Структура та діяльність Міжнародної ради архівів (ICA)

Міжнародна рада архівів (далі – МРА) – неурядова професійна організація, яка сприяє створенню, розвиткові та використанню світової архівної спадщини. Вона об’єднує близько 1500 членів у понад 195 країнах. Організація створена у червні 1948 р. Штаб-квартира МРА розташована у Парижі (Франція). Друковані органи МРА – часопис «Comma», інформаційний бюлетень «Flash».

Головне завдання МРА: налагодження, підтримка й зміцнення зв’язків між архівістами всіх країн, професійними організаціями та іншими публічними й приватними установами, діяльність яких спрямована на зберігання, організацію й обладнання архівів; всебічне сприяння збереженню, охороні й захисту від усіляких загроз документальної пам’яті людства, організації обміну інформацією між архівістами та їх співпраці, розвитку архівної освіти, поглибленому неупередженому вивченню архівної інформації з метою розкриття складу фондів і вдосконалення процедури доступу до архівів; координація в міжнародному плані діяльності з управління архівами; співпраця з профільними міжнародними інституціями, державними й недержавними органами.

З 1950 р. МРА збирає міжнародні конгреси архівів: до 1956 р. – через три роки, з 1956 р. – через чотири. 1-й Міжнародний конгрес архівів (21-22 серпня 1950 р., Париж) затвердив cтатут МРА. З 1954 р. з ініціативи Ш. Бребана з метою поглибленого професійного вивчення проблем архівної справи відбуваються міжнародні конференції Круглого столу архівів (CITRA). У 1990-х рр. запроваджено нову форму спілкування керівників архівних установ усієї Європи – щорічні європейські саміти архівістів, які сприяють зміцненню інтеграційних процесів у європейському архівному середовищі.

Вищий орган управління МРА – Генеральна Асамблея – збирається на сесії під час роботи конгресу для вирішення питань щодо керівництва і діяльності МРА та її структурних підрозділів, проводить вибори виконкому МРА, затверджує суму членських внесків тощо. У перервах між засіданнями асамблеї радою керує виконавчий комітет. Адміністративні функції від 1963 р. виконує секретаріат з постійним штатом, який сприяє підтримці відносин між членами МРА, займається питаннями співробітництва зі спорідненими установами та іншими міжнародними і міжурядовими організаціями, зокрема ЮНЕСКО, Радою Європи, Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та установ, Міжнародним центром з дослідження збереження та реставрації культурних цінностей.

МРА має регіональні відділення в усіх частинах світу. Україна є членом МРА від 1956 р.

1964 р. до статуту МРА, згідно з рекомендаціями Вашингтонського конгресу з розвитку регіонального співробітництва архівістів, було внесено зміни, які сприяли створенню 13 регіональних організацій за межами Європи. Наприклад, «SARBICA» – союз країн Пд.-Сх. Азії; «ARBICA» – союз арабських країн; «CARBICA» – союз країн Карибського моря; «ALA» – союз країн Латинської Америки; «WARBICA» – союз країн Зх. Африки; «EURASICA» – союз країн Євразії, в т.ч. України.

У 1975 р. вперше у Києві відбулася 16-та Міжнародна конференція Круглого столу архівів. Завдяки українським ініціативам у структурах МРА з’явилися комітет з сигілографії[12] та проектна група з мистецьких та літературних архівів (нині перетворена на професійну секцію). Зростає представництво України в МРА: 1996-2000 рр. представник Головного архівного управління України (тепер – Державна архівна служба України) входив до складу Бюро з європейських програм і був заступником представника Європи та Пн. Америки у складі виконкому; за підсумками XIV Міжнародного конгресу архівів (Іспанія, 2000) працівники архівних установ України ввійшли до складу комітетів з архівного будівництва та обладнання, архівного законодавства, а також беруть активну участь у діяльності новостворених Європейського та Євразійського регіональних відділень.

ХІІІ сесія Генеральної Асамблеї Міжнародної ради архівів прийняла Кодекс етики архівістів (Пекін, 6 вересня 1996 р.),який покликаний встановити високі стандарти для професії архівіста. Він містить 10 основоположних принципів:

1. Архівісти повинні захищати цілісність архівних документів і тим самим гарантувати, що вони залишатимуться й надалі надійними свідками минулого.

2. Архівісти повинні здійснювати експертизу цінності, відбір архівних документів і роботу з ними в їх історичному, правовому й адміністративному контексті, з урахуванням принципу походження документів, зберігаючи й оприлюднюючи справжні взаємозв’язки між документами.

3. Архівісти повинні зберігати автентичність документів під час упорядкування, зберігання та користування.

4. Архівісти повинні забезпечувати постійну доступність і відкритість архівних документів.

5. Архівісти повинні документувати і вміти обґрунтувати свою діяльність з архівними документами.

6. Архівісти повинні сприяти максимально широкому доступу до архівних документів і забезпечувати неупереджене обслуговування всіх користувачів.

7. Архівісти повинні поважати інтереси як доступу, так і захисту таємниці приватного життя і діяти в межах відповідного законодавства.

8. Архівісти повинні використовувати висловлену їм довіру в загальних інтересах і уникати використання свого становища для нечесного задоволення своїх або чужих потреб.

9. Архівісти повинні удосконалювати свою професійну майстерність, систематично й постійно поглиблюючи свої архівні знання і оприлюднюючи результати своїх досліджень та досвід роботи.

10. Архівісти повинні сприяти забезпеченню збереження світової документальної спадщини у співпраці з представниками своєї та інших професій.

З усього викладеного у цьому розділі можна зробити висновок про те, що зарубіжна архівістика, при всій її різноманітності та специфіці з погляду архівних систем, принципів побудови архівних установ, управління та організації архівної справи, має ряд загальних тенденцій розвитку. Насамперед, це демократизація і децентралізація архівної галузі, скорочення обмежень щодо доступу до документальної інформації, зміцнення правових засад функціонування архівів, впровадження новітніх технологій опрацювання і зберігання документів, сучасних інформаційних систем. Із зарубіжними архівами пов'язаний величезний пласт документної інформації про Україну, її історію і культуру. Загалом архівна україніка є частиною духовного багатства українського народу, його історичної пам'яті. Вона містить численні залишки матеріальної і духовної культури, які, відповідно до міжнародних правових актів та угод, підлягають поверненню в Україну.