Зарубіжна архівна україніка: український та зарубіжний комплекси

В історичній науці для визначення архівних документів, пов'язаних з Україною, що зберігаються за її межами, закріпилося поняття архівна україніка (аналогічно: росіка (совітика) – для російських документів, полоніка (полоністика) – для польських, американістика – для документів США, білорусіка – для білоруських, германіка – для німецьких, унгаріка – для угорських, богеміка – для чеських, славіка (славістика, слов’яністика) – для книг, написаних слов’янською мовою тощо). Відповідно до Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" такі документи, є частиною Національного архівного фонду і відповідно до міжнародних угод, підлягають поверненню в Україну в оригіналах або копіях. Вперше поняття «україніка» було запроваджено до наукового обігу в бібліотечній сфері під час створення у 1918 році в Києві Всенародної бібліотеки України. Термін «архівна україніка» виник під час роботи над програмою «Архівна та рукописна україніка», яка була підготовлена Науково-інформаційним відділом Інституту української археографії Академії наук України (Київ, 1991 р.).

В архівній україніці Геннадій Боряк виділяє два головні комплекси[9]: український, який складають документи, створені українським урядом, українськими установами або окремими особами, та зарубіжний – документи, створені іноземцями.

Український комплекс містить 12 груп документів:

1. Офіційні документи давніх українських урядових установ, що діяли на українських землях (у тому числі будь-які фрагменти офіційних державних документів, створені українськими урядовими установами, а потім захоплені іншими імперськими режимами або вивезені за кордон емігрантами і, що тепер на законних підставах складають частину національної архівної спадщини України). До них належать документи Запорозької Січі та Гетьманщини XVIII ст. з резиденцією у Глухові та Чернігові, а також документи їх місцевих адміністративних органів; усі документи Центральної Ради та УНР доби української революції 1917-1920 рр., а також документи ЗУНР того періоду, коли уряд діяв ще на власне українських землях.

2. Дипломатичні та інші офіційні документи, створені за кордоном українськими місіями або представниками офіційних українських установ та організацій. До них належать документи постійного представника УРСР у Москві. Оскільки Україна була одним і офіційних членів-засновників ООН, вона має законне право на документи українських місій при ООН (Нью-Йорк), ЮНЕСКО (Париж) та інших офіційних міжнародних організацій.

3. Офіційні документи центральних установ, яким владою попередніх імперських режимів було доручено адміністративну діяльність на українських землях. Це документи Росії, Польщі, Австрії, Угорщини, Австро-Угорщини, Румунії і Туреччини.

4. Офіційні державні документи провінційних, регіональних та місцевих органів, що перебували на українських землях, і були утворені владою попередніх імперських режимів (у тому числі документи КПУ радянського періоду). Це, наприклад, документи київського, волинського та подільського генерал-губернатора київського походження часів Російської імперії.

5. Документи офіційних українських військових підрозділів або українські складники документації російських (радянських) збройних сил. До військових документів, на які можуть поширюватися претензії, належать документи українських підрозділів у складі імперських австрійської, польської, російської та радянської армій, у т. ч. місцеві документи щодо комплектації та оперативні документи місцевого військового командування.

6. Документи, що виникли за кордоном, за межами колишньої СРСР внаслідок діяльності там представників інших недипломатичних офіційних українських (радянських) державних установ. Таких офіційних документів радянського періоду існує значно більше, аніж тих, що виникли в дореволюційні часи, тому що держава в цей період мала надзвичайні функції в усіх сферах господарського та суспільного життя, і, отже, її представників за кордоном було значно більше. Це документи офіційних українських торговельних місій, представництв преси та ін.

7. Документація українських недержавних приватних уста­нов: ділові, церковні або культурні представництва, що офіційно не контролювалися державою. До цієї категорії належать документи закордонних представництв тих українських установ або організацій, що мали офіційний дозвіл на ділову діяльність у межах України.

8. Документація нелегальних організації або організацій на засланні та окремих осіб, у тому числі підпільних та дисидентських груп, що діяли на території сучасної України в часи російського імперського чи радянського режимів. Ця категорія пам'яток представлена документами українських політичних партій військових та мілітаризованих організацій, зокрема Української повстанської армії (УПА), переслідуваних релігійних угруповань, національних громад, груп та окремих осіб, що діяли в підпіллі або були дисидентами.

9. Особисті папери окремих українців, у тому числі українських емігрантів. Існує багато важливих груп особистих паперів видатних українців, які були створені на українських землях і на законних підставах вивезені за кордон окремими вигнанцями або політичними чи інтелектуальними емігрантами, або ж для них. Копії або оригінали важливих урядових документів часто бувають інкорпоровані до приватних персональних документів урядових діячів, але, за звичайних умов у більшості країн, якщо такі документи потрапляють у приватну власність, вони не можуть стати об'єктами вимог чи претензій на повернення. Особисті папери в більшості країн поза колишнім соціалістичним блоком належать до особистої (персональної) власності й на них поширюється законодавство країни, громадянином якої є тепер їх власник. Крім того, вони можуть захищатися авторським правом.

10. Рукописні книги, зібрання історичних документів та автографи, аудіовізуальні документи, вивезені з України. Так, у 1920-1930-х роках відомі українські політичні діячі та інтелектуали, що виїхали на Захід, забирали з собою, крім особистих паперів, архівні документи багатьох важливих українських установ та документи інших осіб. Доля більшості таких документів залежить від законодавчих актів країни, де перебувають їх законні власники (особи і установи). Подібно до особистих паперів у більшості країн за межами колишнього соціалістичною блоку рукописні зібрання є персональною власністю їх творця або збирача.

11. Документи, створені за кордоном приватними українськими емігрантськими організаціями та громадами, що продовжували зберігати українські традиції в еміграції. Багато таких груп підтримували тісні зв'язки з батьківщиною й стежили за подіями на офіційному й неофіційному рівні. Як і серед особистих паперів видатних українських емігрантів, у них можна знайти значну кількість листів та інших документів українського походження. На Заході, як правило, всі такі групи документів захищені законами про приватну власність та культурні цінності країни, де вони виникли або перебувають тепер.

12. Зібрання українських архівних документів, створені за кордоном, або українські складники інших зібрань. У багатьох архівах чи бібліотеках українських емігрантських груп зберігаються документальні джерела або літературні рукописи, а також інші документи українського походження. Так само, як і особисті папери емігрантів, вони вважаються приватною власністю, що захищається законом щодо приватної культурної власності країни, де вони тепер перебувають.

У зарубіжному комплексі виділяють шість груп документів:

1. Документи урядів, напівприватних або приватних установ та організацій, окремих осіб. Відповідно до міжнародних законів та усталеної архівної практики багатьох західних країн, більшість таких документів, створених іноземцями в Україні або пов'язаних з Україною, в тому числі особисті папери, документи приватних організацій, і особливо документація, яка виникла за кордоном, безумовно, не може бути об'єктом вимог як офіційна частина національної архівної спадщини, тому що цей великий комплекс документів сам по собі в дійсності не є архівною українікою.

2. Дипломатичні або консульські документи офіційних місій інших держав на українських землях і/або пов'язані з Україною матеріали серед дипломатичних документів іноземних місій у Російській імперії та Радянському Союзі. Згідно з дипломатичною практикою останніх століть, нема жодних підстав вимагати повернення навіть надзвичайно цікавих перехоплених або дешифрованих російських / українських документів, на які можна натрапити серед цієї документації. Численну, пов'язану з Україною, документацію часто важко відшукати серед документів іноземних посольств у Росії, Польщі або Австрії, тому що дуже рідко вони зберігаються під українськими рубриками.

3. Документи військової та цивільної окупаційної влади на українських землях часів війни. У більшості випадків військові документи законно вимагали держави, що їх створили, і звичайно в них вбачають власність окупаційних армії та військово-морського флоту. Відтак документи окупаційних армій найчастіше можна знайти в архівах країни-окупанта (наприклад, Франції часів наполеонівських війн, Німеччини часів обох світових воєн).

Під час багатьох воєн окупантам удавалося евакуйовувати свої документи або повертати їх пізніше внаслідок переговорів. Протягом століть було багато прикладів захоплення та повернення військових архівів. Під час другої світової війни нацистам вдалося знайти й вивезти з України військові документи минулих часів, особливо тих, що стосувалися воєнних операцій першої світової війни. Отже, окупаційні документи щодо цивільних установ та цивільного населення на окупованій території слід вважати окремою підгрупою, тому що це документи спільної пертиненції[10], важливі як для окупованої країни, так і для окупантів. Звідси важливість надання копій обом зацікавленим країнам.

4. Документи іноземних неурядових фірм, культурних, релігійних, журналістських та інших організацій, які діяли в Україні (або на українських землях Російської імперії / Радянського Союзу). Багато документів української пертиненції приватних установ (у тому числі церковних організацій та релігійних угруповань, благодійних організацій та місій допомоги, ділових підприємств, органів преси та політичних груп), які мали відділення або діяли в Російській імперії або Радянському Союзі, ще зберігаються за кордоном. Слід також віднести до цієї категорії документи міжнародних організацій – Червоний Хрест, "Greenpeace" та інші, що надсилали свої місії в Україну або підтримували з нею контакти.

5. Особисті папери іноземців, що перебували в Україні. Йдеться про їх подорожні записи під час подорожей до українських земель, наприклад до Києва, Волині чи Південної Росії (або інші документи, додані до цих записок чи мемуарів), написані після повернення додому. Хоча такі особисті папери цілком належать їх власникам, вони можуть становити значний інтерес через інформативність про українські справи.

6. Колекції рукописів та документів, зібрані іноземцями, що мешкали в Україні. Як відомо, іноземні візитери і офіційно акредитовані дипломати вивозили багато рукописів та історичних документів, які за існуючими законами вивозити заборонялося. Іноземці, що перебували в Україні, збирали важливі офіційні державні або нелегальні документи, чи їх рукописні копії, та аудіовізуальні матеріали.

Найбільші колекції українських архівів за кордоном були зібрані провідними українознавчими науковими, культурно-освітніми і політичними еміграційними центрами, де відклалися особові архіви діячів української науки і культури, інституційні архіви академічних установ, громадських організацій, політичних об'єднань, партій тощо. Першорядні українські етнічні збірки зосереджено в архівах Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці (Нью-Йорк) та Європі (Сарсель, Франція), Української вільної академії наук (Нью-Йорк, США), Східно-Європейського дослідного інституту імені В’ячеслава Липинського (Філадельфія, США), Центру для вивчення етнічних публікацій та культурних інститутів при Кентському університеті (Кент, США), Українського дослідницького та документаційного центру в Канаді (Торонто, Канада), Українського культурно-освітнього осередку (Вінніпег, Канада), Українського вільного університету (Мюнхен, ФРН), Українського католицького університету (Ватикан), архівах осередків Союзу українців у Великобританії; в Українському музеї в Пряшеві (Словаччина), Державному центральному архіві в Празі та Слов'янській Бібліотеці (Прага, Чехія). Значні українські колекції зберігаються в Національному архіві Канади (Оттава), Архіві Провінції Альберти (Едмонтон), Архіві Альбертського університету (Едмонтон) та багато ін.

Іншу категорію архівної україніки складають матеріали центральних архівів тих країн, у складі яких тривалий час перебували українські землі, в першу чергу – Росії, Польщі, Австрії, величезні за обсягом та першочергові за складом і змістом фонди зберігаються в Російському державному архіві давніх актів, Російському державному історичному архіві, Державному архіві Російської Федерації, Російському державному військово-історичному архіві, Російському державному військовому архіві, Російському державному архіві соціально-політичної історії, Російському державному архіві новітньої історії; Головному архіві давніх актів та Архіві нових актів (Варшава), Державному архіві в Кракові, Державному архіві в Любліні, Державному архіві в Перемишлі та ін.; в Австрійському державному архіві, Австрійській національній бібліотеці, Бібліотеці та Архіві Віденського університету (Відень, Австрія).

Важливі зібрання, що стосуються історії України XVIII-XX ст., зберігаються в Національному архіві Великобританії (Public Record Office), бібліотеках Бірмінгемського, Брістольського, Кембріджського та ін.; в Імперському воєнному музеї, Національному морському музеї; Архіві Британського товариства Червоного Хреста. Історія України XX ст. представлена у зібраннях Федерального архіву ФРН (Кобленц) та Військового архіву (Фрайбург).

Перші результати систематичного опрацювання зарубіжних архівних зібрань Державною архівною службою України представлені на її офіційному веб-сайті в розділі «Архівна україніка».






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 6383; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.031 сек.