Джерельна база та історіографія архівознавства

Архівознавство має багату й різноманітну джерельну базу, що охоплює писемні, речові пам’ятки, фотодокументи і становить собою сукупність друкованих матеріалів, опублікованих і не залучених до наукового обігу архівних документів. Серед писемних джерел виокремлюють такі групи:

1. Нормативні акти та інші документи державних органів, політичних партій, громадських і релігійних організацій, творчих спілок, пов'язані із заснуванням архівів, визначенням їх профілю і структури. Наприклад:

- Конституція України;

- Закони України «Про НАФ та архівні установи», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про захист інформації в автоматизованих системах» та ін.;

- Постанови та розпорядження Верховної Ради України;

- Укази, розпорядження та доручення Президента України;

- Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

- Накази Державної архівної служби України;

- Нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади;

- Нормативно-правові акти та методичні документи з архівної справи і діловодства (положення, порядки, переліки, методичні рекомендації, номенклатури, норми, інструкції);

- Архівні стандарти і рекомендації (ДСТУ 2732:2004 Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять; ДСТУ 4163-2003 Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів; ГСТУ 55.001-98 Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги; ГСТУ 55.002-2002 Фотодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги; ГСТУ 55.003-2003 Кінодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги; Кодекс етики архівіста Міжнародної ради архівів; ISAD(G): General International Standard Archival Description та ін.);

- Правила роботи (Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; Правила охорони праці в архівних установах; Основні правила роботи державних архівів України та ін.).

2. Твори, промови, виступи державних і громадських діячів з питань архівної політики, діяльності архівних установ та праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної політики, діяльність відповідних установ.

3. Масові джерела, насамперед матеріали преси, періодики. Серед них пріоритетними є матеріали архівної періодики, зокрема журналів "Архівна справа" (1926–1931), "Радянський архів" (1931), "Архів Радянської України" (1932–1933), "Бюлетень Центрального архівного управління УРСР", "Архіви України" (з 1965 р.), "Студії з архівної справи та документознавства" (з 1996 р.), «Пам’ятки» (з 1997 р.), «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство» (з 1999 р.), «Вісник Державного комітету архівів України» (з 2000 р.), «Вісник Комітету захисту архівів» (з 2006 р.) та ін.

4. Інструктивні та довідково-інформаційні матеріали, підготовлені архівними установами, – службові інструкції, правила, путівники, довідники та інші документи, які дають цінну інформацію щодо технології архівної роботи. З певною мірою умовності до цієї групи можна віднести самі архівні фонди, облікову документацію, акти експертизи, каталоги й тематичні картотеки, програмне забезпечення інформаційних систем тощо.

5. Наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій, які є насамперед історіографічним джерелом архівознавства.

6. Мемуари, спогади, щоденники й листування істориків, архівістів. Для прикладу, збереглися спогади Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Миколи Костомарова, Олександра Оглобліна, Наталії Полонської-Василенко, Віктора Романовського та інших істориків, епістолярій видатних архівознавців.

Окрему групу становлять Інтернет-джерела, які за новітньої доби набувають щодалі більшого впливу, але потребують поглибленого всебічного аналізу.

Архівознавство, яке є порівняно молодою наукою, має широку історіографію. Її можна трактувати як галузь знань про історію й закономірності розвитку архівознавчих досліджень, еволюцію її теоретико-методологічних принципів та повноту дослідження проблем архівної справи.

Завдання її як предметно-проблемної історіографії полягає в тому, щоб дати відповіді на такі питання:

1) які проблеми архівознавства досліджено з достатньою повнотою?

2) які архівознавчі питання висвітлено частково, неповно або неправильно?

3) які проблеми не порушувалися і не досліджувалися?

Аналіз відповідей на ці питання, їх синтез становлять історіографію архівознавства, оскільки дають цілісне уявлення про витоки архівознавчих знань, основні етапи і здобутки їх розвитку, достовірність і повноту дослідження теоретичних і практичних аспектів архівної справи, дозволяють прогнозувати наступні дослідження.

До завдань історіографії архівознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій, з'ясування персонального внеску вчених у розвиток архівної науки, створення їх творчих біографій.