Зв'язок архівознавства з іншими галузями знань

 

Архівознавство як система знань, або комплексна наука про архівну справу, тісно пов'язане також з іншими науками й навчальними дисциплінами. Серед міждисциплінарних зв’язків архівознавства можна окреслити кілька груп:

1. До першої групи слід віднести взаємозв’язки з науками, які складають методологічну базу архівознавства (філософія, історія).

На сучасному етапі розвитку архівознавства Т. І. Хорхордіна запропонувала виокремлення такої спеціальної дисципліни, що формується на стику методології і теорії наукознавства, філософії (культурології) та інформатики, як архівософія. Вона покликана осмислити філософію архівістики, феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі й розвитку цивілізації.

Про зв’язок архівознавства з історією наголошується практично в усіх працях, які торкаються проблеми міждисциплінарних контактів архівної науки. Об’єктивне вивчення минулого людства не можливе без джерельної інформації, яка міститься в письмових і матеріальних свідченнях минулих подій. Очевидно, що наукові висновки та узагальнення в історії мають спиратися на інформацію, що міститься в архівних документах.

2. До другої групи наук, пов’язаних із архівознавством, належать близькі до нього щодо об’єкта, завдань і/або предмета дослідження, які часто об’єднують однією збірною назвою – допоміжні історичні дисципліни, спеціальні історичні дисципліни (далі – СІД) або спеціальні галузі історичної науки (за М. Я. Варшавчиком). До них відносять археографію, джерелознавство, дипломатику, генеалогію, геральдику, емблематику, епіграфіку, історіографію, картографію, метрологію, нумізматику, палеографію, сфрагістику, хронологію та ін.

Зв’язок архівознавства з документознавством як наукою, що комплексно вивчає характеристики документів, процеси їх створення, зберігання, функціонування, а також історію розвитку цих характеристик і процесів, та діловодством як видом практичної діяльності, що охоплює процеси документування службової інформації, організаційної роботи зі службовими документами, зумовлений насамперед спільністю об’єкта дослідження. Утім, документознавство й діловодство та архівознавство мають своїм об’єктом документ на різних стадіях життєвого циклу. Документознавство й діловодство досліджують документи, що перебувають у актуальному, динамічному стані, тобто на стадії виконання ними тієї соціальної функції, заради якої вони створювалися. Архівознавство ж вивчає документи на статичній стадії – як такі, що втратили актуальність, але зберігають наукову і культурну цінність й реалізують свою мнемонічну функцію.

Тісний зв’язок архівознавства та джерелознавства простежується в застосовуваних цими науками методах дослідження. У процесі розвитку джерелознавства як науки особливу роль відігравала в цих питаннях методологічна процедура критики джерел: зовнішньої (попереднє дослідження зовнішніх особливостей джерела: письма, мови, форми тощо) та внутрішньої (з’ясування достовірності інформації, яку містить джерело) або аналітичної (встановлення об’єктивності та наукової цінності джерела і вилучення з нього достовірної інформації) та синтетичної (здобування сукупності наукових фактів із комплексу джерел). Дослідницькі прийоми зовнішньої критики в архівознавстві використовують, зокрема, для з’ясування авторства, фондової належності, часу і місця створення документів. Водночас у джерелознавстві широко застосовуються здобутки архівної науки, здебільшого в сфері історії архівної справи, архівної евристики, архівної біографістики тощо.

Не менш важливі для архівознавства і методи дипломатики – СІД, що вивчає джерела особливого типу – акти. Близькими до завдань архівознавства і джерелознавства є завдання дипломатики, пов’язані з вивченням зовнішніх ознак та аналізом структури та внутрішньої форми актових документів, їх датуванням, з’ясуванням походження, функцій та достовірності. У свою чергу саме з дипломатики, що виникла як учення про оригінальність та достовірність документальних джерел, веде своє походження архівознавство. Водночас у дослідженнях зберігання і використанні актів дипломатика послуговується відомостями з історії архівної справи.

Матеріал для дослідження процесу створення установами документів, що на наступному етапі свого “життєвого циклу” складуть архівний фонд, дає історія державних установ і громадських об’єднань, що висвітлює в розвитку структуру і функції державних, політичних, громадських інститутів. Вивчення історії державних установ і громадських об’єднань допомагає виявленню закономірностей формування сукупної архівної спадщини та розподілу інформації в її складі, запобіганню дублювання інформації.

Оскільки цінні документні комплекси утворюються також за життя та діяльності видатних осіб, родин, родів, архівознавство використовує факти і методи генеалогії, що займається вивченням історії родів, походження окремих осіб, встановленням родинних зв’язків, складанням родоводів. Основним серед таких методів є метод побудови моделі родинних зв’язків, що передбачає ретельне вивчення генеалогічної інформації про членів роду, включаючи засновника роду і всіх нащадків. Знання з генеалогії прислуговуються архівній евристиці.

Відомості зі сфрагістики або сигілографії – СІД, що вивчає печатку як історичне джерело та історико-культурну пам’ятку, залучають до визначення автентичності та датування писемних документів та пам’яток мистецтва і культури. Важливими при цьому є такі елементи змісту печатки як легенда, що описує її зображення, окреслює компетенцію та стосунок до інших печаток цього ж власника, вказує на топографічні, хронологічні, політичні, релігійні, звичаєві елементи та епіграф, що становить собою напис про належність печатки власнику. Датуванню документа може слугувати й мова та матеріальна основа документа.

Не менш важливі для архівознавства результати досліджень з палеографії, що вивчає зовнішні ознаки рукописних пам’яток у їх історичному розвитку і відіграє помітну роль у розумінні документа. Спостереження за сукупністю палеографічних особливостей тексту (графікою букв, матеріалом для письма, прикрасами, засобами письма) та виявлення їх відповідності один одному для певного періоду часу склали основу палеографічного методу. В окремих випадках правильність прочитання тексту та з’ясування авторства не можливе без знань з криптографії – окремої галузі палеографії, що вивчає графіку систем тайнопису, який спершу застосовували для шифрування імені автора, а згодом використовували з політичних, дипломатичних та інших міркувань.

Археографія вивчає документальні публікації як прояв людського духа, розробляє принципи, методи, способи їх підготовки (теоретична археографія), та займається їх реалізацією (прикладна археографія). Вона тісно пов’язана з архівознавством та архівною справою. У структурі прикладної археографії виокремлюють польову, камеральну та едиційну складову. Завданням польової археографії є збирання документальних пам’яток. Воно наближене до завдань архівної евристики та процесу комплектування архівних установ. Камеральна археографія близька за своїми принципами і підходами до наукового описування архівних документів, створення довідкового апарату архівів, організації архівних фондів. Едиційна археографія займається науковою публікацією історичних джерел і має спільну сферу діяльності з видавничою роботою архівів. Зближує архівознавство та археографію і розуміння поняття про документ як матеріальний об’єкт із закріпленою на ньому в різний спосіб інформацією. Обидві дисципліни при спільності об’єкта мають різні завдання: архівознавство вивчає проблеми організації документних комплексів, створення довідкового апарату та забезпечення збереженості документів, а археографія – проблеми їх наукової репрезентації. При цьому архівознавство та археографія послуговуються спільними методиками в науковій евристиці, розробленні окремих видів довідкового апарату, підготовці археографічних видань.

3. Спільним для дисциплін третьої групи (бібліотекознавства як комплексної соціогуманітарної науки про закономірності формування, розвиток і функціонування бібліотек, особливості еволюції бібліотечно-інформаційних ресурсів, їх формування та використання; музеєзнавства як наукової дисципліни, що вивчає специфічну музейну причетність людини до дійсності та породжений нею феномен музею, досліджує процеси збереження і передавання соціальної інформації через музейні предмети, а також розвиток музейної справи та напрямів музейної діяльності) і архівознавства є їхні функції в суспільстві щодо “інститутів пам’яті”. Вивчення процесів, які визначали, що було варте пам’яті а, головне, що було забуто навмисне або випадково, належить до сфери міждисциплінарних досліджень. Збереження суспільної пам’яті через виконання цими установами спільної для них суспільної місії гарантує соціальну спадкоємність як на рівні окремих народів і націй, так і на глобальному рівні.

4. Помітного впливу архівознавство зазнало від теорії інформації або інформатики, що з’явилась і бурхливо розвивалась у 1960-ті роки. Тоді сформувалась четверта група міждисциплінарних зв’язків архівознавства. Питання, що постали перед новою наукою були близькі до проблем архівознавства, пов’язаних із розробленням теоретичних засад архівної евристики, фондування, експертизи цінності, описування, обліку, розвитку системи довідкового апарату та використання архівної інформації, з’ясування закономірностей функціонування архівної системи і вироблення прогнозів її розвитку.

На початок 1960-х років припадає адаптація методів кібернетики до завдань архівознавства. Особливу роль вони відігравали в оптимізації пошуку та зберігання архівних документів. Основні параметри кібернетики (оперативність, надійність і компактність) визначили ключові засади розроблення багатоаспектного пошуку, створення та зберігання мікрофотокопій, удосконалення експертизи цінності. На стику кібернетики, документознавства, архівознавства та бібліотекознавства сформувалася нова дисципліна – документалістика, покликана вивчати нові на той час види документів з магнітною, оптичною та перфораційною основою та сприяти виконанню завдань щодо оперативного забезпечення користувачів поточною та ретроспективною інформацією, надання інформації в найбільш компактному вигляді тощо.

Застосування в архівознавстві та архівній справі принципів інформатики і кібернетики, процедур формалізації, систематизації, організації масивів інформаційних даних, кількісних і математичних методів сприяли розширенню методів архівознавчих досліджень.

 

Таким чином, архівознавство є комплексною системою знань, яка, з одного боку, органічно входить в історичну науку, а з другого, – інтегрує в собі низку спеціальних знань з теорії, історії та практики архівної справи, державного будівництва, документознавства, інформаційних систем. Архівознавство має свій предмет і об'єкт дослідження, спирається на різноманітну джерельну базу, застосовує широкий спектр дослідницьких методів, тісно пов'язане з іншими науками, навчальними дисциплінами.






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 5674; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.026 сек.