Визначні представники судової медицини - П.А.Мінаков, С.А.Громов, М.С.Бокаріус, M.І.Райський, Ю.С.Сапожніков та інші, їх внесок у розвиток судової медицини.

Ім'я Петра Андрійовича Мінакова (1865-1931) відомо не тільки судовим медикам, а й кожному освіченому лікаря. За свою 40-річну наукову діяльність в галузі судової медицини П.А. Мінаков справив великий вплив на розвиток і напрям даної науки.

Наукова діяльність П.А. Мінакова проходила на кафедрі судової медицини Московського університету (нині Московської медичної академії ім. І.М. Сеченова).

Будучи прозектором кафедри, П.А.Мінаков почав цікавитися антропологією, заняття якої не припиняв до останніх днів життя. Інтерес до антропології зобов'язаний своїм знайомством з вченням Ч. Ломброзо. Вивчення теорії кримінальної антропології вказало П.А. Мінакова на необхідність глибокого знання антропології взагалі. У той час провідним ученим в галузі антропології був Д.Д. Анучин, під керівництвом якого П.А. Мінаков взявся за вивчення антропології.

Свою дисертацію на ступінь доктора медицини П.А. Мінаков присвятив судово-медичного дослідження волосся. Його робота «Про волоссі в судово-медичному відношенні», що вийшла в 1894 році, мала виняткове значення в судовій медицині і багато років була практично єдиним докладним керівництвом з дослідження волосся. Результатом вивчення антропології з'явився ряд робіт П.А. Мінакова, що вийшли в «Працях Антропологічного відділу Імператорського Товариства любителів природознавства». Ці роботи присвячені дослідженню волосся. На підставі дослідження великої кількості копалин волосся, автор прийшов до багатьох і важливим в судово-медичному та антропологічному відношенні висновків. Надаючи формі поперечного перерізу волоса важливе значення расового ознаки, П.А. Мінаков вказує, якими способами повинна вивчатися ця форма.

Вивчення волосся в судово-медичному та антропологічному відношенні призвело П.А. Мінакова до дослідження зубощелепного апарату, особливо пізнього прорізування і затримки розвитку зубів. У ряді досліджень, присвячених даній проблемі, П.А. Мінаков віддає данину теорії Ч. Ломброзо. Так, у своїй статті «Ненормальна волосатість», опублікованій в XIX томі Трудов Антропологічного відділу Імператорського Товариства любителів природознавства (1898) П.А. Мінаков каже, що аномалії зубів спостерігалися у всіх випадках у волохатих людей, де тільки звертали увагу на зуби. Таке співвідношення між аномаліями зубів і волосся, що розвиваються з ектодермального шару, П.А. Мінаков пояснював затримкою в розвитку двох однакових за походженням утворень. У даній роботі П.А. Мінаков описав обстеженого їм «лев'ячого хлопчика» Стефана, з Варшавської губернії, і узагальнив наявну з даного питання літературу. П.А. Мінаков зазначив, що у «лев'ячого хлопчика», якому виповнилося п'ять років, був тільки один, та й то деформований зуб, який перебував на нижній щелепі.

В одному з найзначніших вищих медичних закладів Росії 18 ст. — Петербурзькій Академії лекції з судової медицини читалися з 1798 p. Першим завідуючим кафедрою був професор Рінгебройн. З 1806 p. кафедру очолив відомий проф. С.О.Громов — автор підручника з судової медицини (1832), за яким учи­лося не одне покоління лікарів і студентів усіх універси­теті в Росії. Автор першого вітчизняного підручника з судової медицини назавжди увійшов в історію судової медицини, хоча відомостей про нього вкрай мало. У 1802 р. він закінчив Імператорську медико-хірургічну академію в Санкт-Петербурзі. З 1803 р. працював в Петербурзькому військовому госпіталі, а потім був направлений в трирічну відрядження за кордон. З 1806 р. керував кафедрою повивального мистецтва та судової медицини в академії. З 1819 р. був обраний академіком, а з 1834 р. - заслуженим професором цієї ж академії. Велику увагу надавав проф. С.А. Громов на своїх учнів, залучаючи до себе талановиту молодь. Ось як характеризував його І.В. Буяльський: «... людина неосяжної вченості та зрілого талановитого досвіду, що б у той же час неймовірно в даний час скромністю». С.А. Громов першим почав виробляти публічні судово-медичні дослідження трупів. У складних випадках він приходив на допомогу своїм учням. Викладання в університетах судової медицини у вигляді систематичного курсу з проведенням практичних занять почалося з середини XVIII століття. Лекційний курс для студентів грунтувався на власних спостереженнях лектора, досвіді колег і даних зарубіжних посібників. Відсутність підручника російською мовою істотно ускладнювало викладання. За пропозицією С.А. Громова його учень, відомий російський хірург і анатом І.В. Буяльський, підготував посібник, яким могли користуватися при судово-медичному розтині трупів лікарі всіх відомств. У 1824 р. воно вийшло в світ під назвою «Керівництво лікарям до правильного огляду мертвих людських тіл для узнанія причини смерті, особливо при судових дослідженнях». Однак розвиток судової медицини незабаром зажадало більш повного керівництва.

У 1829 році, хоча медичним Радою видано і Найвищого затвердження удостоєно «Настанови, як лікарі повинні надходити при судових дослідженнях мертвих тіл», але що містяться в цьому Повчанні правила не ходять всієї судової медицини; вони відносяться єдино до тих випадків, де треба судове дослідження про мертвому тілі, а не стосуються інших, нерідко зустрічаються, судових розисканій, як то, наприклад, про новонароджених немовлят, про вагітність, про пологи, про поле, про тілесні ушкодження, про хвороби душі і інших не менш важливих у судовому відношенні випадках, що вимагають позитивного висновку лікаря, - висновки, на підставі якого суд вимовляє своє рішення. Твори пана академіка Громова містять в собі ясні правила судового огляду і розтину мертвих, викладають про всіх до судової медицини відносяться випадках точні повчання, що носять на собі печатку довготривалої досвідченості. Я абсолютно впевнений, що книга ця принесе безсумнівну користь, а тому в повній мірі гідна особливої ​​уваги уряду ... »Важко було що-небудь додати до такої рецензії на що виходить у світ книгу. Медична Рада, розділяючи в повній мірі думку лейб-медика С.Ф. Гаєвського про достоїнства розглянутого їм твори, знайшов «зі свого боку вельми корисним поширити оне твір не тільки між лікарями цивільного, але також і інших відомств, для керівництва при судово-медичних дослідженнях та інших судженнях, до цього предмета відносяться ...» Донесення лейб -медика було повідомлено вченим секретарем ради, видатним ученим, відомим лікарем, фармакології, токсикології, ботаніком, судовим медиком і хіміком проф. А.Н. Нелюбина. Настільки ж сприятливу думку про працю проф. С.А. Громова було висловлено на конференції Імператорської медико-хірургічної академії, про що повідомлялося у Військово-медичному журналі за 1832.

М.С.Бокаріуса який про­тягом багатьох років були Настільною книгою для експертів. У 1910 р. професор М.С.Бокаріус був обраний завідуючим кафедрою Харківського медичного універси­тету, якою він керував до 1931 р. У 1925 р. він був удостоєний звання заслуженого професора. У 1911 р. М.С.Бокаріус видав "Краткий курс судебной медицины", а в 1915 р. — 1 том підручника "Судебная медицина в изложении для юристов", у 1916 р. —10 збірників "Сведе­ния к практическим работам по судебной медицине". У 1926 р. вийшла в світ монографія "Первоначальный наружный осмотр трупа на месте его обнаружения". За період роботи М.С.Бокаріуса теоретична судова медицина була тісно пов'язана з практичною експертною діяльністю, організатором і керівником якоїМ.С.Бокаріус був до кінця свого життя (1931). Дуже важливе практичне значення має запропоноване М.С.Бокаріусом виділення трьох стадій трупних плям, дослідження странгуляційної борозни в прохідному світлі, а також численні його праці криміналістичного напряму. Тому НДІ судових експертиз Міністерства юстиції в Хар­кові тепер носить ім'я М.С.Бокаріуса.

З 1949 до 1956 р. заві­дуючим кафедрою судової медицини Одеського медичного університету був всесвітньо відомий вче­ний, заслужений діяч на­уки професор М.І.Райський. Він також задував кафедрами судової медицини у Томську, Саратові, Ленінграді. Він створив велику школу видатних учених, які очолювали кафедри судової медицини у різних вузах колишнього Радянського Союзу. Серед них професори В.С.П'ятерньов, Л.М.Ейдлін, А.П.Курдюмов, Ю.С.Сапожников, А.М. Гамбург, І.Ф. Огарков та багато інших. Профе­сор М.І. Райський є автором понад 100 наукових праць з різних питань теорії і практики судової медицини. Крім ознак смерті від охолодження ним розроблена методика отримання особливо чутливих преципітуючих сироваток для визначення видової приналежності крові, виявлений дефект тканини у вхідному вогнепальному отворі ваговим і графічним методами та ін. У 1953 р. М.І. Райський видав підручник із судової медицини, який користувався вели­кою популярністю у студентів протягом кількох десятиріч.

Ю.С.Сапожніков - один із найвідоміших судових медиків України, досвід та авторитет якого набули визнання не тільки в ко­лишньому Радянському Союзі, а й далеко за його межами. Протягом кількох років він був деканом ліку­вального факультету, заві­дуючим кафедрою кримі­нального права юридичного факультету Київського уні­верситету, 17 років очолював судово-медичну службу Ук­раїни. Ю.С.Сапожникову належать понад 120 наукових праць, у тому числі три монографії і підручник, який тричі перевидавався. Цей підручник користувався великою по­пулярністю не тільки у студентів медичних інститутів, а й у юристів. Одна з монографій "Первичный осмотр трупа на месте его обнаружения" в 1951 р. була видана корейською мовою в Пхеньяні, куди Ю.С.Сапожников був відрядже­ний для організації судово-медичної служби і читання лекцій в університеті. Великий інтерес викликають також монографії "Воспоминания судебного медика" і "Криминалистика в судеб­ной медицине". Ю.С.Сапожников очолював кафедру до останніх днів свого життя і помер 26 травня 1970 р.

Минаков http://www.forens-med.ru/pers.php?id=152

Громов http://www.forens-med.ru/pers.php?id=158

7. Об'єкти судово-медичної експертизи. Вимоги до судово-медичної документації.

До компетенції судово-медичної експертизи належить: експертиза трупів у випадках насильної смерті і в разі підозри на насильство; експертиза потерпілих, звинува­чуваних та інших осіб; експертиза речових доказів та експертиза за матеріалами кримінальних чи цивільних справ. Ці об'єкти судово-медичної експертизи можуть бути досліджені під час виконання первинної, додаткової і по­вторної експертизи, яка має проводитись одним експертом або комісією з кількох експертів.

Судові і слідчі органи при порушенні кримінальної справи призначають експертизу відповідного об'єкта, ре­зультати якої оформляють у вигляді відповідного документу - "Висновку експерта". Цей документ має вступну, описову (дослідницьку) і зак­лючну (підсумкову) частину. У вступній частині наво­дяться відомості про те, коли, де, ким, на якій підставі здійснюється експертиза, якого об'єкта, які наявні матері­али, хто був присутнім під час проведення експертизи. Наприкінці цієї частини експерт підписується під тим, що йому відомі його права, обов'язки і відповідальність, які регламентовані чинним законодавством. Далі наводять відомості про обставини справи, дані медичної докумен­тації, для чого виписують усі факти, що мають значення для експертизи. Після цього вказують питання, які постав­лені слідчими чи судовими органами для розв'язання.

В описовій (дослідницькій) частині викладають ре­зультати проведеної експертизи з доданням, якщо по­трібно, ілюстративного матеріалу. Вступна та описова ча­стини мають назву протокольної. Вона підписується екс­пертом та особами, які були присутніми під час проведення експертизи.

У заключній частині (підсумках) експерт дає повні та обґрунтовані відповіді на всі запитання постанови. "Висновок експерта" скріплюється його особистим підписом, після чого стверджується печаткою установи.

Досить часто, коли не порушується кримінальна спра­ва, судові та слідчі органи дають письмове доручення (розпорядження), на підставі якого проводиться не експер­тиза, а судово-медичне дослідження (або обстеження по­терпілого, звинувачуваного) потрібного об'єкта. Результа­ти цього дослідження оформляють у вигляді документа під назвою "Акт судово-медичного дослідження" ("Акт обсте­ження"). Цей документ складається за такою ж схемою. На відміну від "Висновку експерта" у ньому не передбачений підпис експерта під статтями КК і КПК. Проте це не означає, що таке судово-медичне дослідження може бути виконане на інших засадах, ніж судово-медична експерти­за. В заключній частині цього документа судово-мздичний експерт відповідає на запитання, зумовлені метою дослід­ження.

Після проведення судово-медичної експертизи трупа експерт виписує "Лікарське свідоцтво про смерть". В ньо­му вказується установа, яка видає це свідоцтво, його но­мер, та характер (попереднє, заключне або замість попе­реднього), дата видачі, паспортні дані померлого, дата і місце смерті, вказується можливий рід смерті та яким лікарем констатованапричинасмерті. Потім наведені відо­мості про прізвище, лікаря, його посаду і підставу, що дозволила видати йому свідоцтво: огляд трупа, записи в медичній документації про лікування померлого, попе­реднє спостереження чи розтин.

При формулюванні причини смерті спочатку вказують її основну причину — первинну хворобу або травму, які внаслідок послідовних хворобливих процесів призвели до смерті, а потім хвороби, які сприяли настанню смерті. Останні не пов'язані з основною хворобою або її усклад­ненням, проте негативно впливають на перебіг основної хвороби. Основна причина смерті потребує розшифрування. Для цього послідовно вказують безпосередню причину смерті, тобто хворобу, яка призвела до смерті, ускладнення основ­ної хвороби, або пошкодження, а далі наводять перелік морфологічних проявів основної хвороби або пошкоджен­ня, які дозволяють встановити діагноз, і тільки після цього згідно з "Міжнародною статистичною класифікацією хво­роб, травм і причин смерті" вказують основну хворобу, що призвела до смерті. "Лікарське свідоцтво про смерть" має бути підписане лікарем, що його видав, і завірене печаткою експертної установи