Судовий захист прав споживачів

Згідно з ч. З ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії, що надає право для звертання в суд для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції. Так, згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України споживач, права якого порушені, має право звернутися безпосередньо до суду за їхнім захистом, минаючи всі інші інстанції. У даному випадку в споживача є право вибору, за винятком випадків стосовно вимог споживача про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», Постанов Пленумів Верховного Суду України «Про судову практику з питань відшкодування моральної шкоди» і «Про практику розгляду справ за позовами про захист прав споживачів», а також Цивільному кодексу України (далі ЦК України), розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом, отже дана вимога може бути заявлена і задоволена тільки в судовому порядку.

Ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачає судовий захист прав споживачів. Крім того, ст. 16 ЦК України передбачає захист цивільних прав у встановленому порядку судом. Таким чином, фраза «права споживачів захищаються судом» означає, що будь-яка зацікавлена особа має право в по­рядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного права, або охоронюваного законом інтересу (ст. З Цивільного Процесуального Кодексу Україна (далі ЦПК України)). Право на звертання до суду - один із засобів захисту цивільних прав, передбачених Цивільним Кодексом України.

Таким чином, з позовом про захист прав споживачів можуть звернутися не тільки споживач, але й органи й організації, зазначені в ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів». Дані органи можуть звернутися з позовом про захист не тільки конкретного, але і необмеженого числа споживачів, у випадку, коли виявлені порушення, а коло споживачів не встановлено, наприклад продаж контрафактної продукції.

При розгляді позову в інтересах невизначеного кола споживачів, суд повинний зобов'язати продавця довести до відома споживачів рішення суду через засоби масової інформації, у встановлений судом термін, з дня вступу рішення суду в законну силу, після чого споживач може заявити позов у своїх інтересах. Особливість даного позову в тому, що споживачу не треба буде доводити факт порушення його права конкретною особою, а досить довести лише факт придбання товару в продавця, відносно якого відбулося рішення. У даному випадку факти, які вже не треба доводити, передбачені ст. 32 ЦПК України як факти, установлені рішенням суду, що вступили в законну силу, по одній цивільній справі (у справі відносно невизначеного кола споживачів), за участю такого ж продавця (виробника, виконавця).

При цьому слід пам'ятати, що Закон передбачає спеціальний порядок судового захисту прав споживачів.

Так, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», ЦК і ЦПК України до органів, що здійснюють судовий захист прав споживачів відносяться суди загальної юрисдикції, зокрема районні суди. У зв'язку з цим, ст. 107 ЦПК України визначає, що всі справи в порядку цивільного судочинства, крім віднесених до компетенції інших судів, розглядаються районними (міськими) судами.

По справах із захисту прав споживачів порядок судового захисту загальний, як і для всіх категорій справ, що розглядаються районними судами.

Спірні питання щодо захисту прав споживачів у рамках діючого законодавства розглядає суд. Звернутися з позовною заявою до суду споживач може протягом терміну позовної давності. Термін позовної давності - це термін протягом якого особа може звернутися за захистом своїх порушених прав. У цей термін суд не має права відмовити споживачу в прийнятті його позовної заяви. У випадку пропуску терміну позовної давності з поважної причини, суд має право продовжити даний термін.

Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів», у справах про захист прав споживачів термін позовної давності є гарантійним терміном, який встановлює виробник. Якщо гарантійний термін виробником не встановлено, то діє загальне правило: 2 роки з моменту придбання товару. Згідно зі ст. 681 ЦК України, термін позовної давності щодо недоліків проданого товару складає один рік з моменту виявлення недоліків у межах гарантійного терміну.

Перед звертанням до суду необхідно зібрати копії документів (актів обстежень, документів, що підтверджують факт покупки, договорів, заяв, претензій, відповідей і т.д.). Особливістю для даної категорії справ є те, що згідно зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», останній звільняється від сплати держмита.

Основний документ з яким споживач звертається до суду - це позовна заява, під якою розуміється письмове звертання до суду за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Можливі наступні варіанти позовних заяв при порушенні прав споживачів:

1) про усунення недоліків товару;

2) про заміну товару неналежної якості на аналогічний товар належної якості;

3) про розірвання договору і відшкодування понесених збитків;

4) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної товаром неналежної якості.

Зміст позовної заяви повинний відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України і повинен містити:

1) найменування суду в який подається позовна заява;

2) прізвище, ім'я, по батькові споживача - позивача, його місце проживання;

3) найменування продавця, виконавця, виробника - відповідача, його місце перебування (для юридичної особи) або місце проживання (для фізичної особи - приватного підприємця);

4) обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази що їх підтверджують;

5) вимоги споживача;

6) ціну позову, якщо позов підлягає оцінці;

7) підпис позивача або його представника з вказівкою часу подачі заяви і доручення або інший документ, що підтверджує повноваження останнього;

8) перелік доданих до заяви документів.

Споживач може пред'явити позов і вести в суді справу особисто або через представника. Особиста участь споживача в справі не позбавляє його права мати по даній справі представника. Для даної категорії справ представниками в суді можуть виступати: адвокати, представники державного органу в сфері захисту прав споживачів; представники громадських організацій споживачів, а також громадяни, допущені судом до представництва в справі. Представник у суді діє на підставі доручення, що визначає його повноваження. Доручення повинне бути нотаріально засвідчене. До нотаріально засвідченого прирівнюються доручення, засвідчені підприємствами, установами, організаціями, де працює або вчиться довіритель; житлово-експлуатаційною організацією будинку, в якому він проживає; адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, де він знаходиться на лікуванні; військовою частиною - якщо доручення видається військовослужбовцеві. Повноваження адвоката засвідчуються відповідним ордером.

Представник від імені позивача може робити будь-які процесуальні дії. Однак, він не має права вирішувати питання про передачу справи на розгляд до третейського суду, повного або часткового відмовлення від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету позову, укладання мирової угоди, передачі повноважень іншій особі, оскарженні рішень суду, пред'явленні виконавчого листа до стягнення, одержанні присудженого майна або грошей. Зазначені дії представник може робити, якщо в дору­ченні спеціально обговорено кожну з цих дій.

У позові споживач повинний вказати його ціну. Ціна позову, за загальним правилом, відповідає розміру вказаної позивачем суми грошей або вартості майна. Якщо позивачем в одному позові оголошено кілька самостійних вимог (наприклад, вимоги про заміну товару, сплату неустойки за прострочення і відшкодування моральної шкоди), то ціна позову визначається загальною сумою усіх вимог.

Позовна заява подається до суду з копіями по числу відповідачів. Копія позовної заяви подається відповідачу до початку розгляду справи з метою надання відповідачу (продавцю) можливості підготуватися до захисту.

Суддя одноосібно вирішує питання про прийняття справи до розгляду. Закон зазначає вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті позовної заяви (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції»). У випадку відмови суддя виносить мотивовану ухвалу. Якщо причини відмови можна усунути (п.п. 2, 7, 8, 9 ст. 121 ЦГОС України), то можливе повторне звертання до суду з позовною заявою по тій же справі. На ухвалу про відмову може бути подана скарга або внесене представлення.

Споживач як учасник процесу при розгляді справи в суді має наступні права і обов'язки, передбачені ст. 27 ЦПК України: знайомитися з матеріалами справи; робити з них виписки; одержувати копії рішень, ухвал, постанов й інших документів, що є у справі; брати участь у судових засіданнях; представляти докази, брати участь у їхньому дослідженні; заявляти клопотання і відво­ди, давати усні і письмові пояснення суду; представляти свої доводи і заперечення; оскаржувати рішення й ухвали суду, а також користуватися іншими правами, передбаченими законом. Дана стаття містить далеко не вичерпний перелік прав осіб, що беруть участь у процесі, а лише основні з них.

Що стосується обов'язків, то позивач повинний сумлінно користуватися належними йому процесуальними правами. Крім процесуальних прав як учасника процесу, споживач має визначені права як сторона в процесі (позивач). Позивач має право протягом усього часу розгляду справи: змінити підставу або предмет позову; збільшити або зменшити розмір позовних вимог; відмовитися від позову; укласти мирову угоду; вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Відповідач же поряд із правами, передбаченими ст. 27 ЦПК, також має права як сторона в процесі: визнавати позов цілком або частково; укладати мирову угоду на будь-якій стадії процесу; вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Процесуальні права осіб, що беруть участь у справі, виникають з моменту прийняття судом позовної заяви до розгляду.

Предметом доказування у справах про захист прав споживачів буде: наявність шкоди або збитків; протиправне порушення особою покладених на неї обов'язків і суб'єктивних прав інших осіб; наявність причинного зв'язку між протиправним поводженням і заподіяними збитками.

Необхідно відзначити, що при розгляді цивільних справ, пов'язаних із захистом прав споживачів можуть застосовуватися різні види експертизи: гігієнічна, судово-медична, технічна й ін. Особливе місце серед них займає товарознавча експертиза. Об'єктами товарознавчої експертизи можуть бути промислові або продовольчі товари, сировина, а також документи (рахунки, накладні, відомості). Головні завдання товарознавчої експертизи - визначення способів виготовлення продукції, встановлення найменування товару, країни і підприємства-виробника, артикула, сорту, роздрібної ціни, відсотка зносу, якісних показників об'єктів.

На розгляд експерту-товарознавцю можуть бути поставлені питання про відповідність фактичного найменування товару (його сорту, ціни) тому, що позначено на етикетці, ціннику; про зміст окремих позначень на товарі; про відповідність ДСТУ, ТУУ і причинах виявлених невідповідностей; про належні компоненти (комплектуючі) товару, їх заміні (і як це відбилося на якості товару). Таким чином, за допомогою товарознавчої експертизи можна визначити якість конкретної речі, ступінь зносу, втрати споживчих властивостей.

Однак якщо вимога про відшкодування шкоди обґрунтовується тим, що шкода заподіяна товаром, виготовленим з порушенням технології, або в процесі з'ясовується необхідність перевірити властивості товару, що виявляються при його споживанні, то тут варто вдатися до технологічної експертизи або експертизи споживчих властивостей побутових виробів (товарознавча експертиза таких питань не вирішує).

При цьому необхідно мати на увазі, що у випадках, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», коли закон допускає можливість звільнення продавця (виробника, виконавця) від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, тягар доказування відсутності провини лежить на продавці (виробнику, виконавці).

Після закінчення судового розгляду суд виносить рішення. Рішення викладається в письмовому вигляді і підписується суд­дею або суддями, що беруть участь у справі. У результаті розгляду спору суд повинний чітко розподілити між сторонами їхні права й обов'язки. Рішення суду першої інстанції набуває закон­ної сили після закінчення терміну на оскарження (30 днів з наступного дня після проголошення рішення).

Вищестоящий суд в апеляційному порядку має право залишити рішення суду в силі, змінити або скасувати його цілком або частково. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищестоящий суд може передати справу на новий розгляд у той же суд першої інстанції або сам винести нове рішення, або припинити справу, або залишити позов без розгляду. Якщо рішення суду скасовується за касаційною скаргою, то питання про зворотне стягнення виплачених сум упорядку повороту виконання дозволяєть­ся судом у всіх випадках.