Характеристика сходів бур’янів

Більшість бур'янів відноситься до квіткових покритонасінних рослин, що поділяються на два класи: однодольні та дводольні.

За фазу сходів однодольних рослин приймається вік, коли розвивається другий лист і починає показуватися третій, а в дводольних рослин розвиваються перші два листи і з'являється третій (при черговому розташуванні листків) чи перші дві пари листів (при попарному розташуванні).

Серед однодольних бур'янів найбільш поширені представники сімейства злакових. У цих рослин зародок має одну сім'ядолю, що при проростанні залишаються в насінні й виконує функції передачі живильних речовин з ендосперму до коренів і листків.

У інших однодольних рослин, наприклад в осок, при проростанні спочатку з насіння виходить піхва сім'ядолі, а пізніше в основі останньої розвивається пучок довгих волосків. Потім відбувається ріст головного кореня у довжину. Цибулинні рослини проростають з насіння єдиною сім'ядолею, що виходить на поверхню ґрунту і набуває зеленого забарвлення. Вона містить при основі внутрішню бруньку, з якої утворюється перший зелений листок.

Видовий склад дводольних бур'янів більш різноманітний, ніж однодольних.

Сім'ядолі. У дводольних рослин зародок насіння містить дві сім’ядолі, що при проростанні виходять на поверхню ґрунту і розташовані одна навпроти іншої (у більшості видів) чи залишаються в землі. Між сім'ядолями знаходиться брунька, з якої з'являються головне стебло і перші справжні листки.

Підземне проростання насіння полягає в тому, що сім'ядолі, що залишилися під землею, служать джерелом живильних речовин доти, доки рослини не перейдуть на самостійне (автотрофне) живлення. На поверхню ґрунту вона виносить епікотиль - перший міжвузловий стебловий елемент, що знаходиться між сім'ядолями і першими листками, вище якого розвиваються спочатку нечисленні дрібні лускоподібні, часто безбарвні, листочки, а пізніше - більш розвинуті зелені листочки.

Звичайно у дводольних рослин розвиваються дві сім'ядолі. Але в окремих випадках обидві сім'ядолі можуть зростатись в одну більш велику, як це спостерігається у деяких видів жовтцю, калюжниці, чистотілу й ін. Іноді число сім'ядоль збільшується до трьох-чотирьох, що обумовлюється раннім поздовжнім розщепленням обох сім'ядоль чи однієї з них.

У деяких видів бур'янів (кукіль) сім'ядолі можуть бути різними по величині. Паразитні рослини (повитуха, заразиха) зовсім не мають сім’ядоль. У них при проростанні насіння з’являється паросток, що присмоктується до рослини, що уражається ним.

Сім'ядолі бур’янів зберігаються кілька тижнів або місяців. Форма їх постійна в основному у межах роду, а нерідко і сім’ї. Більшість сім'ядоль гладкі, лише в деяких рослин вони мають виїмку на верхівці, в основі і з боків.

Форма цих органів обумовлена внутрішньою порожниною насіння або плоду, величина їх майже завжди залежить від розмірів насіння.

Листки з’являються слідом за сім'ядолями. Як правило, вони влаштовані простіше наступних і є ніби проміжною формою між слабко розчленованими сім'ядолями і більш складними дійсними листками, характерними для дорослої рослини. В одних бур'янів це явище виражене яскраво, у інших – слабше, а в третіх – майже відсутнє.

Типово розвинений листок складається з пластинки і черешка. За відсутності черешка лист називається сидячим. У деяких випадках сидячі листки мають розширену основу, що охоплює стебло. В основі черешка іноді бувають парні листочки-прилистки.

У простих листів до черешка прикріплюється тільки одна нерозділена на частини пластинка, у складних черешок з’єднаний з декількома листовими пластинками.

Основними формами пластинки листа бур'янів є: округла,, що в обрисі наближається до форми кола, тобто довжина його приблизно рівна ширині; еліптична чи овальна – довжина приблизно вдвічі більша ширини, лист найширший посередині пластинки, до країв він поступово звужується; довгаста –листки рівномірно і поступово звужуються від середини до основи і до вершини, довжина в 3-4 рази (і більше) більша ширини; ланцетна – лист звужений і загострений біля вершини, до основи поступово розширюється, довжина перевищує ширину в 3-4 рази; яйцеподібна – нагадує за формою обрис яйця, тобто, в основі листок більш широкий, а у вершині вузький; якщо вершина листка ширша його основи, вона називається зворотнояйцеподібною; лопатоподібна – при основі лист вузький, догори поступово розширюється і на верхівці заокруглений; трикутна –нагадує форму трикутника з різним співвідношенням сторін; лінійчата – краї пластинки майже паралельні, основа нерідко усічене, а верхівка звужено-загострена, довжина в 10 і більш раз перевищує ширину; шилоподібна –довга і дуже вузька, найчастіше тверда, на верхівці з вістрям, у поперечному розрізі округла; ниткоподібна –дуже вузька, м'яка і гнучка, часто на верхівці загострена.

Коренева система. Сходи бур'янів мають неоднаково розвиту кореневу систему. Наприклад, сходи щириці білої мають слабко розвиті корені, а лобода татарська, буркун жовтий розвивають могутню кореневу систему. Злісні бур'яни (гумай і гірчак повзучий) у перший місяць після сходів мають слабкі корені, а потім швидко укорінюються, і тоді вести боротьбу з цими рослинами значно важче.

В однодольних рослин найбільшого розвитку досягають вторинні корені, що відростають з підземних (а іноді і надземних) стеблових вузлів (вузла кущіння). Первинні (зародкові) корені в цих рослин мають велике значення в їхньому житті лише на перших етапах розвитку.

У дводольних рослин головний корінь, що утворюється зразу після проростання насіння, звичайно зберігається протягом усього періоду розвитку. Лише в деяких кореневищних і кореневідприскових багаторічних рослин головні корені зберігаються один рік. Розвиток цих рослин у наступні роки протікає за рахунок новоутворень у кореневій системі. Коренева система в молодих рослин звичайно складається з головного кореня, що несе бічні розгалуження з кореневими волосками.

Опушення. Поверхня сім'ядоль, листків, епікотиля у сходів бур'янів буває зовсім голою, покритою восковим нальотом чи борошнистим шаром, що являє собою сильно вкорочені та роздуті на верхівці волоски, і, нарешті, опушеною. Опушення може бути суцільним, коли поверхня органа цілком покрита волосками, і частковим, при якому не всі частини органа всіяні волосками.

За характером опушення сходи можуть бути: пухнастими – з м'якими короткими, рідко розкиданими волосками; волосистими – з ніжними довгими густими чи рідкими волосками; мохнатими – з м'якими довгими кучерявенькими густими волосками, притиснутими і направленими в одну сторону; оксамитовими – з м'якими короткими, дуже густими і спрямованими нагору волосинками; павутинистими – з тонкими довгими, переплетеними між собою волосками; жорстковолосистими – із твердими довгими, щільно прилягаючими один до одного волосками; гачкоподібно-волосистими – з короткими щетинистими волосками, що мають на верхівці маленькі гачки; зірчато-волосистими, коли волоски вилчато-роздвоєні чи променеподібно розходяться.

Волоски, що характеризують опущення того чи іншого органа сходів, можуть бути прості, що мають вид ниток різної товщини, і залозоподібні, що мають на верхівці чи в основі особливі клітини (голівки), що наповнені різними рідинами, які мають своєрідний запах (ефірні олії) або спричинюють відчуття опіку, сверблячки.

Опушення сходів, особливо їхньої листової пластинки, має велике значення для запобігання ніжних молодих листів від різких змін зовнішнього середовища (холоду, перегріву й ін.).






Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 1448; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2019 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.006 сек.