Поняття та визначення монопольного становищаи

2. Суб`єкти антимонопольної діяльності в Україні

Засоби антимонопольного регулювання

Зміст лекції

1. Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище — домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна — ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою — використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою — коли таке становище вже досягнуте.

Монопольна діяльність — дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високомонопо-лізований.

Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольної політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції.

Мета цієї програми — формування і розвиток конкурентного середовища.

2. Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, керівники і трудові колективи підприємств (об'єднань) і покупці.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави — захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.

До засобів антимонопольного регулювання варто відносити:

• встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;
• декларування зміни цін;

• встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

• регулювання обсягу ринку виробництва;

• встановлення державних заявок і контрактів;

• розділ ринків;

• тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів.

Само по собі монопольне становище того або іншого підприємця ще не є порушенням антимонопольного законодавства. Повинен бути доведений факт зловживання монопольним становищем на ринку.

Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

• нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, які не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

• інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

• встановлення монопольно високих/низьких цін/тарифів, розцінок на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.

3. Статтями 26, 27 Господарського кодексу України передбачають обмеження конкуренції та обмеження монополізму в економіці.

Згідно зі ст. 26 рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

• подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

• подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

• подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

• здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27 регулює обмеження монополізму в економіці. Вона передбачає, що монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг), які перевищують розмір, встановлений законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Наведені форми зловживань монопольним становищем становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства.

До другої групи порушень відносяться неправомірні угоди між підприємцями, які спрямовані на:

• встановлення (підтримку) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплати), націнок;

• розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі, або по колу споживачів та за іншими ознаками з метою їх монополізації;

• усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

До третьої групи порушень відносять дискримінацію підприємців органами влади і управління через:

• заборону створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

• примус підприємців до пріоритетного укладання договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів.

• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

• установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;

• надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що веде до монополізації ринку певного товару;

• обмеження прав підприємців щодо придбання і реалізації товарів;

• встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Винятком із названих положень можуть бути випадки, коли мова йде про забезпечення національної безпеки, оборони і суспільних інтересів.

Нарешті, до четвертої групи порушень антимонопольного законодавства, чинне законодавство відносить використання методів, що становлять несумлінну конкуренцію — які-небудь дії в конкуренції, які суперечать правилам, торговельним й іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

До окремих видів несумлінної конкуренції відносять:

1. Неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

2. Навмисне поширення неправдивих або неточних даних, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

3. Одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння збитку діловій репутації або майну іншого підприємця.

4. Замовлення, виготовлення, розміщення або поширення юридичними або фізичними особами реклами, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

Питання для самоконтролю

1. Суб’єкти демонополізації, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства.

2. Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні.

3. Суб’єкти господарювання (підприємці). Юридичні та фізичні особи як суб’єкти антимонопольного регулювання.

4. Об’єкти антимонопольної політики.

Контрольні питання

1. Співвідношення понять природна монополія, суб’єкт природної монополії.

2. Державне регулювання природних монополій.

3. Обов’язки суб’єктів природних монополій.

4. Національні комісії регулювання природних монополій (порядок утворення та ліквідації, основні завдання і повноваження, порядок прийняття рішень).

5. Юридичні та фізичні особи як суб’єкти антимонопольного регулювання.

6. Об’єкти антимонопольної політики.

Практичні завдання

Дайте відповідь на питання

1. Яка різниця між суб'єктами демонополізації, антимонопольпого регулювання та застосування аптимонопольного законодавства?

2. У чому сутність організаційних засад державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні?

3. Якими нормативними актами регулюється діяльність природних монополій в Україні?

4. Які об'єкти аптимопопольпої політики Вам відомі?

5. Порядок утворення та ліквідації, основні завдання та повнова­ження, прийняття рішень національною комісією регулювання природних монополій.

Література [8–11]