Методологія і світова практика формування трудових ресурсів

Наведені вище відомості про демографічну ситуацію необ­хідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.

 

Поняття "трудові ресурси" вперше запропонував академік С. Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездат­ного населення у працездатному віці. Нині нижня межа пра­цездатного віку встановлена 16 років, а верхня - 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів нале­жать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших при­чин працюють у сфері матеріального виробництва або неви­робничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в гос­подарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного ві­ку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економі­ки замість терміна "трудові ресурси" вживається поняття "економічно активне населення".

Кількість трудових рерурсів не завжди пропорційна чи­сельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб ві­ком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудо­вих ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового за­лучення у виробництво людей пенсійного та підліткового ві­ку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за раху­нок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, тех­ніки безпеки, охорони здоров'я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, змен­шенню чисельності Збройних Сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

В умовах зниження природного приросту трудових ресур­сів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-техніч­ного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структу­рі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Мета застосування різних ме­тодів прогнозування - отримання найбільш репрезентатив­них даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудо­вого потенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступа­ють трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографіч­ними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та інше), потребами суспільного ви­робництва в робочій силі й відповідно можливостями задово­лення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість "трудового потенціалу - поняття відносне. Воно ха­рактеризується показниками якості працездатного населен­ня, трудових ресурсів, окремого робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомо­гою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та інших.

Сучасна демографічна ситуація в цілому у світі, в окремих регіонах і по країнах має різні особливості. Це суттєво впли­ває на розвиток міжнародної міграції робочої сили.

Перейдемо до з'ясування сутності міжнародної міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили - це процес організо­ваного або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного ха­рактеру.

Конкретне з'ясування сутності процесу міжнародної міг­рації робочої сили передбачає розгляд основних понять, які його характеризують. Ці поняття розкриваються перш за все у структурі населення за ознакою їх відношення до трудової діяльності.

У свою чергу зовнішня міграція поділяється на міжконти­нентальну і внутрішньоконтинентальну.

Зовнішня міграція, крім того, має дві сторони:

- еміграція, тобто виїзд працездатного населення з краї­ни перебування для довготривалого чи постійного проживан­ня в іншу країну;

- імміграція, тобто приїзд робочої сили в країну з-за кордону.

Існує поняття і рееміграції, яка означає процес повернен­ня емігрантів до своєї країни.

Залежно від тривалості кожного переміщення міграція ро­бочої сили поділяється на: постійну, або безповоротну; тим­часову, як правило, внутрішньо-континентальну; сезонну, пов'язану зі щорічними поїздками на заробітки; маятнико­ву, яка передбачає щоденну поїздку до місця роботи за межі свого населеного пункту.

Залежно від правового статусу міграція робочої сили може бути легальною чи нелегальною.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах -трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній тощо. Міжна­родний ринок праці, який об'єднує національні і регіональні ринки робочої сили, існує у формі трудової міграції.

На середину 90-х років XX ст. у світі налічувалося більше 35 млн. працівників-мігрантів проти 3,2 млн. у 1960 р. Якщо зважати, що на кожного працівника-мігранта доводиться три утриманці, то чисельність мігруючого населення на се­редину 90-х років XX ст. перевищувала 100 млн. осіб.

Робоча сила, переміщуючись з однієї країни до іншої, про­понує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є чинники як економіч­ного, так і неекономічного характеру. Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагнен­ні працездатного економічно активного населення працюва­ти у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.

 

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міг­рацію робочої сили, є:

- незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);

- стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

- порівняно вищий технічний рівень умов праці в краї­нах імміграції;

- соціальні умови для більш повної реалізації своїх мож­ливостей у країнах імміграції;

- природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

- політичні причини;

- військові причини;

- релігійні причини;

- національні причини;

- культурні причини.

Основу міжнародних потоків становлять робітники і мен­шою мірою службовці. Можна виділити 5 напрямів міжна­родної міграції робочої сили:

- міграція з країн, що розвиваються, до промислово роз­винутих країн;

- міграція в межах промислово розвинутих країн;

- міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

- міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

- міграція наукових працівників, кваліфікованих спеці­алістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвива­ються.

 

Для промислово розвинутих країн наявність іноземної ро­бочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними праців­никами, без яких неможливий нормальний виробничий про­цес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% усіх зайнятих у будівництві, третину - в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейца­рії - 40% будівельних робітників.

Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах про­мислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з нееко­номічними факторами. Однак і для цих країн характерне та­ке явище, як "відплив інтелекту", наприклад із Західної Єв­ропи до США.

В останні роки зростає міграція робочої сили між країна­ми, що розвиваються. Головним чином це міграція між нови­ми індустріальними країнами та іншими країнами, що роз­виваються. Ця міграція визначалася, в основному, економіч­ними причинами - більш високим рівнем життя, заробітної плати в країнах - імпортерах робочої сили.

Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному цс потік кваліфікованих кад­рів з країн Європи і Пікнічної Америки до країн, що розвива­ються. Причини цієї міграції є як економічного, так і іншого характеру.

Одна з головних закономірностей сучасної міжнародної міграції полягає у значному та постійному збільшенні її мас­штабів, залученні до цього процесу населення практично всіх континентів.

Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію віко­вої структури працездатних. У перспективі очікується змен­шення приросту трудових ресурсів, що позначиться на роз­ширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

 

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зни­ження абсолютних розмірів їх природного приросту в біль­шості адміністративних районів, низький рівень ефектив­ності використання робочої сили в галузях матеріального ви­робництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ре­сурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих райо­нах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сиро­вини, енергії, а також раціональне використання виробни­чих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити ви­конання робіт вручну.

Нині на ручних роботах зайнята у промисловості, будів­ництві та в сільському господарстві значна кількість робіт­ників. За умови підвищення рівня механізації та автоматиза­ції виробничих процесів вони, безперечно, будуть вивільнені з цих галузей господарства.

У сільському господарстві однією з найважливіших є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних районах сільськогос­подарські підприємства сезонно потребують додаткової робо­чої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. осіб, або майже 22,1% середньорічної чисельності зайнятих у господарстві. Причини такого явища неоднозначні. Насамперед різко по­гіршилася статево-вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недос­коналі також форми організації виробництва та оплати пра­ці. Все це зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві. Зазначені причини зу­мовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) трудових ресур­сів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників, за кордон.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітню­ються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайня­тих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займа­ється індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робо­чою силою суспільного сектору виробництва, особливо будів­ництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, ін­дивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості - кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Водночас у країні зростає безробіття. Тому потріб­но шукати додаткові можливості для розширення сфери зай­нятості населення. Оскільки попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можлиності його задоволення незначні, створення нових та розширення діючих підпри­ємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зай­нятості населення.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у ма­лих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної ре­форми.

Безробітними вважаються працездатні громадяни праце­здатного віку, які з незалежних від них причин не мають за­робітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєс­тровані в державній службі зайнятості, справді шукають ро­боту та здатні приступити до неї. Слід зазначити, що в господарстві України сьогодні є великі резерви робочої сили у зв'язку із зменшенням чисельності зайнятих на ручних робо­тах, реструктуризацією та перепрофілюванням ряду підпри­ємств. Значні резерви трудових ресурсів є і в структурі зай­нятості. Наприклад, у господарстві України ще високою є частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожен четвертий працівник є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, скорочення зайня­тості в управлінському апараті, перехід на нові форми орга­нізації та управління зумовлюють потребу в галузевому пере­розподілі значної частини робочої сили.

Тривалий час великі підприємства будувались у великих містах, що призводило до надмірної концентрації в них насе­лення. Звичайно, чинник агломерації при розміщенні про­мисловості має вирішальне значення і дає вагомий економіч­ний та соціальний ефекти завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Проте в сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил має врахо­вувати необхідність обмеження будівництва великих підпри­ємств у містах, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Умовою рекон­струкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. При відборі галузей виробництва для великого міста треба враховувати отримання не тільки високого економічного ефекту, а й захист довкілля, створен­ня нешкідливих умов для населення, раціональне викорис­тання землі тощо. Нині поліпшення використання трудових ресурсів означає також повніше використання можливостей господарського розвитку малих і середніх міст. У них, як правило, є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується впродовж року лише частково. В малих містах і містечках зосереджені однопро-фільні підприємства, особливо в регіонах, які спеціалізують­ся на розвитку гірничої та металургійної промисловості. На таких підприємствах зайняті переважно чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці обмежена. Більшість малих і се­редніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розмі­щення підприємств обробної промисловості, особливо філіа­лів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, об­ладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

Важливим резервом підвищення ефективності викорис­тання наявних трудових ресурсів у малих і середніх містах є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів со­ціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості людей у невиробничій сфері таких міст матиме ве­лике соціальне значення й водночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості праце­здатних жінок.

Питання зайнятості населення в умовах переходу до рин­кової економіки вимагають теоретичного й методичного пе­реосмислення. З розвитком індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадженням нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові пробле­ми у сфері зайнятості.

Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної й кооперативної трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з іншого - на­магатиметься обмежитися меншою кількістю працівників з розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Загальна чи­сельність зайнятих при масовому розвитку цієї сфери зросте завдяки додатковому залученню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте також повторна зайнятість пев­ної частини населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів.

Імовірно, зросте конкуренція між державними і коопера­тивними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважли­віших її структурних елементів є ринок праці.

 

Впровадження орендних форм організації сільськогоспо­дарського виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою. Сільське господарство зможе вивільни­ти певну частину робочої сили тільки за високих темпів зрос­тання продуктивності праці. Розвиток власне агропромисло­вої інтеграції сприятиме ефективному використанню залиш­кової частини робочої сили. Це саме необхідно здійснити в сфері обслуговування, яка в сільській місцевості недостатньо розвинена.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності усіх членів суспільства, особливо у сфері обслуговування, що дасть змогу залучити до праці насампе­ред кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у цій сфері є не тільки ре­зервом для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливішим чинником раціонального використання тру­дових ресурсів.

В міжнародній міграції робочої сили бере активну участь і Україна.

Основними країнами імпорту робочої сили для України є США і Канада. У сучасних умовах у США проживає 1 млн. 200 тис. іммігрантів з України, у Канаді - 530 тис. іммігран­тів.

Головними причинами еміграції населенняз Україниє:

- низький життєвий рівень населення;

- незадоволеність роботою та умовами праці;

- недостатній рівень заробітної плати;

- національні причини (виїзд на історичну батьківщину, наприклад євреїв);

- екологічні причини;

- політичні причини.

Ці причини еміграції робочої сили відповідають загаль­ним причинам міжнародної міграції робочої сили, але разом з тим мають деякі особливості. Еміграцію робочої сили з Ук­раїни можна поділити на етапи:

 

І етап - кінець XVIII ст. (1799 р.) - кінець XIX ст. (1899).

Він характеризується виїздом переважно сільських меш­канців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі.

Головні напрямки еміграції: США - більше 200 тис. осіб, Південна Америка - 300 тис. осіб.

ІІ етап - з 1899 р. по 1914 р.

Основні особливості:

- еміграція селян, робітників, інтелігенції;

- напрямок еміграції - США, Канада, Південна Америка;

- кількість емігрантів - близько 400 тис. осіб.

III етап - з 1918 р. по 1939 р.
Основні особливості:

- еміграція робочої сили в основному з політичних моти­вів;

- високий рівень освіти емігрантів; - напрямок еміграції - США, Канада, Західна Європа; - різке скорочення кількості емігрантів - близько 40 тис. осіб.

IV етап - 1945 - 1960 рр.
Основні особливості:

- мотиви еміграції в основному політичні;

- зростання частки висококваліфікованих емігрантів;

- напрямок еміграції: США - 80 тис. осіб, Канада -50 тис, Західна Європа - 70 тис, Південна Америка -120 тис, Австралія - 21 тис. осіб.

V етап - з 1960 р. по теперішній час.
Основні особливості:

- виїзд кваліфікованих кадрів - "відплив інтелекту";

- напрямок еміграції: США - 52 тис осіб (1990), Західна Європа - 146 тис, Ізраїль - 230 тис. осіб.

В цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до знач­ного відпливу трудових ресурсів, несприятливо впливає на розвиток трудових ресурсів нашої країни.






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 1811; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.029 сек.