Розвиток ідей класичної політекономії, соціалізму та маржиналізму в Україні

 

Економічна думка України була нерозривно пов'язана з економічною думкою Росії. Більш того, багатьох економістів важко вважати виключно українськими або російськими, надто складні та неоднозначні їх людські та інтелектуальні долі. В XIX ст. суспільно-політична та економічна думка в Україні формувалась під гаслом боротьби з самодержавством та кріпацтвом за національне відродження.

Серед українських дослідників дореформеного періоду необхідно назвати В.Н. Каразіна та Д. П. Журавського. Василь Назарович Каразін (1773–1842) – вчений та суспільний діяч, один з засновників Харківського університету. Стосовно питання кріпосництва займав дворянсько-ліберальну позицію, тобто не висловлювався за повне та негайне звільнення селян, але вважав за необхідне обмежити свавілля поміщиків жорсткими законами. Він пропонував заходи щодо покращення становища селян: обмеження зборів та різноманітних виплат, скасування панщини, введення грошового оброку, чітке визначення розміру повинностей за «довічне користування» поміщицькою землею. В. Н. Каразін був прибічником розвитку промисловості, закликав дворянство організовувати промислові підприємства і сам подавав цьому приклад. Аграрна програма та інші проекти господарського розвитку В. Н. Каразіна мали прогресивний характер, сприяли становленню капіталізму.

Д. П. Журавський (1810–1856) видатний український вчений, економіст, статистик, наукова діяльність якого прийшлась на 40–50-ті роки XIX ст. Він відомий, перш за все, як автор статистичних робіт. Особливістю його робіт був не лише розвиток методології статистичної науки та розробка статистичних показників, але й їх використання для аналізу соціально-економічного розвитку виробничих сил та всіх сфер суспільного життя. Саме таким є його трьохтомна робота «Статистическое описание Киевской губернии» (1852). На підґрунті статистичних даних Д. П. Журавський зробив висновок, що кріпосництво не надає можливостей для розвитку виробничих сил та не забезпечує умови для зростання народного добробуту. Саме через існування кріпосництва більша частина поміщиків не мале можливості займатися підприємництвом та управляє господарством на старих феодальних засадах. Тому Д. П. Журавський запропонував власний проект звільнення селян без землі, надавши їм право користування, але не право власності на землю. Це б визначило «Пруський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві. Таким чином, Д. П. Журавського можна назвати ідеологом буржуазії, що народжувалась та тих поміщиків, що переходили на нові форми господарювання.

В період після реформ (після 1861 р.) українська економічна думка характеризувалася поширенням ліберально-буржуазних поглядів щодо розв'язання соціально-економічних проблем. Це було пов'язано з діяльністю громад – культурно-просвітницьких об'єднань української інтелігенції. Найбільш яскравим представником цього руху був М. П. Драгоманов (1841–1895). Революційно-демократичний напрямок української суспільно-економічної думки в цей період знайшов відображення у поглядах С. А. Подолінського (1850–1891), професора Харківського університету, чиї переконання формувались під впливом марксизму та західноєвропейського робочого руху. З праць Подолінського необхідно відзначити «О богатстве и бедности» (1876), «Как где земля поделена, и как необходимо ее содержать» (1877), «Ремесла и фабрики в Украине» (1880). В його роботах наведено аналіз селянської реформи 1861 р., зображено її антинародний характер. Він негативно ставився до втягнення селян у товарно-грошові відносини, бо ці відносини сприяли розвитку капіталізму. Майбутнє суспільства С. А. Подолінський пов'язував з соціалізмом, перехід до якого здійсниться внаслідок революційної боротьби селян. Як фахівець в галузі природничих наук, С. А. Подолінський в праці «Труд человека и его отношение к распределению энергии» (1880) прагнув знайти природничо-наукові засади соціалізму, формулюючи при цьому закон: «людська праця може довше утримувати на поверхні землі і довше примушувати діяти сонячну енергію». Соціалізм, за його думкою, є найбільш сприятливим методом виробництва для утримання цієї енергії в інтересах людства. «Закон Подолінського» далі розвинув В. І. Вернадський в своєму вченні про ноосферу.

Представниками ліберального народництва в Україні були П. П. Червінський (1849–1931) та М. В. Левітський (1859–1936). Вони відкидали необхідність розвитку капіталізму в Російській імперії та були прихильниками теорії «малих справ», тобто розв'язання найближчих проблем. М. В. Левітський відомий як практик ліберального народництва: розробляв численні проекти розвитку малого виробництва та прагнув втілити їх у життя. «Артельной договор для сельскохозяйственных артелей» Левітського був виданий багатьма мовами. Але низка економістів-сучасників Левітського, вважали його проекти утопічними.

Економічна думка в Україні розвивалась в течії основних напрямків економічної думки Заходу: класичного, неокласичного, соціалістичного. Також були поширені ідеї німецької історичної та соціально-політичної шкіл. Становлення політичної економії в Україні пов'язано з іменами відомих вчених, серед них видатне місце належить Т. С. Степанову (1795–1847), професору Харківського університету, одному з авторів курсу політичної економії, засновнику класичної школи політичної економії в Україні та Росії. Основна робота Степанова «Записки о политической экономии» була видана у 1844 році. Предметом політичної економії вчений вважав основні закони фізичного життя суспільства, підкреслював необхідність відокремлення науки та політики, бо наука вивчає закони багатства, а не закони морального життя. Т. Степанов відзначав соціальну функцію політичної економії, яка полягала в виявленні джерел та причин соціальної несправедливості у суспільстві [3, 291].

І. В. Вернадський (1821–1884), професор Київського університету, основні роботи Вернадського «Проспект политической экономии» (1858), «Очерк истории политической экономии» (1858). І. В. Вернадський був першим в Російській імперії істориком економічної думки. Він досліджував світову економічну науку з найдавніших часів до сучасних йому економічних теорій. Під час систематизації економічної думки Вернадський як критерій використовував різні підходи до тлумачення економічних законів та ролі держави в національній економіці. Як прихильник класичної школи, Вернадський виступав проти соціалізму, а ідеї соціалізму вважав помилковими, їх виникнення пов'язував зі зниженням рівня життя значної частини населення.

М. Х. Бунге (1823–1895), економіст, ректор Київського університету, згодом міністр фінансів. Приділяв багато уваги взаємозв'язку економічної науки з практичною діяльністю. Він був засновником Київської психологічної школи, що отримала високу оцінку на Заході. Основні праці Бунге «Основания политической економии» (1870), «Очерки политико-економической литературы» (1895). Предмет політичної економії, на думку Бунге, – це закони капіталістичного розвитку (економічного та промислового). Звідси походять наступні висновки:

а) економічний розвиток передбачає посилення приватної ініціативи, вільної конкуренції та обмеження втручання держави в економічне життя;

б) промисловий розвиток передбачає концентрацію та акціонування підприємств, розвиток кредитних установ.

Закони капіталізму М. Х. Бунге вважав природними та вічними. З його ім'ям пов'язана ціла низка прогресивних заходів: утворення фабричних інспекцій, скасування подушних податей з селян і т. п. Даючи оцінку внеску українських економістів в розвиток економічної науки, Н. Х. Бунге писав у 1894 р., що праці числених економістів можна вважати значними в багатьох сферах політичної економії, але жодну з них неможливо порівняти з працями молодих в той час вчених М. І. Туган-Барановського та Є. Є. Слуцького.

М. І. Туган-Барановський (1865–1919) – видатний вчений світового масштабу, історик та економіст, суспільний та державний діяч, один з засновників Української академії наук. Він написав багато робіт з різних економічних питань: кон'юнктурні коливання (цикли), теорія вартості (цінності), теорія розподілу, аналіз економічних систем, кооперативний рух, економічна історія Росії.

М. І. Туган-Барановський народився в Харківській губернії, в 1889 р. він закінчив фізико-математичний та екстерном юридичний факультет Харківського університету. Вже у 1890 р. молодий дослідник публікує «Учение о предельной полезности хозяйственных благ», в якому наводить порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл та висловлюється щодо можливості синтезу, здавалось би, взаємовиключних теорій двох шкіл.

В магістерській дисертації: «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на хозяйственную жизнь» (1894) М. І. Туган-Барановський проаналізував закони економічного розвитку капіталізму як господарчої системи взагалі та в умовах Російської імперії зокрема, значення вчення Марксу для розв'язання соціально-економічних протиріч суспільства. У своїй роботі М. І. Туган-Барановський робить висновок, що визначальною умовою еволюції капіталістичної системи господарства є інновації. Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно якого фази промислових циклів визначаються активністю інвестування. Диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій стають, на думку вченого, основною причиною циклічних коливань. Регулювання інвестицій та їх правильний розподіл між галузями забезпечує можливості розширення виробництва.

Інвестиційна теорія капіталістичних циклів М. І. Туган-Барановського мала великий вплив на розвиток економічної науки. Фактично з його роботи, як відзначає англійський історик-економіст М. Блауг, «починається систематичне дослідження економічних циклів» [2, 623]. Дж. Кейнс сприйняв та розвинув ідею М. І. Туган-Барановського о «збереженнях-інвестиціях» як визначаючий силі економічної активності.

Як вчений, що поклав початок кон'юнктурній циклічності, та як практик М. І. Туган-Барановський не міг не відчувати інтересу до монетарної політики. Тим більше, що сучасна йому економічна ситуація вимагала встановлення здорової монетарної системи та проведення відповідної монетарної політики. Розв'язуючи ці проблеми М. І. Туган-Барановський став засновником номіналістично-кількісній теорії грошей (сам він називав її кон'юнктурною теорією вартості грошей) та розвинув низку положень монетарної політики. Для боротьби з інфляцією він рекомендував вивести з грошового обігу частину готівки, звернув увагу на можливість використання паперових грошей як світової валюти за умови, що світова валютна система буде прийнята всіма країнами. Головна мета монетарної політики, з точки зору М. І. Туган-Барановського – це створення інструменту протидії кон'юнктурним циклам. Він покладав відповідальність за проведення монетарної політики на уряд. Таким чином, відзначає американський історик-економіст (українського походження) І. С. Коронецький, М. І. Туган-Барановського можна вважати одним з перших прихильників активної участі уряду в економічному житті шляхом проведення монетарної політики [8].

М. І. Туган-Барановський створив власну соціальну теорію розподілу в роботі «Социальная теория распределения» (1913). В основу цієї теорії він поклав два фактори: продуктивність праці та систему соціальних відносин. Якщо зростає продуктивність праці, то зростають розміри суспільного продукту, що підлягає розподілу між різними соціальними групами, а тому всі вони зацікавлені в зростанні продуктивності праці. Комбінація відповідних доходів різних соціальних груп буде залежати як від продуктивності праці (економічний аспект), так і від суспільної сили цих груп (соціальний аспект). Найважливішою розподільчою категорією є заробітна плата, її розміри регулюються, з одного боку, продуктивністю праці, а з іншого – соціальною силою робочого класу. Зростання соціальної сили робочих М. І. Туган-Барановський бачив в зростанні кількості профспілок та посиленні їх впливу, покращенні фабричного законодавства [11, 144]. Ідея соціального підходу до розподілу заробітної плати, прибутку та ренти міцно увійшла в сучасний арсенал економічної науки [1, 124].

Багато зроблено М. І. Туган-Барановським і в розвитку теорії соціалізму, в підґрунтя якої він поклав ідею німецького філософа І. Канта, про рівноцінність людської особистості: люди рівні за своїми правами на життя, вони рівні за безмежною цінністю, яку має кожна особистість. Вчений був впевнений, що соціалізм в історичному розумінні «не лише підкоряє особистість суспільству, а, навпаки, прагне підкорити весь лад суспільства інтересам особистості». Забезпечити свободу особистості можна лише в умовах «складної економічної системи, що побудована на різних принципах» від міжнародних союзів та держав до виробничих асоціацій та окремих працівників. Вчений критикував марксистську модель соціалізму, яка передбачала спрощену структуру та господарський механізм майбутнього суспільства. Він вважав, що соціалізм можливий лише на певному етапі розвитку суспільного виробництва, в умовах підготовленого соціального середовища та наявності моральних та інтелектуальних якостей у людей, чого в Російській імперії не було, «в історії здійснюється не те, що бажає той чи інший суспільний клас, а те, що відповідає природному напрямку історичного розвитку» [3, 92].

Загально визнаним в світовій економічний літературі є вклад М. І. Туган-Барановського в розробку теорії кооперації. Вчений вважав, що трансформація капіталізму в соціалізм пройде без класової боротьби через розвиток кооперації.

Світове визнання отримали дослідження українських економістів – представників математичного напрямку в політичній економії: А. Д. Билимовича, Р. М. Оржецького та ін. Але найбільш видатним економістом-математиком, який мав значний вплив на сучасні економіко-математичні дослідження, був Є. Є. Слуцький (1880–1948), який написав низку видатних робіт з математичної економіки. Так, в статті «К теории сбалансированного бюджета потребителя». Є. Є. Слуцький зробив низку цікавих висновків стосовно умов стабільного бюджету споживача, показав зв'язок між функцією корисності, рухом цін та грошових доходів споживача. Ця робота вважається основоположною в низці сучасних економіко-математичних досліджень проблеми попиту та взаємозв'язку функцій попиту з рухом цін і доходів [9, 187]. Як писав М. Блауг: «У 1934 році Хікс та Аллен показали, що криві байдужості можна використовувати для перебудови теорії споживацької поведінки на засадах ординалистської концепції корисності, при цьому виявилось, що Джонсон та Слуцький незалежно один від одного отримали той самий результат вже у 1913 та 1915 рр.» [2, 321].

Високо оцінюють економісти й вклад Слуцького в розробку основ праксеології. В доповіді «О формально-пракеологическом основании экономики» Слуцький вперше (1926 р.) поставив питання щодо необхідності особливої науки – праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей у різноманітних комбінаціях ринкових умов.

Завершуючи аналіз економічних думок в Україні в XIX–початку XX ст., необхідно відзначити, що українські вчені проявили виключну інтелігентність, глибоке знання всіх шкіл та напрямків економічної науки того часу та по багатьом питанням дали власні трактування та програми змін суспільства. Історію української економічної думки сьогодні неможливо уявити без наукового внеску М. І. Туган-Барановського, Є. Є. Слуцького, П. Струве та багатьох інших. Ці та інші українські вчені, зробили внесок не лише в розвиток світової науки, але й в скарбницю світової культури.

 






Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 91; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.026 сек.