника на рів­нинній частині України зональність простежується найбільш чітко на півдні. Величини середнього річного стоку зменшується з півночі на південь від 100 до 5 мм. Відхилення від зональних показників стоку характерні для Подільської, Придніпровської, Донецької і Приазовської височин. В Українських Карпатах і Кримських горах показники стоку закономірно збільшуються з висотою відповідно від 400 до 1000 м і від 100 до 500.

Потенційні водні ресурси України (об'єм середньорічного стоку) оцінюються в 209,8 км³. З них лише 25 % формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки част­ково використовується для господарських потреб. Співвідношення об'ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове. Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60 % їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об'єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необ­хідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпро­петровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області. Україна належить до територій з низькою водозабезпечені­стю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1,0 тис. м³ на рік (в Європі — 4,6 тис. м³, у світі — 8,2 тис. м³, Канаді — 99 тис. м³). На водозабезпечення впли­ває мінливість місцевого стоку в часі. Так, у маловодні роки його величина становить 29,7 км³. Нерівномірний розподіл стоку протя­гом року. На весняний стік припадає до 70 % його об'єкта на півночі та північному сході й до 90 % на півдні України.

Україна має значні ресурси підземних вод. Величини підземного стоку змінюються в південному напрямку від 30 мм (Полісся) до 0-5 мм (Степовий Крим). В Карпатах величини підземного стоку становлять 100-120 мм, а найбільший він у Кримських горах – 500 мм. Модулі підземного стоку також зменшуються з півночі на південь від З— 1,5 л/с-км до 0,5 л/с-км і менше. У їх розподілі спостерігається зональність, зумовлена кліматом і характером дренування території, контрастними є показники модулів стоку в Кримських горах (0— 15 л/с-км).

Сумарна величина підземного стоку оцінюється в 500—550 м³/с, що становить 30% загального стоку з території республіки. Значними є водні ресурси озер України. У народному господарстві використовують морські води (Автономна Республіка Крим, Одеська, Херсонська, Донецька області).