Кримінально-процесуальне право

Кримінально-процесуальне законодавство СРСР, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила "Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій". За ним Положенням військові трибунали розглядали справи у складі трьох постійних членів суду після 24 годин після вручення копії звинувачувального висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі народних засідателів, без прокурора і адвоката. Особиста участь свідків у судовому засіданні вважалась необов'язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані чи змінені тільки в порядку нагляду. Про кожний вирок, що засуджував до вищої міри покарання, військовий трибунал негайно повідомляв голову Військової колегії Верховного Суду СРСР і головного військового прокурора Червоної Армії або Військово-Морського флоту. В разі неодержання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку такий приводився вдію.

Цим Положенням керувалися не тільки військові трибунали, а й загальні суди незалежно від місця їх діяльності.

Щодо вимог процесуального законодавства відносно забезпечення повного, всебічного й об'єктивного розслідування всіх обставин справи, правильного її вирішення по суті, охорони прав учасників процесу, то їх значення під час війни було суто формальним. Продовжував активно діяти позасудовий репресивний апарат.

Загальні висновки

Друга світова війна призвела до страшних наслідків для України. 42 відсотки всіх збитків, спричинених війною Радянському Союзу, припадали на Україну. За приблизними підрахунками в жорнах війни загинуло 5,3 млн. осіб, 2,3 млн. українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Загальні збитки економіки сягали 40 відсотків.

Не зрозумілою для більшості українського народу залишилася ідея інтегрального націоналізму. Як і в роки першої світової війни, українці часом змушені були воювати один з одним. Боротьба з фашизмом загострювалась боротьбою між прибічниками радянської влади й Української незалежної держави, спроба відновлення якої у червні 1947 року закінчилася поразкою. Але ця спроба знову показала невгамовне прагнення українців до власної державності.

Війна потребувала перебудови держави і права України згідно з умовами воєнного часу. Ця перебудова здійснювалась у суворій відповідності до змін, що відбувалися в державному механізмі та законодавстві Союзу СРСР. Централізація держави і права, яка є характерною для тоталітарного режиму, особливо посилюється в роки війни. Діяльність надзвичайних органів влади, трибуналів, позасудових репресивних органів була візитною карткою командно-адміністративної системи. Будівництво казармового соціалізму продовжувалось. Але водночас уперше за багатовікову історію український народ возз'єднався в єдиній державі. Переможне закінчення другої світової війни значно підвищило міжнародний авторитет України, яка стала одним із фундаторів ООН.