ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ


Уже у вересні 1945 року було відновлено в повному обсязі діяльність цивільних судів всіх інстанцій.

10 жовтня 1948 року приймається Положення про вибори народних суддів. Відтепер вони мали обиратися громадянами на три роки. Положення підвищило до 27 років віковий ценз для кандидатів в народні судді та народні засідателі.

Покращенню діяльності народних судів сприяло Положення про дисциплінарну відповідальність суддів від 15 липня 1948 року. До цього дисциплінарні стягнення на суддів покладалися в адміністративному порядку (їх накладали міністр, начальники обласних управлінь юстиції та голови обласних та крайових судів). За новим Положенням в УРСР засновувалися спеціальні колегії в дисциплінарних справах при обласних і Верховному судах з членів відповідних судів. Ці колегії набували права накладати стягнення на суддів. Загальне керівництво судовою системою, як і раніше, здійснював Мін'юст УРСР.

Відразу після смерті Сталіна були ліквідовані інструменти масового терору і репресій — воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув'язнення. Трохи пізніше, у лютому 1957 року, були ліквідовані транспортні суди.

У травні 1956 року приймається ряд актів, спрямованих на розширення прав обласних судів і Верховного суду УРСР. Були створені президії обласних судів і Президія Верховного Суду республіки. Ця реформа зробила непотрібною діяльність Мін'юсту СРСР, і Мін'юст УРСР став союзно-республіканським органом. В зв'язку з цим скасовуються обласні відділи юстиції.

Обласні суди отримали право здійснення контролю за всією діяльністю народних судів. На них покладалося також керівництво нотаріальними конторами. 12 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла нове Положення про Верховний Суд СРСР, згідно з яким Верховний Суд отри мав право законодавчої ініціативи. Він отримав право нагляду за судовою діяльністю судових органів Союзу PCP, а також судових органів союзних республік. Положення визначило, щодо складу Верховного Суду СРСР входять: пленум Верховного Суду, Судова колегія з цивільних справ. Судова колегія з кримінальних справ, Воєнна колегія.

Реорганізація судової системи в Україні була завершена прийняттям 25 грудня 1958 року Основ законодавства про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік та Закону про судоустрій УРСР від 30 червня 1960 року Ці акти внесли принципові зміни в побудову системи народних судів. Замість дільничних народних судів вводився єдиний народний суд району чи міста, який тепер обирався на 5 років. Народні засідателі обиралися на два роки на загальних зборах робітників і службовців.

На зміцнення правового станови та прокуратури було спрямоване Положення про прокурорський нагляд в СРСР від 24 травня 1955 року. На відміну від Положення 1933 року нове Положення чітко визначило завдання, права і обов'язки, форми і методи діяльності прокурорів. За Положенням органи прокуратури на місцях мали здійснювати нагляд за законністю, незалежно від впливу місцевих органів влади.

Але в практичній діяльності органи влади і партійні органи дуже часто використовували "телефонне право", що зводило нанівець декларовану незалежність прокурорських органів від горизонтальної влади.

Перші роки десталінізації характеризувалися реорганізацією органів державної безпеки і внутрішніх справ.

У1953 році Міністерство державної безпеки і Міністерство внутрішніх справ були, як і в 30-ті роки, були об'єднані в одне міністерство. Але після арешту Берії органи державної безпеки знову виокремлюються. При Раді Міністрів було створено Комітет державної безпеки СРСР.

У 1960 році ліквідується Міністерство внутрішніх справ СРСР і керівництво органами внутрішніх справ повністю передається міністерствам внутрішніх справ союзних республік. 5 вересня 1962 року вони були перейменовані в міністерства охорони громадського порядку, але ненадовго-в 1966 році їм була повернута колишня назва. Місцеві органи внутрішніх справ були передані у підпорядкування Радам та їх виконкомам. Таким чином, на місцях відновлювався принцип подвійного підпорядкування органів внутрішніх справ.

Реорганізація органів внутрішніх справ була завершена прийняттям у 1962 році Положення про міліцію.

Значну допомогу правоохоронним органам надавали органи громадської самодіяльності—товариські суди і народні дружини. В 1961 році приймається Положення про товариські суди. Діяльність народних дружин регламентувалася постановою Ради Міністрів УРСР "Про участь трудящих в охороні громадського порядку в країні" від 2 березня 1959 року.

 

ПРАВОВА СИСТЕМА

Адміністративно-командна система з її жорстокою централізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, а в багатьох випадках союзні закони приймаються як закони прямої дії. Нормою правотворчості стало прийняття спільних з партійними органами нормативних актів у найбільш важливих сферах суспільного життя. Продовжується посилення право-регулюючої ролі вищих органів партії.

11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон, який по-новому перерозподілив компетенцію в сфері законодавства між Союзом PCP і союзними республіками. Згідно з цим законом у віданні Союзу PCP зберігалось встановлення основ законодавства в судоустрої і судочинстві, основ цивільного і кримінального законодавства, а у відання союзних республік передавалось прийняття законів про устрій судів, цивільних, кримінальних і процесуальних кодексів.

Прийняття даного закону фактично започаткувало новий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічної єдності в розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчої діяльності є однією з найбільш характерних областей діяльності держави. Але ця позитивна риса кодифікації стала водночас і негативною. Уся кодифікаційна самостійність республік зводилася до вироблення кодексів, які б строго відповідали змісту загальносоюзних основ.

Цивільне право

Перехід до мирного будівництва потребував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно- або двоповерховий дім не більше ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок виселення. З іншого боку, обмежується право особистої власності на житло. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова площа в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв. м.

З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення колгоспів. З метою зближення державної і кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у цивільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільськогосподарську техніку.

Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій.

Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведення їх в систему. Після прийняття Закону віл 11 лютого 1957 року, відповідно до якого видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивільного законодавства.

18 червня 1963 року Цивільний кодекс У РСР було затверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з восьми розділів: загальні положення; право власності; зобов'язувальне право; авторське право; право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іноземців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Сімейне право

В 1953 році була ліквідована заборона шлюбів між громадянами СРСР і іноземцями. У цьому ж році Президія Верховної Ради УРСР внесла зміни до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Трудове право

Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характерних для воєнного часу.

Перш за все були ліквідовані трудові мобілізації і поновлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарських організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала укладати трудові договори терміном не менше двох років. Ще до цього, 4 лютого 1947 року, Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишення підприємстві установ, а також за прогули без поважної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року.

Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулювали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З 30 червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача грошової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.

У роки десталінізації відбувається подальша демократизація трудового права. З 1957 року було відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попередивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним терміну залишення роботи.

13 грудня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видає указ "Про посилення охорони праці підлітків" у яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не виповнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені до Кодексу законів про працю УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 року було скорочено робочий день у передвихідні і передсвяткові дні на дві години.

З 1958 року більша частина підприємств і установ переводиться на семигодинний робочий день. У 1960 році в цьому режимі працювали уже всі підприємства й установи. Для робітників, зайнятих на підземних роботах, встановлювався шестигодинний робочий день.

Нарешті відбулися зміни у пенсійному законодавстві. 14 липня 1956 року Верховна Рада СРСР приймає закон "Про державні пенсії". Закон встановлював порядок призначення і виплати пенсій по старості, інвалідності, при втраті годувальника, а також військовослужбовцям і їх сім'ям. Право на пенсію за старістю мали чоловіки — при досягненні ними віку 60 років та при стажі роботи не менше 25 років, жінки — при досягненні ними 55 років та при стажі роботи не менше 20 років. Для осіб, які працювали на підземних роботах або в інших тяжких умовах ці показники знижувалися.

Важливу роль у покращенні життєвого рівня населення відіграло Положення про підмогу за державним соціальним страхуванням, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955 року. На підвищення ролі профспілкових органів в трудовому регулюванні було спрямоване Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президією Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958 року.

Колгоспне право

Завдання підвищення виробництва сільськогосподарської продукції вимагали вдосконалення норм колгоспного права.

Більшість нормативних актів, що приймаються у цей час, були спрямовані на покращення організації та діяльності колгоспів.

Але вдосконалення колгоспного ладу пішло по хибному шляху. Влітку 1950 року розпочався широкий рух за об'єднання дрібних колгоспів. До кінця 1950 року їх кількість в УРСР зменшилася до 42 відсотків.

Як і раніше, колгоспники не мали паспортів, що надавало їх праці примусового характеру. Знаряддям залежності колгоспів від держави залишалися МТС. Тільки в 1958 році МТС були реорганізовані в РТС, які вже не були власниками сільськогосподарської техніки. Ця техніка була розпродана колгоспам за досить високу ціну. Внаслідок реорганізації МТС обов'язкові поставки сільгосппродукції були скасовані. Встановлювалась єдина форма заготівлі сільгосппродукції — закупівля її у колгоспів. Були підвищені заготівельні та закупівельні ціни на основні сільськогосподарські продукти.

31958 року почала впроваджуватися грошова оплата праці колгоспників. У цьому ж році колгоспники нарешті отримали паспорти. У 1959 році розпочалася чергова кампанія проти особистого господарства колгоспників. Знову скорочувалися розміри присадибних ділянок, кількість худоби у приватному користуванні тощо.

Кримінальне право

Розвиток кримінального права в перший повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. Для ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прийняла указ "Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною'. Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільнялись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на термін більше 3 років.

Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 року. Від відбуття покарання звільнялись особи, засуджені до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки—старші 55 років, жінки—старші 50 років, неповнолітні — до 18 років, а також особи з невиліковними хворобами. Засудженим на термін більше 5 років покарання скорочувалося наполовину. Важливе значення мала амністія громадян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 року). Адже чимало українців, особливо мешканців західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у "пособництві ворогові", було вислано в Сибір або інші віддалей і райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені німецькі військовополонені, засуджені радянським судом за вчинені ними у роки війни злочини.

26 травня 1947 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочини, що передбачали смертну кару, вона замінювалась позбавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смертна кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особи, проти соціалістичної особистої власності.

Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності.

Разом з тим законодавець посилив покарання за злочини проти життя. ЗО березня 1954 року приймається указ Президії Верховної Ради СРСР "Про посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство", яким було відновлено застосування смертної кари до навмисних убивць.

Відповідно до закону від 11 лютого 1957 року з 25 грудня 1958 року приймаються Основи кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, які складалися з чотирьох розділів, що містили 47 статей. Основи визначали завдання і основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, розкривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення тощо. Фактично, Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу.

28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.

Найважливішими положеннями цього кодексу були:

— відмова від принципу аналогії в кримінальному праві;

— проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності;

— підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини до Кроків;

— положення проте, що закон, котрий усував чи пом'якшував караність дії, набував зворотної сили, а закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав;

— зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;

— зменшення видів покарань;

— оголошення смертної кари винятковою мірою покарання;

— зниження максимального, з 25 до 15 років, терміну позбавлення волі;

— відновлення практики умовного засудження;

— призначення покарання лише за вироком суду;

— індивідуалізація покарання;

— посилення боротьби з рецидивною злочинністю.

У цілому головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 року говорили про значну демократизацію кримінальної політики держави.

Процесуальне право

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримінально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії.

У зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важливим актом у галузі кримінального судочинства стали Основи кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони складалися з 6 розділів. Відповідно до Основ 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуальний кодекс УРСР.

Головними частинами КПК УРСР були положення:

— про порушення кримінальної справи;

— дізнання і попереднє слідство;

— про провадження справ у суді першої інстанції;

— про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях;

— Про виконання вироків, ухвал і постанов суду;

— про застосування примусових заходів медичного характеру. Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію незаконно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто майже 5,5 млн. справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ.

Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій, а з іншого боку - про обмеженість реабілітації їх жертв. Не розглядалися справи репресованих 20-х — початку 30-х років, учасників ОУН—УПА. Поза процесом реабілітації залишилися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний з націоналізмом.

Парадоксом даної кампанії було те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Протягом 1954—1959 років в Україні було притягнуто до судової відповідальності за "антирадянську діяльність" близько 3,5 тис. осіб.

Відповідні зміни відбулися в цивільно-процесуальному законодавстві. Законодавство про цивільне законодавство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 року Основ цивільного судочинства Союзу PCP і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 року Цивільно-процесуального кодексу УРСР.

ЦПК УРСР встановлював загальні положення цивільного судочинства; містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстанціях; визначав виконання судових рішень; цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.

Загальні висновки

Друга світова війна дощенту зруйнувала все господарство України, відкинувши її населення до первісного становища. Надії народу на демократизацію суспільно-політичного ладу не справдилися. Тоталітарний режим, використаний у роки війни для організації опору зовнішньому ворогові, знову спрямовується проти власного народу.

Посилюється тенденція зрощення партійного і державного апаратів, що особливо яскраво проявлялося в законодавчому процесі.

Незважаючи на те, що московське керівництво послідовно проводило боротьбу з українським національно-визвольним рухом, для повоєнної України ситуація не була категорично негативною. Високий міжнародний авторитет України дозволив їй стати членом ООН, а також інших міжнародних організацій.

З десталінізацією розпочався процес демократизації державно-правового життя. Але процес цей не був послідовним. З одного боку, намагання поліпшити життя людей, розширити їх права, а з іншого — посилення ролі партії, зміцнення командно-адміністративної системи управління. Спроби реформ наштовхувалися на монолітну єдність партійно-державницького соціалізму. Проте поступово підвищувалася свідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію суспільства.

В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації системи центрального управління, створено союзно-республіканські міністерства. Скоротилися штати адміністративно-управлінського апарату.

Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. З встановленням радянської влади в Закарпатті закінчився процес возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі. Включення Криму до складу України породило згодом ряд проблем. Незважаючи на територіальну і етнічну спорідненість України і Криму, півострів був ще й історичною батьківщиною кримських татар, яких Сталін депортував звідти в 1944 році. Крім того, за даними перепису 1959 року в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 250 тис. українців. Ця обставина з часом надзвичайно ускладнила політичну ситуацію в Криму, яку на свою користь використовували і використовують різні політичні сили Росії і України.

Всі ці та інші проблеми надавали державно-правовому життю тих років суперечливого І складного характеру.

Позитивні зміни торкнулися і правової системи. З 1957 року почалася друга за всю історію радянської влади кодифікація права. Вводився новий принцип кодифікації: спочатку приймалися загальносоюзні Основи законодавства СРСР і союзних республік, а вже потім, на розвиток цих Основ, у союзних республіках розроблялися та приймалися кодекси.

Завдяки кодифікації в УРСР були прийняті Закон про судоустрій УРСР ( 1959р.), Кримінальний кодекс УРСР (1960 p.), Кримінально-процесуальний кодекс УРСР(1969р.), Цивільний кодекс УРСР(1963p.) Цивільно-процесуальний кодекс УРСР(1963p.), а також багато інших важливих нормативних актів, які сприяли удосконаленню правової системи.

І хоча реформи M. Хрущова були непослідовними, не змогли змінити відносин власності, політичної системи, унітарного характеру Союзу PCP, все ж вони відкривали перспективу майбутнього оновлення суспільства.



Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1455;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2024 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.022 сек.