Міністерство є головним (провідним) органом у системі ЦОВВ, основним завданням якого є розроблення та реалізація державної політики у відповідному секторі державного управління.

Міністерства є єдиноначальними органами, тобто владні повноваження цього органу здійснюються одноособово його керівником – міністром, який за посадою Є членом КМУ. Міністр призначається на посаду Президентом за поданням Прем’єр-міністра України, а звільняється з посади безпосередньо за рішенням Президента. За характером повноважень, порядком призначення та звільнення з посади міністр є політичною фігурою і не належить до категорії державних службовців. Зміст його роботи полягає у політичному керівництві в певному секторі державного управління.

Розглядаючи структуру управління міністерством, необхідно зупинитися на інституті державних секретарів міністерств, який згідно з Указом Президента України від 29 травня 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» був запроваджений в Україні. Натомість було ліквідовано інститут перших заступників, заступників міністра.

Основним аргументом на користь запровадження даного інституту є розподіл уряду на політичну та адміністративну частини, розмежування політичних та адміністративних посад, збалансування функцій з метою забезпечення, з одного боку, пріоритету політики, а з іншого – певної незалежності від політичної кон’юнктури і стабільності управлінського апарату. Запровадження посад держсекретарів є одним з оптимальних засобів досягнення зазначеної мети. При цьому, як зазначається в літературі, проблема співвідношення «політика» і «управління» стосовно сфери виконавчої влади є майже цілком новою для української науки1.

Європейський досвід функціонування інституту держсекретарів діє підстави для кількох важливих висновків: а) сприяє політичній структурованості уряду; б) не зменшує владні повноваження міністра, а навпаки, дозволяє йому максимально зосередитися на ключових проблемах розроблення та реалізації державної політики у певному секторі державного управління, визначенні політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства та шляхів досягнення поставлених цілей; в) дає змогу повністю покласти на держсекретарів функцію адміністрування всередині відповідного ЦОВВ.

Державні комітети

ЦОВВ після міністерств за значимістю – державні комітети. Державний комітет – це своєрідне «мале» міністерство. Відповідно до п. 15 ст. 106 КУ його утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-Міністра України Президент України. Завдання комітету схожі з міністерством. Комітет здійснює державне управління в певній, як правило, невеличкій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об’єктами, реалізацію певного сектора державної політики.

Державний комітет є ЦОВВ, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реалізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузевого, між секторного характеру.

Державний комітет очолює його голова, який на відміну від міністра, не входять до складу КМУ, а отже, самостійно не виробляє урядову політику. Відповідно він має статус державного службовця.

Державні комітети, як і міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва «комітет» властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов’язкові нормативно-правові акти лише в межах повноважень, визначених для них законами.

Обсяг повноважень конкретного комітету визначає Президент України, затверджує положення про нього. Структуру затверджує його керівник. Штатний розпис, кошторис видатків комітету затверджує керівник за погодженням з Міністерством фінансів України.