Рівнинні ландшафти України

Клас рівнинних ландшафтів охоплює 94 % території України і
включає південно-західну частину Східноєвропейської рівнини та пів-
нічно-східну частину Середньодунайської низовини (Закарпатська ни-
зовина). Він поділяється на три типи ландшафтів: 1) мішано-лісовий; 2)
лісостеповий; 3) степовий.

Мішано-лісові ландшафти розміщуються на півночі України і ха-
рактеризуються тим, що сформувались на флювіогляціальних, гляціа-
льних і лімногляціальних пісках і суглинках, вкритих хвойними (сосно-
вими) і хвойно-дрібнолистяними (березово- і осиково-сосновими) ліса-
ми. Зональними типами грунтів зони мішаних лісів є дерново-
підзолисті. Відмінною рисою мішано-лісових ландшафтів є перезволо-
женість і заболоченість. Мішано-лісові ландшафти охоплюють на стін-
ній ландшафтній карті України масштабу 1:1000000 види з 1 по 22 і
поділяються на роди зандрових, алювіально-зандрових, озерно-
зандрових, моренно-зандрових, моренних, денудаційних, лесових, над-
заплавних терасових, заплавних і болотних ландшафтів.

Зандрові ландшафти (види №№ 1 і 2) являють собою низовинні
піщані, часто заболочені рівнини, грунтоутворюючими породами в
яких є потужні піски флювіогляціального, тобто воднольодовикового
походження. На них сформувались дерново-слабопідзолисті піщані
грунти під боровими і суборовими лісами. Вони, як правило, не роз-
орюються, тому що піски бідні на поживні речовини і малородючі. За-
ндрові ландшафти зустрічаються по всій території Поліської низовини,
але в найбільшій мірі поширені на Волинському Поліссі (мал. 20).

Алювіольно-зандрові ландшафти (види №№ 3-5) - це ландшафти,
які сформувались в умовах поєднання алювіальної і воднольодовикової
діяльності, і значну частину яких складають річкові долини. Вони теж,
як і зандрові ландшафти, перезволожені і заболочені, складені алювіа-
льними і зандровими пісками, супісками і суглинками, з дерново-
слабопідзолистими і дерновими малородючими грунтами під борами і
суборами. Алювіально-зандрові ландшафти поширені на Волинському,
Житомирському і Чернігівському Поліссі (мал. 16).

Озерно-зандрові ландшафти (вид № 6) - це ландшафти, у яких во-
днольодовикові піски залягають на озерно-льодовикових суглинках.
Вони сформувались на плоских понижених ділянках, перезволожені,
але мають досить родючі пилувато-піщані та супіщані грунти і майже
повністю розорані. Озерно-зандрові ландшафти займають порівняно
невелику площу і зустрічаються лише на Волинському і Київському
Поліссі.

Моренно-зандрові ландшафти (види №№ 7-10) - це ландшафти, у
яких воднольодовикові піски залягають на льодовикових моренних
суглинках. Вони займають більш високе, порівняно з зандровими І
алювіально-зандровими ландшафтами, положення в рельєфі, але теж £
низовинними рівнинами. В них переважають вже не дерново-слабо-

підзолисті, а дерново-середньопідзолисті грунти, які більш родючі і то-
му, як правило, розорані. Моренно-зандрові ландшафти бувають плас-
товими і цокольними. Обидва підроди з поверхні складені воднольодо-
виковими і льодовиковими відкладами, але у пластових вони залягають
на потужній товщі осадових відкладів, а у цокольних - на кристалічних
породах. Пластові моренно-зандрові ландшафти (види №№ 7 і 8) по-
ширені на Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському Поліссі,
цокольні (види №№ 9 і 10) - на Житомирському Поліссі, де кристалічні
породи Українського щита виходять на денну поверхню.

Моренні ландшафти (вид № 11) - це ландшафти, у яких моренні
суглинки залягають з поверхні. Вони є горбисто-пасмовими височина-
ми і займають найвище положення в рельєфі Поліської низовини. Су-
піщані грунти, що сформувались на моренних суглинках, є досить ро-
дючими, тому моренні ландшафти значною мірою розорані. Моренні
ландшафти мають острівний характер поширення і зустрічаються лише
на Волинському Поліссі (мал. 16).

Денудаційні ландшафти (види №№ 12 і 13) - це ландшафти, які
сформувались не на воднольодовикових або льодовикових відкладах,
що домінують на Поліссі, а майже безпосередньо на крейдових (вид №
12) або кристалічних (вид № 13) корінних породах, що залягають дуже
близько від земної поверхні. До того ж це не низовинні рівнини, які ха-
рактерні для Поліської низовини, а височини. Перші з них (вид № 12)
поширені на Волинському Поліссі і є хвилясто-горбистими межиріч-
ними рівнинами з дерновими карбонатними суглинистими грунтами
(мал. 16). Внаслідок високої для Полісся родючості грунтів, ці ландша-
фти в значній мірі розорані і лише на незручних для машинної обробки
ділянках зустрічаються дубово-грабові ліси. Денудаційні ландшафти на
крейдових відкладах характеризуються розвитком карстових процесів і
карстових форм рельєфу. Другі з денудаційних рівнин (вид № 13) зу-
стрічаються лише на Житомирському Поліссі, але і там займають не-
значні площі. Вони являють собою горбисті височинні рівнини з дер-
ново-слабопідзолистими піщаними щебенюватими малородючими гру-
нтами і тому вкриті суцільним покривом соснових лісів.

Лесові ландшафти (види №№ 14 і 15) - це ландшафти, які сформу-
вались на покривних лесових суглинках. Вони не типові для переважно
зандрового і моренно-зандрового Полісся і зустрічаються окремими
"островами" на Житомирському, Київському і, особливо, Чернігівсь-
кому і Новгород-Сіверському Поліссі. Лесові "острови" займають най-
вище положення в рельєфі Поліської низовини і тому збереглися від
розмиву талими водами плейстоценових льодовиків. Відмітними риса-

ми лесових ландшафтів є сірі лісові грунти, які формуються лише на
лесових суглинках і на Поліссі більше ніде не зустрічаються. Тому ці
ландшафти повністю розорані і порізані численними ярами, оскільки
пухкі лесові суглинки легко піддаються розмиву дощовими і талими
водами в умовах збезлісення,

Надзаплавні терасові ландшафти (види №№ 16-18) утворились на
надзаплавних терасах достатньо великих річок. Вони складені давньо-
алювіальними пісками і суглинками, на яких сформувались зональні
дерново-слабо- й середньопідзолисті грунти. В залежності від того, які
гірські породи є для них корінними - осадові або кристалічні, їх поді-
ляють на два види, відповідно № 16 і № 18 (мал. 16). В окремий вид (№
17) виділені надзаплавні терасові ландшафти, що складені торфами.

Заплавні ландшафти (види №№ 19 і 20) сформувались на заплавах
річок з різним механічним складом алювіальних відкладів і дернових
грунтів, які на них сформувались. Значне місце в цих ландшафтах за-
ймають місцевості з торф'яно-болотними грунтами, що утворились на
заплавних торф'яниках різної потужності. Заплавні ландшафти з дер-
новими і торф'яно-болотними грунтами в межах поширення осадових
відкладів виділені в окремий вид - № 19 (мал. 21). Вид № 20 складають

ландшафти заплав річок, що протікають по територіях виходу на денну
поверхню кристалічних відкладів.

Болотні ландшафти (види №№ 21 і 22) - це ландшафти болотних
масивів з торф'яно-болотними грунтами й торфовищами, що сформу-
вались на осадових (вид № 21) або кристалічних (вид № 22) породах
надзаплавних терас і межирічних рівнин (мал. 16).

Лісостепові ландшафти займають центральну частину України.
Межу між мішано-лісовими і лісостеповими ландшафтами проводять
по лінії, де флювіогляціальні і гляціальні відклади межують з лесоподі-
бними суглинками, а дерново-підзолисті грунти - із сірими лісовими
грунтами. Сірі лісові грунти є зональним типом грунтів в північній час-
тині зони. Вони сформувались під широколистяними лісами, але зараз
ці ліси займають лише 9 % території зони. На решті території сільсько-
господарські угіддя замінили первинну лісову і лучно-степову рослин-
ність ландшафтів. Зональними типами грунтів в центральній частині
зони є чорноземи опідзолені, в південній частині - чорноземи типові.
Відмінною рисою лісостепових ландшафтів є значна поширеність еро-
зійних форм рельєфу - ярів і балок. Лісостепові ландшафти охоплюють
на стінній ландшафтній карті України масштабу 1:1000000 види з 23 по
48 і поділяються на роди лесових, товтрових, денудаційних, надзаплав-
них терасових і заплавних ландшафтів.

Лесові лісостепові ландшафти (види №№ 23-31 і 31-37) також як і
лесові ландшафти зони мішаних лісів сформувалися на лесоподібних
суглинках. Але на відміну від Полісся, де лесові суглинки мають острі-
вний характер поширення, в Лісостепу і Степу вони складають фон по-
верхневих відкладів. Це в різній мірі розчленовані горбисті, хвилясті
або плоско- хвилясті височини з сірими лісовими грунтами (в північній
частині зони), опідзоленими (в середній частині зони) і типовими мало-
і середньо гумусними чорноземами (в південній частині зони). Внаслі-
док високої родючості грунтів лесові лісостепові ландшафти в значній
мірі розорані і лише на незручних для машинної обробки ділянках
вкриті грабово-дубовими і буково-дубовими лісами або суходільними
луками. Всі лесові лісостепові ландшафти є височинами, їх відмітною
рисою є значна розчленованість, що виражається у широкому поши-
ренні балок і ярів. Виникнення і розвиток останніх обумовлені тим, що
лесові суглинки легко піддаються розмиву дощовими і талими водами.

В окремий підрід можна виділити лесові височини, що сформува-
лись на крейдових відкладах (вид № 31), а також лесові височини на
кристалічних породах (види №№ 33-37). Відмітною рисою перших є
розвиток карстових процесів у крейдових породах і широке поширення

карстових форм рельєфу, других - неглибоке залягання докембрійських
кристалічних порід, які виходять на земну поверхню по долинах річок.

Товтрові ландшафти (вид № 32) - це унікальна сукупність пасмо-
во-горбистих височин, складених рифовими вапняками під час перебу-
вання території під морськими водами. Вони простягнулися двома сму-
гами з північного заходу на південний схід в центральній і південно-
східній частинах Подільської височини. З поверхні товтрові ландшаф-
ти вкриті малопотужним шаром лесових суглинків, на яких сформува-
лись опідзолені грунти під грабово-дубовими лісами. Відносна висота
товтрових плосковершинних горбів складає від 40-60 до 100 м.

Денудаційні лісостепові ландшафти (види №№ 38 і 39) сформува-
лись в межах Малого Полісся між Волинською і Подільською височи-
нами (вид № 38), а також на Прут-Дністровському межиріччі - Хотин-
ській височині (вид № 39). Денудаційні лісостепові ландшафти Малого
Полісся являють собою горбисто-хвилясті височини, які сформувались
на корінних крейдових породах, що перекриті малопотужним шаром
лесових суглинків. Для них характерні сірі і темно-сірі лісові грунти,
вкриті грабово-дубовими і буково-дубовими лісами. Денудаційні лісо-
степові ландшафти Хотинської височини являють собою горбисто-
пасмові лесові рівнини на вапнякових відкладах із розораними сірими
лісовими грунтами і опідзоленими чорноземами. Відмітними рисами
цих ландшафтів є широке поширення карстових форм рельєфу і глибо-
ких каньйоноподібних річкових долин.

Надзаплавні терасові лісостепові ландшафти (види №№ 40-46)
сформувались на берегах Дністра і Прута на Правобережній частині
України, а також Дніпра, Десни та інших значних річок на Лівобереж-
ній частині України. Вони являють собою низькі і високі річкові тера-
си, складені лесовими суглинками (види №№ 40-43) або флювіогляціа-
льними пісками (види №№ 44 і 45) і суглинками (вид № 46). На лесо-
вих надзаплавних терасах домінуючими грунтами є сірі лісові і опідзо-
лені чорноземи розорані або під грабово-дубовими лісами, на піщаних
- дерново-слабопідзолисті під грабово-дубово-сосновими лісами, на
суглинистих - дерново-середньопідзолисті розорані.

Заплавні лісостепові ландшафти розділяють на ландшафти заплав
на осадових відкладах з дерновими і торф'яно-болотними грунтами під
заплавними луками (вид № 47) і ландшафти заплав на кристалічних
породах з дерновими грунтами під заплавними луками (вид № 48).

Степові ландшафти, як і лісостепові, сформувались на лесоподі-
бних суглинках, але в умовах більш жаркого клімату і недостатньої кі-
лькості опадів. Зональними типами грунтів, які сформувались під сте-

повою рослинністю, є звичайні і південні чорноземи, а на півдні - каш-
танові. Відмінними рисами степових ландшафтів є майже повна відсут-
ність природної рослинності (зараз вони на 90 % розорані), пошире-
ність ерозійних форм і значна засоленість грунтів, особливо на півдні.

Степові ландшафти охоплюють на стінній ландшафтній карті Укра-
їни масштабу 1:1000000 види з № 49 по № 82 і поділяються на чотири
підтипи: північностеповий, середньостеповий, південностеповий і
кримський степовий.

Північностепові ландшафти займають північну смугу степової зо-
ни і сформувались на території з найбільш сприятливими для степової
рослинності співвідношенням тепла і вологи. На ділянках, де вона збе-
реглася, наприклад у заповідниках "Стрельцовський степ", "Хомутівсь-
кий степ" і "Кам'яні могили" поширені різнотравно-типчаково-
ковилові і лучно-степові угрупування, в яких переважають властиві лу-
чним степам мезофільні види. Під ними сформувались звичайні чорно-
земи. В річкових долинах і балках зростають так звані байрачні ліси.

Середньостепові ландшафти займають середню смугу степової
зони, північну частину Причорноморської низовини, і сформувались в
умовах з менш сприятливим співвідношенням тепла і вологи, ніж пів-
нічностепові. Осадків тут випадає на 40-50 мм менше, а випаровува-
ність вища. В цих умовах переважає типчаково-ковилова засухостійка
рослинність. Типовими грунтами для них є вже не звичайні, а південні
чорноземи. Рідше, ніж в північнолісових ландшафтах, зустрічаються
байрачні ліси.

Південностепові ландшафти займають південну частину Причор-
номорської низовини і сформувались в умовах найбільшої для України
посушливості. Рослинний покрив складають розріджені полиново-
типчакові угрупування, в яких переважать ксерофітні види. Типовими
грунтами є темно-каштанові і каштанові грунти. Зниження зайняті со-
лелюбною рослинністю на солонцях і солончаках.

Кримські степові ландшафти займають рівнинну частину Кримсь-
кого півострова і подібні до середньостепових ландшафтів. Від серед-
ньостепових ландшафтів Причорноморської низовини вони відрізня-
ються більш значними тепловими ресурсами. У північній частині крим-
ської степової підзони поширені темно-каштанові грунти, але перева-
жаючими грунтами підзони є чорноземи південні мало гумусні і мало-
потужні, але сильно щебенюваті. Тому у рослинному покриві доміну-
ють петрофітні типчаково-ковилові степи. Термін "петрофіти" отрима-
ли рослини кам'янистих місцеперебувань.

Типи і підтипи степових ландшафтів поділяються на роди лесових
ландшафтів, денудаційних ландшафтів, ландшафтів подів, терасово-
дельтових ландшафтів, лиманно-морських ландшафтів, ландшафтів кіс
і пересипів, заплавних ландшафтів.

Лесові степові ландшафти (види №№ 49-60, 62-70, 79) - це ланд-
шафти, які також, як і ландшафти лісостепової зони, сформувались на
лесових суглинках, але в умовах більш посушливого клімату. Вони яв-
ляють собою хвилясті, рідше плоскі, в різній мірі розчленовані височи-
ни і низовини з чорноземами звичайними (види №№ 49-60, 63) і пів-
денними (види №№ 64-68), іноді солонцюватими (види №№ 55 і 65),
або темно-каштановими і каштановими грунтами (види №№ 69-70).
Чорноземі звичайні характерні для північностепових ландшафтів (види
49-63), чорноземи південні - для середньостепових ландшафтів (види
№№ 64-68), темно-каштанові і каштанові грунти - для південностепо-
вих ландшафтів (види №№ 69-70). Значний інтерес являють північно-
степові і середньостепові ландшафти (види відповідно №№ 51-54, 57 і
66). Кристалічні породи Українського щита, на яких вони утворились, у
багатьох місцях виходять на денну поверхню у вигляді невеличких ске-
льних масивів, які отримали назву "кам'яних могил".

Денудаційні степові ландшафти (вид № 61) сформувались на кря-
жовій, найбільш піднятій частині Донецької височини і являють собою
крупнопасмові і купольнохвилясті височини з потужним лесовим по-
кривом на корінних осадових відкладах, з типовими і звичайними чор-
ноземами під лучними степами. Лісостеповий тип рослинності цих
ландшафтів пояснюється значною як для зони степів річною кількістю
опадів — понад 550 мм.

Ландшафти подів (вид № 71) вперше виділені у якості ПТК такого
рангу, раніше вони визначалися лише як ландшафтні місцевості. Поди -
це великі, до 10 км довжиною, округлої або овальної форми замкнені
зниження на земній поверхні просадочного походження глибиною від
1-1,5 до 5-8 м з лучними осолоділими грунтами, солонцями і солонча-
ками в днищах. Вони поширені в південній, присивашській частині
Причорноморської низовини.

Терасово-дельтові степові ландшафти у відповідності з механіч-
ним складом поверхневих відкладів поділяють на два види. Перший з
них (вид № 72) являє собою горбисту піщану низовину з дерновими
піщаними грунтами під дубово-березовими гайками і вербово-
шелюговими заростями. Характерною рисою цих ландшафтів є поши-
рення еолових піщаних горбів і дефляційних западин між ними. Другий
вид терасово-дельтових степових ландшафтів (вид № 73) являє собою

плоску піщано-лесову низовину з чорноземовидними і темно-
каштановими солонцюватими грунтами.

Лиманно-морські степові ландшафти (вид № 74) являють собою
плоску вузьку прибережну частину Причорноморської низовини, що
піднімається над рівнем моря лише на 5-10 м, з каштановими солонцю-
ватими грунтами, солонцями і солончаками під злаково-полинними
степами.

Ландшафти кіс і пересипів (вид № 75) являють собою прибережні,
напівострівні і острівні ділянки суходолу, складені з піщаних відкладів
та дрібних уламків черепашок молюсків, що нанесені морськими хви-
лями.

Заплавні степові ландшафти представлені двома видами, що роз-
різняються розміщенням на осадових породах (вид № 81) і кристаліч-
них породах (вид № 82) (мал. 22).