Рекреаційно-ландшафтознавчі дослідження

Рекреація (з лат. recreatio - відновлення) - це відновлення викорис-
таних фізичних і духовних сил людини. Дослідженням шляхів підви-
щення ефективності рекреації займаються різні галузі суспільних і при-
родничих наук (соціологія, економіка, фізіологія, медицина тощо). Ва-
жливе місце серед них займає рекреаційна географія - наука, що вивчаг
географічні закономірності організації, функціонування і розвитку те-
риторіальних систем відпочинку (рекреації).

Головне завдання рекреаційно-ландшафтознавчих дослід-
жень - оцінка природних і соціально-економічних можливостей
ландшафтних комплексів певної території, тобто рекреаційних
ресурсів, для організації відпочинку.

До природних рекреаційних ресурсів відносяться природні умови
(клімат, водойми і водотоки, рельєф, гірські породи, рослинність і тва-
ринний світ), які визначають можливості для здійснення різних видів
рекреаційних занять з врахуванням їх сезонності і характеру (активного
або пасивного): купання і загоряння, катання на човнах влітку і ковза-
нах взимку, рибної ловлі, охоти, збору ягід і грибів, піших або лижних
прогулянок, пішохідного і водного туризму тощо. Соціально-економіч-
ними чинниками рекреації є транспортна доступність, наявність архіте-
ктурно-історичних пам'яток, магазинів тощо.

При оцінці природних умов для рекреації оцінюються: комфорт-
ність кліматичних умов (середня добова температура повітря, річна кі-
лькість опадів і розподіл їх за сезонами, висота снігового покриву взи-
мку тощо); наявність водойм або водотоків та їх властивості (ширина і
глибина акваторії, протяжність берегової лінії, характер дна і зарибле-
ність, швидкість течії, температура води влітку, мальовничість берегів,
якість пляжів); чистота повітря та води і забезпеченість території пит-
ною водою; характер і властивості рослинного покриву (наявність лісів
та їх породний склад; наявність грибів, ягід, лікарських рослин тощо):
характер рельєфу (вертикальна і горизонтальна розчленованість, серед-
ні кути нахилу поверхні, відносна висота тощо); наявність "контраст-
них середовищ" (ділянок з контрастними змінами зовнішнього вигляду
- води і суходолу, лісу і луків, низовин і височин тощо). При цьому
крім сприятливих, розрізняють лімітуючи і перешкоджаючи фактори
рекреації. Факторами, що лімітують (обмежують) рекреаційну діяль-
ність влітку вважають: 1) кількість днів з середньою добовою темпера-
турою повітря понад +25°С влітку і нижче -25°С взимку; 2) кількість
124

днів з заморозками; 3) кількість днів з сильним вітром (понад 15 м/сек);
4) кількість днів з пиловими бурями; 5) кількість днів із зливами; 6) за-
болоченість території; 7) відсутність водойм або водотоків; 8) слабку
стійкість грунтів і рослинності до дигресії; 9) наявність об'єктів приро-
ди або архітектурно-історичних пам'ятників, що охороняються; 10) не-
сприятливі рельєфоутворюючі процеси; 11) сильну антропогенну пере-
твореність; 12) близькість до транспортних магістралей. Факторами, що
перешкоджають рекреації, є техногенне забруднення водойм або тери-
торії, наявність вогнищ збудників інфекційних захворювань тощо.

Важливим аспектом рекреаційних досліджень є вивчення стійкості
природних комплексів до рекреаційних навантажень - витоптування
грунтів і трав'яного покриву, пошкодження дерев і чагарників, руйну-
вання грибниць тощо. Різні грунти або рослинні угрупування володі-
ють неоднаковою стійкістю до антропогенного впливу, а від цього за-
лежать науково обгрунтовані норми відвідування їх відпочиваючими
(ємкість рекреаційних угідь), а також необхідність тих чи інших приро-
доохоронних заходів.

Найкращу картографічну основу для різнобічної рекреаційної оці-
нки природних умов і ресурсів дає ландшафтна карта з відповідною
характеристикою ландшафтних комплексів, оскільки природні фактори
впливають на людину в процесі відпочинку не по одному, а в комплек-
сі. При цьому об'єктами ландшафтознавчої оцінки слугують не кожний
з природних компонентів окремо - клімат, води, рельєф або рослин-
ність, а ландшафтні комплекси в цілому.

Дослідження з метою оцінки природних умов як рекреаційних
ресурсів, що грунтуються на ландшафтознавчому підході і викори-
стовують у якості картографічної основи ландшафтну карту, на-
зиваються рекреаційно-ландшафтознавчими.

Ступінь сприятливості ландшафтних комплексів для різних видів
рекреаційного використання оцінюється за бальною шкалою. Оціню-
вання відбувається в два етапи. На першому етапі оцінюється окремо
кожний із сприятливих, лімітуючих чи перешкоджаючих факторів, які
впливають на рекреаційну діяльність. На другому етапі виконується
комплексна оцінка сприятливості за всіма врахованими факторами.

Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади рек-
реаційно-ландшафтознавчих досліджень можна дізнатися з робіт [51;
93; 112; 216-217; 221; 256; 304].