Жанрово-стилістична класифікація

Художній переклад – це переклад творів художньої літератури. Протиставлення творів художньої літератури всім іншим мовним зразкам обумовлене домінуванням в них однієї комунікативної функції, а саме – художньо-естетичної або поетичної.

Головна мета художнього твору – досягнення певного естетичного впливу, створення художнього образу.

Така естетична спрямованість відрізняє художнє мовлення від решти актів мовленнєвої комунікації (зокрема від таких, для яких основна мета – інформативність висловлювання).

Ще одна риса художнього перекладу: при цьому перекладі створюється новий текст, такий самий за своїми художніми якостями, як і вихідний текст (текст мовою оригіналу).

З метою відтворення художньо-естетичного сенсу оригіналу можна допускати деякі відхилення від максимальної смислової точності при перекладі, наприклад, нехтувати дослівним перекладом:

The mountain tops were hidden in a grey waste of the sky.

Верхів’я гір тонули в сірому небі.

Інформативний переклад – це переклад текстів, основна функція яких – повідомлення якоїсь інформації, а не художньо-естетичний вплив на читача. Це – всі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру. Чисто інформативний опис переважає також у перекладі детективних творів, в описах мандрівок, нарисах та ін.

Поділ на художній і інформативний переклад лише вказує на основну функцію оригіналу, що має бути відтворена у перекладі, причому елементи обох видів перекладу можуть потрапляти відповідно до художнього або інформативного тексту перекладу.

Підвиди інформативних текстів визначаються залежно від функціонально- стилістичних особливостей оригіналу:

o переклад науково-технічних матеріалів:

o офіційно-ділових;

o політико-публіцистичних;

o газетно-інформаційних,

o патентних та ін.

Психолінгвістична класифікація. Ця класифікація бере до уваги спосіб сприйняття оригіналу і створення тексту перекладу, а також поділяє перекладацьку діяльність на переклад:

o письмовий;

o усний.

Письмовий переклад – такий вид перекладу, при якому мовні твори, що об’єднуються в акті мовленнєвого спілкування (оригінал і текст перекладу), з’являються в процесі перекладу у вигляді фіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово звертатися.

Усний переклад – такий вид перекладу, при якому оригінал та його переклад з’являються в процесі перекладу в нефіксованій формі, тобто перекладач сприймає інформацію лише один раз і у своїй подальшій діяльності не може звертатися до вихідного тексту. Усний переклад відбувається за схемою: усне сприймання // усне відтворення (translation by ear).

Підвиди усного перекладу: синхронний – паралельно із сприйняттям оригіналу; послідовний – після завершення сприйняття оригіналу.

Теоретичні основи опису окремих видів перекладу. Будь-яка мовна комунікація здійснює передачу інформації від джерела до рецептора (точу ми й говоримо, що перекладач працює в двомовному режимі: від тексту оригіналу до тексту перекладу).

При письмовому перекладі дії перекладача односторонні (від мови оригіналу до мови перекладу). При усному перекладі двосторонні, тобто перекладач має працювати в режимі:

Таблиця 5.1

I комунікант		перекладач	двосторонній усний переклад
II комунікант		перекладач

В обох випадках перекладач бере на себе функції і джерела, і рецептора. До цього часу ряд спеціальних теорій видів перекладу розроблений недостатньо. Серед найбільш розроблених – проблеми перекладу науково-технічних та газетно-інформаційних матеріалів.

Спеціальні теорії перекладу, що вивчають переклад у світлі психолінгвістичної класифікації, найбільше вивчають аспекти усного, особливо синхронного перекладу.

Через те, що умови здійснення усного перекладу створюють певні обмеження для досягнення максимальної еквівалентності і призводять до певних втрат інформації, ці умови підлягають спеціальному теоретичному опису.