Лекція 2 Джерела антимонопольного законодавства

Предмет і значення антимонопольного та конкурентного права права

Зміст лекції

1.Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловживання монопольним становищем.

Термін “конкурентне право” має багато значень. Можна виділити принаймні чотири основні значення терміна “конкурентне право”:

1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;

2) конкурентне право як галузь законодавства;

3) конкурентне право як наукова дисципліна;

4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її вивчають у вищих юридичних та економічних навчальних закладах. Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єдиної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін “конкурентне право” використовують досить часто.

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — Закон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом. Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спрямовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законодавство США регулює не лише відносини, пов’язані з монополією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурсицію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимонопольне (картельне) право виникло лише у другій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне законодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним терміном — “законодавство про конкуренцію”. У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.

В Україні виникнення конкурентного права можна пов’язати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного закону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Радою України Закону України “Про захист економічної конкуренції” таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопущення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям “законодавство про захист економічної конкуренції”.

Отже, з точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.

У запропонованому навчальному посібнику термін “законодавство про захист економічної конкуренції” має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це принципово відрізняє термін “законодавство про захист економічної конкуренції” від терміна “антимонопольне законодавство”, який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін “законодавство про захист економічної конкуренції” застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців.

Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України “Про природні монополії” в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конкуренції, у рамках законодавства про захист економічної конкуренції ці проблеми розглядаються з таких причин:

1) часто монополії виникають та прогресують там, де була конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;

2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;

3) в існуючих монопольних сферах держава повинна передбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме відсутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та інтересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;

4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним становищем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

2. Предметом правового регулювання визначаєються антимонопольно-конкурентні відносини.

Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується конкретним предметом правового регулювання, який за економічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-правових відносин:

1) відносини, пов’язані з конкуренцією;

2) відносини у сфері монополій.

Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоплюють:

• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;

• діяльність потенційних конкурентів;

• державне регулювання суб’єктного складу ринку;

• зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію;

• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання;

• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;

• надання державної допомоги та пільг суб’єктам господарювання;

• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку.

Відносини у сфері монополій виникають у процесі:

• діяльності суб’єктів природних монополій;

• регулювання державних та тимчасових монополій.

Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.

1. Ці відносини складаються при здійсненні підприємницької діяльності та у процесі її регулювання.

2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між підприємцями та державою.

3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції.

4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють захист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроекономічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків).

3. Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Окремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції.

Загальноправові принципи регулювання конкуренції.

Принцип свободи економічної діяльності.

Базові положення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:

а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері;

б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну інформацію;

в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;

г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого суб’єкта господарювання;

д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.

Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.

Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність державних органів з планування організації, стимулювання, обліку, контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та господарською системою в цілому.

Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.

Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законедавством.

Спеціальні принципи:

1. Принцип підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.

2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держава, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.

3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій.

Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню, спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних монополій. Законодавством, зокрема Законом України “Про природні монополії”, регламентовано наявність та функціонування сфери природних монополій, забезпечується контроль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій.

4. Принцип єдиного економічного простору.

Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, підвищення “прозорості” товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни.

Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України “Про захист економічної конкуренції” є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.

5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень Закону України “Про захист економічної конкуренції” вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.

6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.

7. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність підприємців.

8. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зовнішньоекономічні інтереси України.

Контрольні питання:

1. Поняття, мета і завдання демонополізації економіки.

2. Державне регулюванняу сфері обмеження монополвізму, недопущення недобросовісної конкуренції, природних монополій.

3. Способи демонополізації та заходи щодо їх реалізації.

4. Принципи здійснення антимонопольної політики.

5. Контроль за економічною конкуренцією.

Контрольні питання

1. Предмет і метод антимонопольного регулювання підприємницької діяльності.

2. Завдання державного регулювання антимонопольної діяльності.

3. Основні засади конкурентної політики в Україні.

4. Державне регулювання у сфері обмеження монополізму.

5. Державне регулювання природних монополій.