Типи сучасних готелів

Сучасний розвиток готельної справи у світовій практиці пропонує клієнтові (споживачеві готельних послуг) різномані­тний готельний сервіс залежно від цін, що складаються на рин­ках цих послуг. Щороку засоби масової інформації повідомля-ють численну клієнтуру про нові форми діяльності в цьому виді сервісу.

Велика розмаїтість підприємств готельного сервісу, а також періодична поява нових їх видів робить будь-яку систематиза­цію типів і характеристик підприємств розміщення досить умов­ною. Сучасні готелі відрізняються за призначенням, місткістю, поверховістю, типами конструкцій, рівнями комфорту, режи­мами експлуатації (цілорічні, сезонні), місцем розташування (місто, курорт тощо), функціональним призначенням, забезпе­ченістю харчуванням, тривалістю проживання в них, рівнями цін. Усі ці фактори враховуються при проектуванні і вплива­ють на склад приміщень готелю, архітектурно-планувальну структуру будівлі тощо. Основні ознаки, що характеризують готелі, це: місткість, поверховість, призначення і рівень ком­форту.

Класифікація готельних підприємств за рівнем комфорту відіграє величезну роль у вирішенні питань управління якістю готельних послуг. Рівень комфорту — це комплексний критерій, складовими якого є:

• стан номерного фонду: площа номерів (м²), частка одно­місних (однокімнатних) номерів, частка багатокімнатних номерів, номерів-апартаментів, наявність комунальних зручностей тощо;

• стан меблів, інвентарю, предметів санітарно-гігієнічного призначення тощо;

• наявність і стан закладів харчування: ресторанів, кафе, барів тощо;

• стан будівлі готелю, під'їзних шляхів, облаштованість при­лягаючої до готелю території;

• інформаційне забезпечення і технічне оснащення, у тому числі наявність телефонного, супутникового зв'язку, те­левізорів, холодильників, міні-барів, міні-сейфівтощо;

• забезпечення можливості надання ряду додаткових плат­них і безкоштовних послуг.

Перераховані критерії застосовуються практично у всіх на­явних сьогодні у світі системах класифікації готелів. Крім того, ряд вимог висувається до персоналу і його підготовки: зовніш­нього вигляду, віку, стану здоров'я, освіти, кваліфікації, знан­ня іноземних мов.

Рівень комфорту на сьогодні лежить в основі понад трид­цяти відомих у світі систем класифікації готелів. Найбільш роз­повсюдженими серед них є такі:

• європейська, або, як часто її називають, система «зірок», що
базується на французькій національній системі класифі­
кації, в основі якої лежить розподіл готелів за категоріями
від 1 до 5 зірок. Така система застосовується у Франції,
Австралії, Угорщині, Єгипті, Україні, Росії і ряді інших
країн; _:

• система букв (А, В, С, О), що використовується в Греції;

• система «корон», що застосовується у Великобританії,

• індійська система.

Що стосується країн, шо розвиваються, то тут найбільш поширена індійська система класифікації, що також включає 5 категорій: «1 зірка», «2 зірки», «З зірки», «4 зірки», «5 зірок», які надає спеціальна комісія на основі бальної оцінки. За цією сис­темою відповідність готелів вимогам для даної категорії оці­нюється в балах, при цьому по кожному пункту встановлюєть­ся максимально можлива оцінка. Для одержання тієї або іншої категорії необхідно набрати встановлену для даного класу мінімальну суму балів, причому їхня кількість по кожному пун­кту має складати не менше 50% максимальної оцінки.

У кожній окремій державі до розуміння рівня комфорту як критерію класифікації підходять по-різному. Саме ця обстави­на, а також ряд факторів, обумовлених культурно-історични­ми і національними традиціями держав, перешкоджають вве­денню у світі єдиної класифікації готелів. У цьому напрямку залишається сьогодні безрезультатною діяльність Всесвітньої туристської організації (ВТО), Комітету готельної і ресторан­ної індустрії ЄС, Міжнародної готельної асоціації (МГА). ВТО запропонована лише стандартна класифікація засобів розмі­щення: мотелі; молодіжні готелі; пансіонати; пляжні готелі; ту­ристські готелі; орендовані кімнати в приватних будинках; клу­би з номерами; туристське село (група будинків); орендовані приміщення в приватних агентів; гостьові будинки; бунгало; підприємства соціального туризму; розміщення в родичів і зна­йомих; інші засоби розміщення.

Слід також зауважити, що в різних країнах застосовуються два різних підходи до оцінки відповідності готелю певній категорії. При першому підході розробкою, проведенням і контро­лем займаються державні органи, тобто існує офіційна держав­на класифікація за рівнем комфорту готельних підприємств та, можливо, інших засобів розміщення. Зокрема, приклади тако­го підходу спостерігаються у Франції, Україні та Росії. При дру­гому підході розробкою, проведенням і контролем займаються професійні об'єднання і союзи. Наприклад, у Німеччині ці про­цеси здійснює Об'єднання готельних і ресторанних господарств (ЕНОСА), у Швейцарії — Швейцарський союз власників го­телів.

За розташуванням на території певної місцевості готелі по­діляються на розташовані в місті (у центрі, на окраїні) та розта­шовані в сільській місцевості (утому числі і високогірній).

За місцем розташування можна виділити такі види готелів:

• готелі в центрі міста;

• пришляхові, як правило, малої поверховості з відкритими автостоянками;

• готелі в околицях міста й в аеропортах;

• плавучіготелі'— плавзасоби, обладнані під готелі, для роз­міщення і відпочинку туристів біля берега моря, ріки або озера. При необхідності такий готель може бути відбуксований по воді разом з туристами до іншої стоянки.

Місткість готелю визначається числом постійних спальних місць. Класифікація готелів за місткістю в різних країнах різна. Наприклад, у Швейцарії й Австрії готелі, що мають менше 100 місць, вважаються малими, 100-200 місць - середніми, більше 200 місць—великими; у Чехії до 120 місць - малими, до 500 місць — середніми, понад 500 місць — великими; у США до 100 но­мерів - малими, до 500 номерів - середніми, понад 500 - ве­ликі.

В Україні діє така офіційна класифікація готелів за місткістю: до 150місць (не більше 100 номерів) - готелі малої місткості, від 150 до 400 місць (до 300 номерів) - середньої місткості, більше 400 місць (понад 300 номерів) — великої місткості.

Слід зазначити, що світовий готельний номерний фонд в основному розміщений у малих і середніх готелях.

За рівнем цін, що встановлюються на основні платні по­слуги (що надаються в номерному фонді), готелі поділяються на бюджетні; економічні, середні, першокласні, апарт-готелі, люкс-готелі [84].

За тривалістю перебування клієнтури розрізняють готелі для тривалого перебування клієнтів та для короткочасного пере­бування.

За тривалістю функціонування протягом року готелі по­діляються на працюючі цілорічна та працюючі сезонно (влітку, взимку).

За способом надання харчування проживаючим у готелях клієнтам вони поділяються на: ті, що забезпечують повний панс­іон; ті, що пропонують лише сніданок; не пропонують харчування (як правило, через відсутність власного гастрономічного вироб­ництва, тобто ресторану або іншого підприємства).

І По стосується поверховості, то світова практика показує, що готелі будують від одного-двох до 40 поверхів і більше. Пи­тання поверховості готелів залежать від економічних, містобу­дівних умов, нормативних вимог, конструкцій і будівельних матеріалів, методів зведення будинків, застосовуваних у тій або іншій країні.

Найбільш розповсюджена поверховість сучасних готелів така: в Україні і країнах СНД -5-16 поверхів; у Чехії - 8-14 по­верхів; в Угорщині в невеликих містах — 4-5 поверхів, у більш великих і на курортах - 6-11 поверхів; у Німеччині - 8-Ю по­верхів; в Англії — 10-15 поверхів.

Будинки готелів за поверховістю поділяються на такі групи: малоповерховіX1-2 поверхи); середньої'поверховості'(3-5 поверхів); підвищеної поверховості (6-9 поверхів); багатоповерхові (1 кате­горії- 10-16 поверхів; 2категорії— 17-25 поверхів; Зкатегорії— 26-40 поверхів); висотні будинки (понад 40 поверхів).

Малоповерхові будинки готелів, що мають, як правило, невелику місткість (у межах 50-ти місць), в Україні будують в основному в селищах і сільських населених пунктах. Готелі се­редньої поверховості в Україні в основному мають висоту 3 або 5 поверхів, що пов'язано з вимогами до обладнання їх ліфтами. Готелі підвищеної поверховості будують висотою 8-9 поверхів як найбільш економічні в цій групі. Багатоповерхові готелі бу­дують з міркувань містобудівного порядку.

Хоча багатоповерхові будинки готелів складніші і дорожчі в будівництві, останніх 25 років у великих містах ряду країн 'їх будують усе частіше. Це можна пояснити прогресом будівель­ної техніки, підвищенням щільності міської забудови і загаль­ним ростом поверховості міст; за кордоном також високою вар­тістю земельних ділянок, особливо в центральних частинах міст; у ряді випадків рекламними розуміннями. Однак будівництво будинків готелів висотою більш 40-ка поверхів поки є рідкісним.

Рівень комфорту готелів визначається технічним осна­щенням, складом і якістю номерного фонду, набором нада­них послуг. Класифікація готелів за рівнем комфорту існує в більшості країн. У підході до цієї класифікації за кордоном на сьогодні існує 2 основних напрямки. Один віддає перевагу так званим «статичним» ознакам, тобто чітко встановленому про­центному співвідношенню номерів з ванною і санвузлом, на­явності таких приміщень, як, наприклад, критий басейн, сау­на тощо, певному співвідношенню між місткістю готелів і чи­сельністю обслуговуючого персоналу та ін. Цей напрямок орієнтується на порівняно нову матеріальну базу. Інший на­прямок віддає перевагу «динамічним» факторам, тобто сервісу. Його прихильники вважають, що чіткі співвідношення в за­собах розміщення без належного рівня обслуговування не за­безпечують правильної картини фактичної якості послуг, що надаються готелем. До цього напрямку відноситься класифі­кація готелів у Швейцарії.

За рівнем, асортименту і вартості послуг готелі поділяють­ся на два типи: дешеві готелі або готелі з обмеженим сервісом, що пропонують мінімум послуг (наявність підприємств харчу­вання при таких готелях не обов'язкова); готелі «люкс» — побу­довані за індивідуальними проектами, що відрізняються висо­коякісними меблями, добре обладнаними приміщеннями й укомплектовуються, як правило, обслуговуючим персоналом більшої кількості відносно числа номерів у них.

Готелі можна класифікувати за наявністю в них засобів пе­ресування (транспорту), за формою власності (муніципальні, дер­жавні, приватні, орендовані тощо).

Виходячи з потреб клієнтури, готелі бувають різного при­значення: для ділових людей (загального типу, відомчі, для нарад тощо); готелі для відпочинку (туристські, курортні, для автоту­ристів, мотелі, кемпінги); спеціальні типи готелів (для транзит­них пасажирів, для спортсменів тощо).

В Україні найбільш поширені готелі загального типу, роз­раховані в основному на людей, що приїжджають з діловими цілями на відносно короткий термін, а також на громадян, що подорожують з різними цілями. Такі готелі розташовуються в центральній частині міста, поблизу суспільних, адміністратив­них, торгових центрів і передбачають добре транспортне спо­лучення з різними районами міста.

Номерний фонд готелів загального типу в основному скла­дається з одно-, дво- і часто тримісних номерів, у яких, як пра­вило, існує місце для роботи. Число одномісних номерів у ряді готелів доходить до 40-50% від номерного фонду. У готелях пе­редбачають відділення зв'язку, у ряді випадків — відділення бан­ку, приміщення для проведення переговорів і нарад.

Різновид готелів загального типу — відомчі готелі, розрахо­вані в основному на проживання людей, що приїжджають з діло­вими цілями у певне відомство, установу або на підприємство. Такі готелі розташовуються неподалік від цього відомства або в місцях, зручно пов'язаних з ним громадським транспортом. Набір громадських приміщень у відомчому готелі часто буває обмеженим і залежить від типу підприємства, яке він обслуго­вує, і від складу приміщень громадського призначення в ньому. На Заході поширене будівництво спеціальних готелів для нарад, що іноді називають «конгрес-готелями» або «конференц-готелями», а також готелів для діловихлюдей — «бізнес-готелів». Загалом це готелі високого рівня комфорту, що мають розви­нутий набір приміщень громадського призначення: зали для проведення конгресів, приміщення для нарад, конференцій, симпозіумів, різні типи ресторанів, відділення зв'язку і банків, телетайп, телекс, басейни, сауни, кегельбан.

У готелях для діловихлюдей передбачають також приміщен­ня для роботи і проведення невеликих нарад, торговельних опе­рацій, для влаштування виставок зразків товарів, для організації представництва фірм, у ряді випадків влаштовують номери, які здатні трансформуватися, і дозволяють приймати в них відвіду­вачів, проводити невеликі переговори.

Туристські готелі призначені для туристів, що проводять свій відпочинок активно. У нашій країні ці готелі розраховані головним чином на організований груповий туризм - екскур­сійний і спортивний.

Туристські готелі будують як у місті, так і поза ним, побли­зу об'єктів туристської привабливості, у місцях з добрими при­родними факторами, часто поблизу зелених масивів. Особли­вістю туристських готелів є наявність приміщень туристського обслуговування, а також туристсько-методичних кабінетів і інструкторських (для методичної роботи інструкторів з турис­тськими групами). Набір цих приміщень пов'язаний з типом туристського маршруту і способом пересування ним туристів.

У туристсько-спортивних готелях передбачають пункти прокату туристського і спортивного інвентарю і спорядження (лиж, ковзанів, саней, мисливського і рибальського споряджен­ня, човнів, байдарок і т.ін.). Залежно від специфіки туристсь­ко-спортивного готелю набір цих приміщень різний. Аналогічні пункти прокату можуть бути також у мотелях і кемпінгах, роз­ташовуваних на курортах і в зонах відпочинку.

Як правило, у цих готелях добре розвинутий набір наданих послуг, більш різноманітні підприємства громадського харчу­вання, утому числі «розважального» (денні і нічні бари), мага­зини, кіоски тощо. У готелях підвищеної комфортності є також басейни, сауни, кегельбан, бари, ресторани, культурні центри.

Туристські бази як традиційний тип установи туризму з ре­гламентованим контингентом відпочиваючих, режимом заван­таження, експлуатації і розпорядком роботи призначаються для приймання і обслуговування головним чином планових (част­ково — самодіяльних) туристичних груп, що роблять подорожі за маршрутами, прокладеними по спеціально розроблених і об­ладнаних піших, лижних, водних, гірських, кінних, санних, ве­лосипедних, автобусних або комбінованих туристських трасах.

Туристські бази поділяються на: гірські і гірськолижні, рівнинні і прибережні туристські бази, а також водні (аквателі, флотелі, марини тощо), розташовані безпосередньо на аквато­ріях.

Туристські бази зазвичай розташовуються в приміських зонах відпочинку, у складі туристсько-оздоровчих районів або комплексів. Однак при відповідному економічному обгрунту­ванні туристські бази можливо споруджувати й у малонаселеній місцевості (забезпечивши сприятливу транспортну до­ступність), яка має унікальні екскурсійні об'єкти і природно-кліматичні умови для активного відпочинку.

Як показує закордонний досвід експлуатації туристських баз, вони можуть функціонувати за принципом туристського пансіонату, тобто приймати самодіяльних туристів у «пікові» сезони на не обмежений путівкою термін із забезпеченням їх усіма необхідними туристськими послугами. Такі туристські бази ще не знайшли поширення в Україні, але можуть сприяти вирішенню актуальної проблеми організації відпочинку вели­чезного числа самодіяльних туристів, так званих «дикунів».

На практиці широке поширення одержало розташування туристських баз (туристських готелів) безпосередньо в будин-ках-пам'ятниках архітектури й історично визначних місцях. З цією метою проводиться реставрація старих будинків, архітек­турних ансамблів з частковим переплануванням відповідно до нового функціонального призначення. У цих випадках ту­ристські бази поєднують функції засобів розміщення, специ­фічного туристського обслуговування, а також об'єктів показу, що забезпечує задоволення туристських потреб екзотичного характеру. Цей вид діяльності дозволяє зберегти цінну історич­ну і культурну спадщину.

У проміжних пунктах туристських маршрутів, переважно в малонаселених місцевостях, створюються туристські станції для надання послуг гостинності (житло, харчування), а також набору культурно-побутових послуг і спортивного обслугову­вання туристів. Термін перебування туристів у цих станціях складає від 3-х до 5-ти діб.

Різновидом туристських станцій є туристські притулки. їхня специфіка полягає в короткочасності прийому й обслуго­вування туристів наприкінці окремих етапів туристського маршруту. Нетривалий час перебування туристів у притулку (до 2-х діб) дозволяє спростити обслуговування, надаючи лише най­головніші послуги. Як транзитні стоянки в особливо важкодо-ступних місцях туристського маршруту використовуються ту­ристські хатини. Вони, як і притулки, розраховані на нетрива­ле перебування.

Курортні готелі призначаються для відносно тривалого відпочинку на одному місці, у ряді випадків з можливістю про­філактичного лікування або доліковування. Для цього перед­бачаються приміщення лікувально-оздоровчого призначення відповідно до основного профілю курорту, можлива такожорганізація дієтхарчування. Курортні готелі мають розвинутий склад приміщень культурно-масового обслуговування (зали багатофункціонального призначення, холи для відпочинку, бібліотеки, більярдні, приміщення для ігор тощо), іноді при­міщення для відпочинку й ігор дітей, а також приміщення і спо­рудження спортивного призначення (плавальні і купальні ба­сейни, спортзали, спортивні майданчики тощо).

Номерний фонд курортних готелів складається в основно­му з одно-двомісних номерів. У ряді випадків передбачається можливість додаткового розташування в номері третього спаль­ного місця (для дитини).

Готелі цілорічної експлуатації'мають більш високий рівень комфорту і надають широкий набір послуг, у тому числі роз­винуту мережу підприємств харчування (ресторани,бари,кафе тощо), розширений склад приміщень для проведення дозвілля (вітальні, зали ігрових автоматів, бальні зал й, дискотеки, кегель­бани), у ряді випадків майданчики для відпочинку і спорту, со­лярії, аерарії, пляжі, причали тощо. Усе це дозволяє викорис­товувати готелі також у період міжсезоння. При готелях висо­кої категорії передбачаються зали для засідань, у яких у періоди міжсезоння проводять конференції і наради, успішно заванта­жуючи в такий спосіб номерний фонд.

Створення великих готельних комплексів - один із сучас­них напрямків розвитку готельної справи в курортах. У зв'язку з різними вимогами до умов відпочинку до складу курортних комплексів включають готелі різного призначення, рівня ком­форту, місткості, поверховості. Одним з типів є готелі з номера­ми для сімейних пар. Іноді такі номери оформлюють, як неве­ликі одно-двокімнатні квартири з кухнею-нішею.

Крім того, різні вимоги до умов відпочинку (комфорту, вар­тості тощо) призвели до будівництва кемпінгів і бунгало на тери­торії багатьох курортних комплексів.

Зазвичай в курортних комплексах значна частина громадсь­кого, спортивного, побутового і медичного обслуговування роз­ташовується в загально-курортних установах. Для цього спо­руджують загально-курортні ресторани, бари, кафе різних типів, їдальні для дорослих і дітей, зали багатофункціонального призна­чення, кінотеатри, підприємства торгівлі, стадіони, спортзали, тенісні корти, спортивні й ігрові майданчики, закриті і відкриті басейни, кінноспортивні центритощо. Велику увагу приділяють пляжному обладнаню, організації човнових пристаней, спортивних розваг на воді (вітрильний спорт, водні лижі, вод­ний велосипед); у гірських комплексах — облаштуванню канат­них підвісних доріг і фунікулерів.

Існує також й давно відомий в інших країнах, але для Ук­раїни принципово новий і дуже перспективний напрямок — надання послуг малими (родинними) курортними готелями, що можуть успішно конкурувати з визнаними готелями, а за які­стю послуг навіть і перевершувати їх.

Таймшер — порівняно новий вид готельних послуг, має у своєму розпорядженні номерний фонд від 50-ти до 250-ти но­мерів, можливі окремі будівлі. Має номерний фонд квартирно­го типу, але умови й організація послуг аналогічні курортним готелям. Окремі квартири продані індивідуальним власникам, однак повна власність контролюється управляючою компанією.

Ціна таймшера залежить від особливостей сезону, а також часу перебування. Проживання в менш привабливі періоди року коштує істотно менше, ніжу сезон найбільшого попиту. Влас­ник номера має можливість користуватися нерухомістю про­тягом певного часу, пропорційно внесеному грошовому внеску.

Звичайно номер придбавається на термін від 10 років, мож­ливе безстрокове користування. Час користування вимірюєть­ся в тижнях. Власник може відпочивати в придбаному номері у свій період часу або обміняти місце відпочинку на аналогічне, у рамках придбаного сезону.

Загальний обсяг продажів таймшерів лише в Європі в 1991 році склав 3,74 млрд доларів. До 2005 року очікується збільшен­ня продажів на суму близько ЗО млрд доларів. Таймшерні ку­рорти існують у 75-ти країнах.

Готелі для транзитних пасажирів орієнтовані на коротко­часне перебування в зв'язку з очікуванням транспортних за­собів, а також відпочинком персоналу, що обслуговує транс­порт, і розташовуються в аеропортах і аеровокзалах, залізнич­них, морських, річкових вокзалах.

Транзитні готелі в зв'язку з коротким терміном перебуван­ня в них мають ряд особливостей, наприклад, у готелях при аеропортах, розташованих удалині від міста, є спрощений склад підприємств громадського харчування, розрахований лише на

проживаючих у готелі. Номерний фонд транзитних готелів може мати менший розмір площі на людину, можлива організація спеціально обладнаних кімнат відпочинку, де пасажир, не зай­маючи номер, зможе відпочити протягом декількох годин.

Як правило, аеровокзальні готелі не скаржаться на запов-нюваність, оскільки через аеропорти проходить безліч паса­жирів, як у складі груп, так і одинаків.

Сучасна світова практика вимагає від аеровокзальних го­телів новий вид сервісу — створення та обладнання спеціаль­них приміщень для нарад. Це сприяє залученню ділових лю­дей, що, не бажаючи витрачати час на переїзд у місто і назад, воліють вирішувати всі проблеми, не залишаючи території аеро­вокзалу.

Апартаменти! готелі тривалого перебування. Головна відмінність цього виду готелів — це велика корисна площа у по­рівнянні зі звичайними готелями і тривалий термін проживан­ня в них. Додаткова площа звичайно буває у вигляді вітальні зі зручними кріслами і диваном та невеликою кухнею з коморою багатофункціонального призначення. Апартаментні готелі (або просто апарт-готелі) надають майже домашні умови проживан­ня своїм клієнтам, що змушені знаходитися в місті внаслідок тривалого службового відрядження, відвідування семінарів тощо. Більшість гостей знімають номери надовго, отримуючи досить часто знижку в залежності від терміну проживання. У таких готелях передбачені підприємства харчування, бізнес-центр, приміщення для відпочинку.

У Європі існує і такий різновид апарт-готелю, як «анонім­ний пансіон». Сутьутому, що хтось із приватних власників квар­тири укладає договір з агентством або турагенством про здачу своєї житлової площі. І якщо апарт-готель — цілий багатоквар­тирний будинок, відданий винятково туристам, то «анонімний пансіон» розрахований на проживання в одній із квартир зви­чайного житлового будинку. Як «анонімний пансіон» може ви­користовуватися і невеликий приватний будинок. Власник бу­динку здає кілька кімнат, а в інших кімнатах проживає родина власника.

Досить широке поширення у світовій практиці одержала і така форма об'єктів розміщення, як пансіони. Проживання в них обходиться набагато дешевше, ніж проживання в звичайних готелях. Головна відмінність пансіону від готелю полягає в тому, що він не підпадає під категорію класності. Це, однак, зовсім не означає, що умови проживання в пансіоні гірші, ніж у го­телі. Основна відмінність пансіону від готелю — можливість розбіжностей з діючими стандартами оснащення й обладнан­ня готелів м'яким і твердим інвентарем. Характерною рисою пансіону вважається невеликий номерний фонд, звичайно роз­рахований на проживання 10-20 чоловік. Найчастіше він нале­жить одній родині, що і обслуговує клієнтуру. У вартість про­живання в пансіоні включається лише сніданок, приготовле­ний у домашніх умовах. Атмосфера привітніша і тепліша, ніж у звичайному готелі, шо нарівні з низькими цінами залучає клієнтів.

Готелі для спортсменів розташовуються при спортивних комплексах або в місцях, що за природними умовами пщходять для розвитку певного виду спорту. У готелях для спортсменів звичайно є приміщення для видачі напрокат спортінвентарю, ряд громадських приміщень для проведення дозвілля, при­міщення, пристрої і прилади спортивного і медичного призна­чення. Як правило, є підприємства громадського харчування і відпочинку.

Останнім часом будинки готелів усе частіше кооперуються з установами іншого призначення: конгрес-центрами, адміні­стративними і торговельними установами, концертними і вис­тавковими залами і навіть житловими квартирами, розташову­ючись з ними або в одному будинку, або в складі одного комп­лексу.

Готелі для автотуристів і мотелі (мотор-готелі) розташо­вуються поблизу шосейних доріг. Крім готельного будинку з комфортабельними номерами і рестораном (або кафе) та інши­ми приміщеннями громадського призначення, ці готелі і мо­телі надають можливість паркування і технічного обслуговуван­ня автотранспортних засобів (автозаправна станція, ремонтні майстерні, станція технічного обслуговування тощо).

Розташування мотелів обумовлюється призначенням, роз­ташуванням міст і населених пунктів, наявною мережею авто­шляхів, під'їзних шляхів, природно-кліматичними особливос­тями тієї або іншої місцевості, наявністю лікувальних ресурсів, історичних та інших цікавих у туристичному відношенні місць.

В особливому режимі будується робота транзитних мотелів, де автотурист зупиняється на мінімальний час — для відпочин­ку в дорозі і ночівлі, їхнє розміщення й обладнання орієнтова­не також на характер траси і середню величину денного про­бігу автомашини.

Кемпінги являють собою готельні підприємства полегше­ного типу для сезонної експлуатації і призначаються для відпо­чинку автотуристів і паркування їхніх автотранспортних засобів. Усі види обслуговування в кемпінгах спрощені: спальні місця розташовуються в будинках літнього типу, часто дерев'яних, без опалення, або в наметах; санітарні вузли в основному загальні. Широко розвинуті різні форми самообслуговування. Іноді при кемпінгах є автозаправні станції і майстерні дрібного ремонту автомобілів. Одержують розвитоктакож змішані види типу «мо-тель-кемпінг», що передбачають можливість літнього розши­рення місткості мотелю за рахунок розташованого на його те­риторії кемпінгу.

Змішані види засобів розміщення одержують найнесподі­ваніші способи вирішення. Так, за кордоном, особливо в США, почали будувати такі типи готельних підприємств:

• ротелі — ддя подорожуючих автомашинами ізтрейлером;

• ботелі — прибережні готельні заклади, що обслуговують подорожуючих на воді, до складу яких входить житло, си­стема культурно-побутового обслуговування, спеціалізо­вані будівлі і пристрої технічного обслуговування плавза-собів;

• ботокемпінги — сезонні готельні установи типу кемпінгів;

• наплавні сезонні флотелі і флотокемпінги, що поєднують функції готелю, а також стоянки технічного обслуговуван­ня і зимового зберігання тавзасобів;

• флайтелі— готелі для власників особистих літаків (наприк­лад, флайтель-мотель поблизу м. Таласа, штат Оклахома, США) тощо.

Ротель — пересувний готель, що являє собою вагон-трей-лер з одно- і двомісними відсіками, у яких розташовані спальні крісла. Вони зручні, мають 3 регулятори положення. Кожен відсік обладнаний вентиляцією й індивідуальним освітленням. У ротелі існує відсік для перевдягання, умивальник і туалет. У задній частині вагона — кухня і холодильник

Флайтелі, як правило, розташовуються удалині від цивілі­зованих місць. До них ніяким шляхом, крім повітряного, діста­тися неможливо. При флайтелі розташовуються аеродроми, ангари, елінги, майстерні, а також ресторани, бари, концертні зали, дансинг тощо.

У деяких з флайтелів пропонують катання на повітряних кулях різної місткості і прогулянки на різних дирижаблях. Є при флайтелі і прив'язні аеростати для повітряних і сонячних ванн тощо.

Перше таке готельне підприємство виникло поблизу міста Таласа в штаті Оклахома, США. Це підприємство пропонує посадковий майданчик для вертольотів, невеликий аеродром для літаків, радіостанцію для пілотів і безпосередній зв'язок з метеорологічною станцією. Пілоти можуть під час польоту роз­мовляти з керівництвом флайтелю, бронюючи для себе номер і місце для стоянки літака або вертольота.

Різноманітні установи на водних маршрутах за кордоном можуть бути зведені до декількох основних типів. В основу ти­пології покладена комплексність обслуговування, а також поділ видів обслуговування на основні і другорядні. У результаті вив­чення цих закономірностей виявлено 4 види обслуговування:

• технічне обслуговування плавальних засобів (причали, спуско-підйомні пристрої, зберігання і ремонт);

•обслуговування туристів: надання спальних місць у пла­вучому або прибережному готелі, у літніхбудиночках або наметах на березі, забезпечення харчуванням, курортно-
масове і побутове обслуговування;

• забезпечення персоналу нічлігом і харчуванням;

• інженерне обладнання будинків.

Поділ установ водного туризму на сезонні і цілорічні за кордоном є чисто умовним. Більшість комплексів у районах сприятливих кліматичних умов використовується цілорічне.

Всі установи водного туризму можна віднести до наступ­них основних типів:

• комплекси водного туризму;

• окремі споруди й установи для обслуговування плавзасобів і туристів (марини, флотелі, плавучі готелі, готелі тощо);

• окремі спуско-підйомні і причальні пристроїдля обслуго­вування плавзасобів на березі водойм, біля бівуачних стоя­нок і наметових містечок відпочинку.

Особливим типом закладу водного туризму є громадська стоянка «марина». Особливе поширення «марини» одержали в США, Канаді, Західній Європі. Місткість «марин» різна і зале­жить від величини існуючого рекреаційного флоту, від перед­бачуваного прокату, від перспектив розвитку водного туризму і від площі акваторії. Для функціонування «марини» мінімаль­ної є площа водної поверхні 100 га.

«Марини» можуть бути міськими і заміськими. Міські «ма­рини» призначені для постійного паркування рекреаційного флоту городян, а також для тимчасових стоянок суден й обслу­говування транзитних водних туристів. Такі стоянки відрізня­ються високим рівнем комфорту і технічного обслуговування плавзасобів.

Заміські «марини» розташовуються в межах півторагодин­ної доступності і функціонують в основному як самостійні об'є­кти. Вони призначені для обслуговування транзитних водних туристів і мають усі необхідні елементи для обслуговування ту­ристів і 'їхніх плавзасобів.

Заміські «марини» можуть входити також до складу аква-парків — великих громадських установ, призначених для най­різноманітнішого відпочинку на воді. На території аквапарків розташовуються всі заклади, що обслуговують відпочиваючих і туристів.

В Миссіон Бей Парку (США), крім гавані зі стоянками й елінгами для збереження човнів, передбачені кафе, бари, клубні приміщення, ігрові майданчики, автостоянки і спальні корпу­си, наближені до місця стоянки човнів. У Кей-Ларго (Флори­да, США) «марина» має спальні кабіни на пірсі, до якого при­чалюють човни і яхти.

На водних трасах Великих Озер основним закладом з об­слуговування туристів є «марина». Департамент туризму й інформації Канади ввів систему обслуговування, яка складаєть­ся із закладів 4 категорій, що пропонують різний рівень обслу­говування у всіх пунктах маршруту. Для великих акваторій пла­нується створення водних центрів, розташованих через кожні 180 км («марини» І категорії), де надаватимуться всі види об­слуговування туристів і їхніх плавзасобів. Основні заклади («ма­рини» II категорії) розмішуватимуться через кожні 90 км. Тех­нічне обслуговування плавзасобів передбачатиме ремонт мо­торів і корпусів човнів, а також буксирування ушкоджених суден. Другорядні «марини» (III категорії) розміщуватимуться через кожні 45 км. Вони забезпечуватимуть надійну стоянку і дрібний ремонт плавзасобів. І, нарешті, система портів-при-тулків надаватиме рекреаційним суднам безпечні стоянки на випадок штормів або інших непередбачених обставин («мари­ни» IV категорії).

У Великобританії подібні громадські стоянки називаються «човнові двори». До цього типу закладів можна віднести і «бази вихідного дня», розташовані в Польщі. «Човнові двори» служать в основному стоянками для індивідуальних суден і покликані забезпечити зберігання і усі види технічного обслуговування суден. Місткість «баз вихідного дня» — 3000-5000 туристів. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і являють собою комплекс культурно-масового, спортивного і видовищ­ного обслуговування, а також громадського харчування. На те­риторії баз розташовуються пляжі, спортивні водні станції з пристанями і станціями прокату човнів і катерів.

Термін «ботель» — це нове поняття (Ьоаі — човен, судно, поіеі — готель). Ботелі — це сезонні або цілорічні заклади. До цієї групи відносяться «центри водного туризму» (Польща), «бази-містечка відпочинку» (Німеччина), флотелі(Іспанія і Юго­славія) тощо. Ці заклади характеризуються високим рівнем комфорту і призначені, насамперед, для занять літнім водним ту­ризмом, байдарковим або вітрильним спортом, а взимку — бує­рним спортом. Ці заклади є опорними пунктами на водних мар­шрутах і обладнані відповідно до розширеної програми техніч­ного обслуговування плавзасобів.

Ботокемпінги призначені для обслуговування водних ту­ристів у поході. До цього типу установ відносяться «водні станції», що одержали поширення в Польщі, і «літнітуристські містечка» у Німеччині. Місткість «водноїстанції» складає до 200 чоловік; на одну людину приходиться близько 100 м² упоряд­женої території. На станції розміщені ділянки для наметів, май­данчики відпочинку, адміністративні будинки, а також пляжі, причали, елінги і ремонтні майстерні зі скороченою програмою обслуговування. Це — сезонні заклади типу кемпінгу, що харак­теризуються невисоким рівнем комфорту.

«Літні туристські містечка», що існують у Німеччині, роз­раховуються на 300 місць. Прикладом такого містечка може слу­жити комплекс у долині Мекленбурзького озера з пристанню для катерів і човнів. Такі заклади розташовуються на трасах вод­ного туризму між опорними пунктами й обладнані відповідно до скороченої програми технічного обслуговування плавзасобів. Плавучий мотель — флотель — обслуговує туристів, що по­дорожують по воді. Він обладнани<