Меліоративно-ландшафтознавчі дослідження

Меліорація (з лат. melioratio - поліпшення) - це сукупність заходів
по суттєвому поліпшенню земель з метою тривалого підвищення їх ро-
дючості; один із видів раціонального природокористування. Об'єктами
меліорації можуть слугувати ландшафтний комплекс в цілому і його
окремі складові частини (грунти, ліси, луки, водойми, клімат тощо).
Розрізняють гідротехнічний (осушення, зрошення або обводнення зе-
мель), хімічний (промивка засолених грунтів, вапнування кислих грун-
тів, гіпсування солонців, окислювання лужних грунтів і т. п.), фізичний
(прибирання каменів, дискування глинистих грунтів, глинування піща-

них і торф'яних грунтів, терасування схилів і т. п.) і біологічний (агро-
лісомеліорація) види меліорації.

Суть ландшафтознавчо-меліоративних дослідженьполягає
в оцінці ландшафтних комплексів з точки зору необхідності і
можливостей їх меліорації.

Потреба в цьому виникає в двох випадках: 1) при плануванні гос-
подарського використання неосвоєних земель; 2) при розробці заходів
по нейтралізації негативних для природи наслідків господарської дія-
льності людей. У першому випадку оцінюється природно-ресурсний
потенціал ландшафтів і можливості його підвищення шляхом відповід-
них меліоративних заходів, у другому - схильність ландшафтів до ви-
никнення і розвитку негативних природних і антропогенних процесів,
які викликають зниження їх природно-ресурсного потенціалу.

Показниками необхідності меліорацій у випадку планування вико-
ристання неосвоєних земель є: 1) недостатня забезпеченість земель те-
плом і вологою; 2) низький вміст гумусу в грунтах; 3) високі кислот-
ність або лужність грунтів; 4) еродованість, заболоченість або засоле-
ність земель; 5) схильність земель до виникнення і розвитку негативних
для господарства і здоров"я людини фізико-географічних процесів.

При розробці заходів по нейтралізації негативних для природи нас-
лідків господарської діяльності людей аналізуються і оцінюються: 1)
зниження вмісту гумусу в грунтах; 2) підтоплення або переосушення.
еродованість або дефлірованість земель; 3) вторинна засоленість або
забрудненість грунтів важкими металами чи пестицидами та ін.

Зрошення родючих земель в умовах посушливого клімату дозволяє
отримати високі врожаї сільськогосподарських культур. Але переви-
щення норм зрошення може привести до засолення грунтів. Там, де в
грунтоутворюючих породах або в ґрунтових водах багато солей, пере-
зволоження призводить до підйому рівня солоних ґрунтових вод, що й
викликає вторинне засолення грунтів, а в кінцевому результаті - дегра-
дацію сільськогосподарських земель. Тому не менш важливим, ніж ви-
явлення необхідності, є визначення придатності ландшафтних компле-
ксів до конкретного виду меліорації.

В практиці проектування зрошувальних систем у відповідності із
шкалою оцінки прийнятий наступний поділ земель за ступенем придат-
ності для зрошення: 1) землі, які не потребують додаткової меліорації
2) землі, які потребують легких меліорацій; 3) землі, які потребують

важких меліорацій; 4) землі, що не придатні для зрошення. Перелік і
зміст легких і важких меліорацій можна знайти в роботах [105; 214].

Шкала оцінки має комплексний характер. Вона враховує основні
меліоративні ознаки ландшафтних комплексів і дає уяву про ступінь їх
придатності для меліорації. Перелік ознак, що підлягають оцінці при
ландшафтознавчо-меліоративних дослідженнях, змінюється в залежно-
сті від виду необхідної меліорації. Так, необхідність земель у водної
меліорації, наприклад, зрошенні, потребує визначення коефіцієнта при-
родної зволоженості території, який являє собою відношення річної
кількості опадів до суми середньодобових температур повітря понад
+10°С або до величини випаровування з поверхні відкритих водойм.

Меліоративна оцінка ландшафтних комплексів може мати як якіс-
ний, так і кількісний вираз. І кількісна, і якісна меліоративні оцінки за-
сновані на порівняльному аналізі як якісних, так і кількісних показни-
ків природних компонентів, які обумовлюють необхідність і можливос-
ті певних видів меліорації. Прикладом якісних показників є механічний
склад грунтів (піщаний, супіщаний, легкосуглинковий і т. д.), кількіс-
них - відсоток вмісту гумусу в грунтах (наприклад, 5-6 %) або показ-
ник кислотності грунтів (рН) в умовних одиницях (наприклад, 5,6).
Якісна оцінка виражається певними словосполученнями, які передають
ступінь сприятливості або схильності, наприклад, сильна (середня, сла-
бка) схильність до ерозії. Кількісна оцінка розраховується на основі
бальної оцінки як окремих показників природних умов, так і всього їх
комплексу. Методика бальної меліоративної оцінки включає наступні
етапи: 1) складання бальних шкал оцінки для кожного показника при-
родних умов; 2) визначення коефіцієнтів значущості для кожного пока-
зника; 3) оцінка в балах кожного із показників; 4) загальна (частіше за
все сумарна) оцінка в балах всієї сукупності природних умов території.

По закінченні оцінювання всі ландшафтні комплекси групуються
за ознаками, що є суттєвими з точки зору окремого виду їх меліорації.
Так, наприклад, при складанні ландшафтно-меліоративної карти Нечо-
рноземної зони Російської Федерації всі ландшафтні комплекси регіону
були об'єднані в три групи [175]: 1) ландшафти з переважанням земель,
які потребують меліорацій по регулюванню водного режиму; 2) ланд-
шафти із значним поширенням земель, які потребують протиерозійних
заходів на схилах, що розорюються; 3) ландшафти з переважанням зе-
мель, які потребують розчистки від каміння.

Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади
ландшафтознавчо-меліоративних досліджень можна прочитати в робо-
тах [5;28; 43; 60; 66; 75; 132; 150; 175; 214: 233; 259; 339-340; 344].