ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, й у районах воєнних дій", яким встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Наглядовими інстанціями для цих трибуналів були воєнна, воєнно-залізнична, воєнна воднотранспортна колегія Верховного Суду СРСР і Пленум Верховного Суду СРСР. Наркомюст СРСР здійснював організаційну роботу. Частина територіальних судів і прокуратур (у місцевостях, де був запроваджений стан облоги) також перетворювались у воєнні. Були також створені окружні та обласні військові трибунали НКВС.

До 1943 року трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом — з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню (переглядались тільки в порядку нагляду); слухання справ було закритим. Командувачі армій та округів і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, виконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, включаючи спекуляцію і хуліганство. Військова влада сама визначала підсудність конкретної справи і передавала її або загальним судам, або трибуналам. У місцевостях, які знаходились в стані облоги, до "провокаторів, шпигунів і інших агентів ворога, які закликали до порушення порядку", розстріл застосовувався без судового розгляду.

Із введенням воєнного стану були воєнізовані всі ланки прокуратури. Районні, міські та обласні прокуратури були перетворені у відповідні військові прокуратури.

Воєнні умови викликали необхідність ще більшої централізації керівництва службами державної безпеки і охорони громадського порядку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 року НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у загальний НКВС СРСР. На початку серпня

1941 року були об'єднані наркомати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Структура органів міліції не зазнала суттєвих змін, але з'явилися нові напрям ки роботи, такі як боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення.

Ще більш репресивною стала діяльність органів державної безпеки. Наказ № 270 від 16 серпня 1941 року, підписаний Сталіним, санкціонував знищення в'язнів радянських тюрем. Ще до появи цього указу масові знищення в'язнів відбулися у Львові, Самборі, Станіславі, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, у Луцьку, Рівному, де було знищено біля 5 тис. осіб. Положення Наказу № 270 отримали розвиток у Наказі № 227 від 28 липня

1942 року. Органам НКВС було надано право розстрілу "у позасудовому порядку", право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася кримінальна відповідальність близьких родичів репресованих.

Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.

Багато часу приділяли органи прокуратури роботі Надзвичайної державної комісії по виявленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників і їх спільників, затвердженої ще 2 листопада 1942 року. В УРСР були створені республіканська, обласні та міські надзвичайні комісії.

Організаційні форми діяльності радянської міліції у звільнених районах залишалися такими ж, як і до війни. В областях відновили свою роботу обласні управління НКВС, у районах — райвідділи НКВС. До складу обласних управлінь входили відділи: політичний, карного розшуку, оперативний, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, паспортний, державної автоінспекції та секретаріат.

ПРАВОВА СИСТЕМА

Право в роки війни спрямовувалося на виконання основних завдань і функцій держави з оборони країни і охорони соціалістичної власності. Найбільш суттєві зміни і доповнення були внесені в цивільне, трудове, земельне і колгоспне право, кримінальне право і кримінальний процес. Розвиток всіх цих галузей права в УРСР визначався суворою централізацією і відбувався на основі і відповідно до змін і доповнень у загальносоюзному законодавстві.

Цивільне право

Умови воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тимчасово виходило з володіння як фізичних, так і юридичних осіб. Були розширені права наркоматів і спрощено порядок передачі майна міждержавними підприємствами та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах.

Постановою РНК УРСР від 4 вересня 1941 року "Про збереження житлової площі за військовослужбовця м и і про порядок оплати житлової площі сім'ями військовослужбовців у воєнний час" встановлювалося, що на період війни житлова площа зберігається за всіма категоріями військовослужбовців. У тих випадках, коли ця житлова площа залишається незаселеною, квартплата за неї не стягується. Мешканці, які оселилися на площі вказаних осіб, зобов'язувались після повернення військовослужбовця негайно її звільнити, у разі відмови вони підлягали виселенню в адміністративному порядку. В такому ж порядку поверталася житлова площа евакуйованим. Порядок адміністративного виселення громадян був визначений постановою РНК СРСР "Про порядок адміністративного виселення осіб, які самочинно зайняли житлову площу" від 1 липня 1943 року. Якщо житлова площа евакуйованого була заселена згідно з ордером міської Ради, справа про її повернення розглядалася судом.

Ряд змін було внесено про питання позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження в збройних силах СРСР. Було припинено також плин шестимісячного терміну, встановленого ст. 430 ЦК УРСР для прийняття спадщини відсутніми в місці його відкриття спадкоємцями. Указ від 14 березня 1945 року розширив коло спадкоємців і дозволив заповідати на користь сторонньої особи при відсутності спадкоємців по закону.

Сімейне право

Війна залишила багатьох дітей сиротами. На вирішення цієї проблеми було спрямовано ряд нормативних актів: постанова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 року "Про влаштування дітей, які залишились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 року "Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством", постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 року "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації район і в УРСР", постанова Раднаркому СРСР від 30 липня 1944 року "Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпритульністю дітей в Українській PCP". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 року "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української PCP". 8 липня 1944 року було прийнято указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства", який збільшив державну допомогу вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям. Указом були внесені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Так, права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було можливим лише через суд.

Трудове право

Потреби оборони призвели до необхідності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював у державних установах і на підприємствах. Мобілізовані направлялись на важливі виробництва і будови за місцем проживання. Трудова повинність використовувалась для виконання будівельних робіт на оборонних спорудах, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, зв'язку, електростанцій та інших важливих об'єктів, що мали оборонне значення. Трудова повинність поширювалась на чоловіків від 16 до 55 років, а жінок від 16 до 50 років.

Відбулися значні зміни в чинному трудовому законодавстві. Указом Президії Верховної Ради СРСР " Про режим робочого часу робітників і службовців на період війни" від 26 червня 1941 року директорам підприємств дозволялося встановлювати обов'язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Згідно з указами від 9 квітня 1942 року і 9 січня 1943 року скасовувалися чергові та додаткові відпустки. їх було замінено грошовою компенсацією, виплата якої була тимчасово призупинена. Відпустка надавалася тільки підліткам до 16 років.

В умовах воєнного часу велике значення мала трудова дисципліна. Поряд із заохоченням добросовісних працівників росло застосування примусових заходів до порушників трудової дисципліни. За ряд порушень трудової дисципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю застосовувалась кримінальна.

На вирішення проблеми інвалідів війни була спрямована постанова РНК УРСР "Про працевлаштування і побутове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни" від 20 квітня 1943 року.