Предмет і завдання лексикографії

ЛЕКСИКОГРАФІЯ, ї, ж. Теорія і практика укладання словників. Українська лексикографія мас свою давню і повчальну історію (Максим Рильський, III, 1956, 63). [СУМ,Том 4, стор. 473.]

ЛЕКСИКОГРАФІЯ (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν — словник і γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією. Л. виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг. [Енциклопедія «Українська мова», О. О. Тараненко.]

Реферати: Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників;

б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;

в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників. [Звідки???]

Українське словникарство може похвалитися довгою історією, яка бере свій початок щонайменше у XIV ст., і впродовж цього періоду нагромаджено чималий досвід створення словників та праць і прикладного, і теоретичного характеру, присвячених проблемам лексикографічного опису мови, який, власне, потребує узагальнення, систематизування, інтерпретації тощо. + існує велика словникова спадщина. Бібліографічний покажчик «Українська лексикографія» [Кульчицька Т. Українська лексикографія: бібліографічний покажчик. - Л.: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1999. - 359 с.] засвідчує 1386 позицій українських рукописних і друкованих словників різного часу. Повністю підтверджує таку цифру пошукова система Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На запит «словник» вона видала 1724 позиції словників української мови. Крім довгої історії та словникової спадщини, наша лексикографія має також чималий теоретичний доробок. Це опис, систематизування, типологізування своєї словникової спадщини, узагальнення проблем лексикографування, осмислення принципів лексикографічної семантизації слова тощо. Уже згадуваний бібліографічний покажчик «Українська лексикографія» фіксує 564 праці з теорії та історії української лексикографії, до яких, очевидно, треба додати і написане після 1999 р.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

До активного теперішнього словникарського піднесення спричинилися різні чинники, але серед них найважливішим є державність української мови і потреба розширяти сфери її використання, які до цього часу наполегливо заповнювалися російською мовою. Крім того, українська мова поступово виходить на глобальний простір. Це особливо яскраво проявляється при публікації документів міжнародних стосунків, зустрічах дипломатів різних рангів, підписанні міжнародних протоколів, підготовці державних стандартів, при оформленні документації внутрішньодержавного та міжнародного зразків. Звичайно, дехто може закинути, що тут ще багато недоліків. Так, але сам факт існування таких речей вимагає мобілізувати сили в лексикографічному виробничому напрямку. Якби там не було, та час вимагає від багатьох урядовців розмовляти українською мовою, видавати документацію по-українському, а це знову ж ставить вимогу створювати відповідні загальномовні та довідкові спеціальні термінологічні лексикографічні видання, бо вся документація має вестися українською мовою як державною. Сьогодні лексикографія є важливою і потрібною, вона стала одним із необхідних компонентів розбудови державності. Це, як було показано, яскраво демонструють видання термінологічних та інших словників, які здійснюють колективи авторів, а також окремі особи.