Змістові теорії мотивації

Для встановлення пропорцiй використання внутрiшнiх і зовнiшнiх винагород у процесi мотивацiї адмiнiстрацiя повинна визначити i чiтко уявляти потреби своїх працiвникiв. У цьому i полягає основна мета змiстових теорiй мотивацiї.

Змiстовi теорiї намагаються визначити потреби, що спонукають людей до дiї. Вони аналізують людські потреби та допомогають керівникам зрозуміти, які винагороди за працю люди цінуватимуть, а які ні. Це робиться при визначеннi обсягу та змiсту роботи виконавцiв.

Серед багатьох існуючих змістових теорiй мотивацiї, визначимо чотири основних, які вже стали класичними: Маслоу, Алдерфера, МакКлелланда та Герцберга.

Одним з перших бiхевiористiв, вченим, з робiт якого керiвники дiзналися про складнiсть людських потреб та їх вплив на мотивацiю до працi, був Абрахам Маслоу. У 40-вих роках ХХ-го вiку вiн створив теорiю"iєрархiї потреб". Це була одна з перших спроб класифiкацiї людських потреб за ступенем їх впливу на поведiнку. Згiдно з теорiєю потреби рангуються на 5 рiвнiв:

1. Фiзiологiчнi потреби вимагають задоволення для iснування людей. Вони передбачають потреби у їжi, водi, снi, наявностi притулку, де можливий повноцiнний вiдпочинок і вiдновлення кондицiй, статевий потяг, словом все, що сприяє пiдтриманню життєдiяльностi людини на належному рiвнi.

2. Потреби в безпецi та захистi передбачають такi компоненти: наявнiсть робочого мiсця, яке забезпечувало б вiдповiдний рiвень оплати працi та давало б перспективи на пенсiю, гарантiю медичного обслуговування, страхування життя та майна вiд нещасних випадкiв, стихiйного лиха та iн. Цi потреби iнодi називають потребами завтрашнього дня. Вони дають впевненiсть у майбутньому і захищають вiд фiзичних та психологiчних небезпек.

3.Соцiальнi потреби або потреби в належностi - це термiн, який характеризує вiдчуття належностi до когось чи до чогось (окремiй людинi, сiм'ї, колективу, органiзацiї), вiдчуття, що тебе сприймають оточуючi, соцiальна взаємодiя та пiдтримка. Людина ототожнює себе з однодумцями чи колегами по роботi, вiдчуває себе часткою певного колективу, групи чи органiзацiї, подiляє спiльнi цiлi та iнтереси. Дружба, iнформацiйний обмiн, взаємодопомога та взаємовиручка, мiкроклiмат в колективi, солiдарнiсть, лояльнiсть - це складовi соцiальних потреб.

4. До потреб у повазi належать самоповага, визнання власних досягнень, почуття власної гідності, незалежність, компетентнiсть, повага оточуючих, набутий досвiд, iмiдж, соцiальний статус, увага, пошана.

5. Потреба самореалізації - це можливiсть застосувати у повсякден-ному життi власний творчий потенцiал. Людина досить рiдко повнiстю використовує всi гранi власного таланту, доводить до завершення свої потенцiйнi можливостi, задуми та мрiї. Адже для цього необхiднi певнi повноваження та право використовувати обмеженi органiзацiйнi ресурси і працю пiдлеглих. Людина обирає професiю за своїми схильностями, здібностями, уподобаннями. З часом вона робить кар'єру, вдосконалює майстернiсть, набуває практичних навичок і досвiду. У виглядi хоббi реалiзує потребу у iнших видах дiяльностi. Потреби у самореалізації залежать вiд амбiцiйностi, честолюбства, рiвня розвитку у тiй чи iншiй галузi, кола iнтересiв, обдарованостi, ретельностi та наполегливостi у досягненнi мети тощо.

Само-

реалізації ВТОРИННІ ПОТРЕБИ

У повазі

Соціальні

Безпеки та захисту ПЕРВИННІ

Фізіологічні ПОТРЕБИ

Рис..2. Iєрархiя потреб за А.Маслоу

Згiдно з теорiєю Маслоу п`ять основних типiв потреб становлять iєрархiчну структуру, яка визначає поведiнку людини як домiнуючий фактор. Потреби вищих рiвнiв не мотивують людину взагалi або мотивують частково до того часу, поки незадоволенi потреби нижчих рiвнiв. Наприклад, людина, що нагально вiдчуває голод чи спрагу, не буде мотивуватися можливiстю задовільнити потреби психологiчного характеру. У цей час її не хвилюють інші потреби.

Задоволена потреба втрачає свiй мотивуючий вплив на поведiнку конкретної людини. Потреби виникають i вимагають свого задоволення у порядку класифiкації, тобто потреби нижчих рiвнiв вимагають вирiшення i формують лiнiю поведiнки людини ранiше, нiж на мотивацiю почнуть дiяти потреби вищих рiвнiв. Отже, задоволення потреб мусить відбуватися за висхідною, відповідно до ієрархії. До того ж, на думку Маслоу, якщо нижчий рівень потреб не задоволено, то людина має спуститися (у межах піраміди потреб), повернутись назад і задовольнити його.

Теорія ієрархії потреб не знайшла одностайної підтримки, тому були запропоновані деякі модифікації до неї. Найвідоміше вдосконалення запропонував Клейтон Алдерфер - так звану “теорію ЖВЗ”, яка складається з трьох рівнів потреб, де Ж означає життєві потреби, тобто фізіологічні потреби і потреби безпеки, В – потреби взаємин, що пов`язані з міжособовими стосунками, іЗ – передбачає необхідність зростання для потреб поваги і самореалізації.Теорія ЖВЗ не поділяє постулат, що зростання рівнів потреб відбувається за вертикаллю вгору, а заснована на можливості задоволення кожної окремої потреби незалежно від інших.[5]

Дослідження підтверджують дієвість теорії ЖВЗ на практиці: “Дана теорія більше (порівнянно з Маслоу) відповідає індивідуальним відмінностям між людьми. Такі змінні величини як виховання, вплив сім`ї, суспільне походження та культурне оточення можуть змінювати значення чи рушійну силу певного кола потреб. Факти, які свідчать про те, що представники різних культур по-іншому класифікують категорії потреб, - наприклад, японці та іспанці ставлять соціальні потреби вище від своїх фізіологічних запитів, - підтверджують теорію ЖВЗ.”[6]

Ще один видатний теоретик у галузi мотивацiйних змiстових дослiджень - Девід МакКлелланд. Вiн вiддавав належне працям Маслоу, не заперечував його висновкiв, але вважав теорiю ієрархiї потреб неповною i не зовсiм досконалою. МакКлелланд запропонував власну теорію – «трьох потреб», де наголошує на потребах вищих рiвнiв, бо на його думку, потреби нижчих рiвнiв вiдiграють дедалi менше значення (пiд час еволюцiї людства та суспiльства задовільнити їх поступово ставало все простiше i сучасна людина може легко їх задовiльнити повнiстю або хоча б частково).

Саму мотивацiю МакКлелланд визначив як: "Всi тi умови, що визначають внутрiшнє переконання людини (воно складається iз спонукань, бажань та iн.). Цей внутрiшнiй стан керує поведiнкою людини i визначає її дiї."[7]

Критикуючи теорiю Маслоу, МакКлелланд розширив її, запропонувавши новi фактори мотивацiї, а саме потреби влади, досягнення та належностi.

У межах iєрархiчної структури Маслоу, потреби у владi та досягненні займають промiжне мiсце мiж четвертим та п`ятим рівнями (в повазi та самореалізації), а потреби в належностi мають багато спiльного з соцiальними потребами.

Потреба влади визначається як бажання, послiдовне намагання впливати на iнших людей з якоюсь метою, контролювати їх, визначати їх поведінку чи брати на себе відповідальність. Люди з чiтко усвiдомленою потребою влади - енергiйнi, iнiцiативнi, послiдовнi, вiдданi справi, вiдвертi та честолюбнi. Iнодi буває крайнiй вияв - егоїзм, деспотизм і тиранiя.

Потреба досягнення (успiху) задовольняється в процесi виконання, доведення роботи до якомога успiшнiшого завершення. Це бажання робити що-небудь краще чи ефективніше, вирішувати проблеми чи справлятися зі складними завданнями. Просте проголошення успiху лише пiдтверджує цей статус, але не дає повноцiнного морального задоволення. Люди з розвинутою потребою успiху обирають ситуацiї, де є можливiсть виявити чи краще зарекомендувати себе, беруть на себе вiдповiдальнiсть за прийняття рiшень i прагнуть вiдповiдного заохочення за досягнутi позитивнi результати.

Потреба в належностi (причетності, приєднанні) реалiзовується пiд час соцiальної взаємодiї та спiлкування. Йдеться про налагодження і підтримування дружніх стосунків з іншими особами. Про таких людей кажуть, що вони "душа компанiї". Вони зацiкавленi в наявностi кола спiврозмовникiв, потребують уваги, проблеми групи чи колективу сприймають як свої власнi, пiдтримують дружнi стосунки та сприятливий мiкроклiмат i дiють як неформальні лiдери.

МакКлелланд виявив, що поєднання сильної потреби влади та нерозвинутого відчуття належності в характері однієї особи, дозволяє людині бути ефективним керівником на вищих організаційних рівнях.

Фредерiк Герцберг та група його послідовників у другiй половинi 50-тих рокiв розробили ще одну модель мотивацiї, засновану на потребах. Вона дістала назву “двофакторної теорії”. Модель побудована на результатах соцiологiчного опитування широкого загалу iнженерно-технiчного персоналу. Пропонувалося дати вiдповiдь на питання: "Коли (в яких ситуацiях) пiсля виконання службових обов'язкiв ви вiдчували себе особливо добре та навпаки?"

За результатами вiдповiдей Герцберг побудував двофакторну теорiю, у якiй видiлив двi категорiї: гiгiєнiчнi чинники та мотивацiї:

Таблиця 1