АРХІВОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВА СИСТЕМА

1.1. Завдання дисципліни „Архівознавство”, її структура, об’єкт, предмет, методи та принципи

Серед галузей науки й навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавствояк система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.

Етимологію терміна традиційно пов’язують з лат. “Archium” чи “Archivum” – спеціальне сховище актів/документів/рукописів в установі. Як зазначав польський учений Адольф Павінський у 1891 р., цей латинізм “затримався майже в усіх європейських мовах” (для порівняння: англ. Archives, фр. Archives, нім. Archiv, італ. Archivo, ісп. Archivo, польськ. Archivum). Переконливою є версія щодо походження цього терміна від давньогрецького “arche” – початок, першооснова, ознака верховенства, межа, яке стало основою для слів “archaios” (давній – тобто те, що належить до витоків, початків) та “archein” (бути першим, починати, очолювати; найвищий ступінь чогось). Вважають, що саме від основи другого слова утворилося давньогрецьке слово “Archeion”, а пізніше – латинське “Archium” (“Archivum”). Як похідне від “arche” воно вказувало на місце перебування влади, тобто на установи, що були місцем зібрання представників влади. Оскільки сховища створювалися саме в таких місцях, то словом “архів” стали називати державні актосховища.

Виникнення терміну “архів” відносять до I ст. до н.е. Він став загальновживаним для позначення місця зберігання документів державного значення і функціонував паралельно з термінами “документосховище” (III ст. до н. е.) та “актосховище” (часи візантійської імперії).

У сучасній професійній лексиці поняття «архів» має чотири основних значення (за Євгеном Старостіном):

1) соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній інформації через архівні документи, організовуючи їх зберігання та використання;

2) архівна установа чи структурний підрозділ установи, організації, підприємства, що здійснюють приймання і зберігання архівних документів в інтересах користувачів;

3) інформаційна система: організаційно-упорядкована сукупність архівних фондів, колекцій, документів, інформаційних технологій, довідкового апарату, баз даних тощо;

4) сукупність опублікованих відомостей з тих чи інших галузей знань (архів соціології, архів історії науки і техніки тощо).

У Законі України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» зазначено: «архівна установа, архів, архівний підрозділ, архівний відділ – це відповідно установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства».

Архіви – скарбниці історико-культурної пам'яті народу. Відповідно до Конституції України (ст. 54): «Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами».

Відповідно до ЗУ «Про НАФ та архівні установи» архівна справа – це «галузь життєдіяльності суспільства, що охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та інші питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов'язані із нагромадженням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що в них містяться».

Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, але наукового характеру вони набули в країнах Західної Європи у XVIII ст., в Росії та Україні – у середині XIX ст. На зламі XIX-XX ст. виник термін "архівістика". Спочатку його пов'язували з вивченням історії архівної справи, збиранням і зберіганням документів, а згодом до завдань архівістики почали відносити розроблення наукових основ організації роботи з документами, їх пошуку, відбору й публікації. У 20-х роках XX століття поряд з поняттям "архівістика" дедалі частіше стали вживати термін "архівознавство", який відображав не лише прикладне, а й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалося в рамках історичної науки і виділилося в окрему галузь у процесі диференціації наук, тривалий час його вважали "допоміжною історичною дисципліною", а починаючи з 70-х років XX ст. – спеціальною галуззю історичної науки. З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їх функцій та підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному й духовному житті, архівознавство набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками.

Кожна наука, в т. ч. й архівознавство, користується своїм науковим апаратом, певними категоріями, поняттями, термінами. Поняття є способом відображення самого знання та інструментом наукового дослідження. Серед понять, якими оперує архівознавство, важливе місце займають такі як: «архівна система», «архів», «архівний фонд», «архівний документ», «архівна галузь», «система архівних установ», «архівне законодавство», «мережа архівних установ», «архівна україніка», «архівний менеджмент», «архівний маркетинг», «Національний архівний фонд», «архівна евристика», «архівіст», «архівознавець», «архіваріус» тощо.

Архівознавство стало наукою завдяки тому, що спирається на загальнонаукові й специфічні методи дослідження. Сукупність цих методів та основоположних принципів науковості, історизму, об'єктивності, всебічності становить методологічну основу архівознавства.

Розглянемо докладніше основні методи архівознавчого дослідження:

1) методи наукового аналізу і синтезу, які дозволяють досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи. Водночас за допомогою методу синтезу роблять висновки й теоретичні узагальнення;

2) історичний метод, який разом з логічним та хронологічним уможливлює ґрунтовне дослідження витоків і розвитку архівної справи, виявлення основних етапів формування архівної системи, з'ясування внеску провідних архівістів у архівну науку і практику, аналіз впливу конкретно-історичних чинників на стан і характер архівного будівництва;

3) ретроспективний та порівняльний (компаративний) методи. Перший дає змогу відштовхнутися від сьогодення і поступово зануритися в архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси й тенденції для кожного етапу архівного будівництва, закономірності розвитку архівознавчої думки. Другий уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів, модернізацію технологій їх зберігання і використання;

4) методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації й критики джерел, їх ідентифікації тощо.

Крім того в архівознавстві застосовують методи соціологічних досліджень, статистично-математичного опрацювання матеріалів із застосуванням комп'ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій.

Усі компоненти архівознавства, насамперед історія, теорія і практика архівної справи, ґрунтуються на основоположних принципах: