Загальнонаукові емпіричні методи історичного дослідження.

v Основними методами емпіричного рівня є

спостереження,

опис,

експеримент,

моделювання.

Ø Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту.

· Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт пізнання, вивчення предметів, що спираються на такі чуттєво-сенситивні здібності, як відчуття, сприймання, уявлення.

· Здійснення спостереження передбачає активне протиставлення себе як суб'єкта навколишній дійсності, виділення та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування засобами мови вихідних відомостей про об'єкт, схеми, графіки, діаграми.

· Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та засоби спостереження — прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Спостереження не є пасивним методом, у ньому теж реалізується активний характер пізнання:

по-перше, в цілеспрямованому характері спостереження, в наявності вихідної установки у спостерігача — що спостерігати, на які явища звертати особливу увагу;

по-друге, у відбірковому характері матеріалу;

по-третє, у виборі та конструюванні засобів спостереження та опису.

З розвитком пізнання на перший план у спостереженні дедалі більше виступають такі його сторони, як мета, план. теоретичні установки, осмислення результатів; зростає роль теоретичного мислення у спостереженні. Особливо складним є спостереження в суспільних науках, де наслідки його значною мірою залежать від світоглядно-методологічних установок спостерігача, його ставлення до об'єкта.

Метод спостереження є обмеженим методом, оскільки з його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій розвитку.

З пізнавальних можливостей методу спостереження випливають і його основні функції:

1) фіксація та реєстрація фактів;

2) попередня класифікація фіксованих фактів на засадах певних принципів, сформульованих на основі існуючих теорій;

3) порівняння зафіксованих фактів.

Метод активно використовується в етнографії економічній історій (політекономії) і соціології. Спостереження як джерело інформації має свої специфічні особливості. Спостерігати можливо тільки те, що відбувається у присутності дослідника. Це суттєво ускладнює дослідження динаміки, ґенези соціокультурних явищ і процесів. Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними об’єктом і явищами.

Під час збирання етнографічних матеріалів важливу роль відіграє так званий метод безпосереднього спостереження, що ґрунтується на контакті дослідника та об'єкта дослідження. Він включає два напрями: стаціонарний, що проводиться на обмеженій території, та експедиційний, що характеризується поглибленим охопленням явищ, які вивчаються, і дає змогу встановити ареали їх поширення. Дані, зібрані в ході такого процесу, прийнято називати польовими етнографічними матеріалами, а роботу зі збирання таких матеріалів та відомостей - польовою етнографічною роботою, або польовими етнографічними дослідженнями.

Природничі науки у більшості випадків мають справу з явищами менш складного характеру порівняно з тими явищами, які вивчаються економічною та іншими суспільними науками. Звідси випливав висновок про явну недостатність у політичній економії спостереження над одиничними явищами, що характеризують той чи інший бік економічного побуту всього народу. Отже, більшою мірою необхідно застосовувати "складний дослідний метод", вдаватися до спостереження над якомога більшим масивом явищ морально-суспільного характеру. Саме до них якраз і належить більша частина тих, які входять до кола вивчення політичної економії. При цьому вихід на економічні закони, що управляють економічними явищами, можливий, як правило, тільки при спостереженні за сукупністю їх, а не за кожним окремо.

Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації. Наприклад, аналіз документів (протоколів, журналів обліку зауважень і пропозицій тощо) є ефективним і економічним методом при вивченні зборів працівників у виробничому колективі. З його допомогою можна виявити рівень виробничої активності окремих груп робітників, зміст зауважень і пропозицій тощо. Водночас вибіркове спостереження реальної практики зборів сприяє виявленню конкретних чинників, які впливають на виробничу активність працівників: організація і процедура зборів, морально-психологічна атмосфера, поведінка керівників, профспілкових лідерів тощо.

Сприйняття дослідником соціальної дійсності неодмінно потрапляє під вплив світогляду, що відображає інтереси певних соціальних груп. Тому соціолог повинен бути особливо обережним у своїх висловлюваннях, діях, щоб не спотворити хід подій, оскільки він може одержати недостовірну інформацію, а відповідно його висновки, а отже, і рекомендації, будуть недостатньо обґрунтованими або й хибними. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження.

Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість — складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації. Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами.

Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене). Польове спостереження — спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації.

Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження.

Ø Опис– це композиційна форма, яку використовують, щоб проаналізувати різні суб’єкти. Цю композиційну форму розрізняють на опис предметів, опис процесів, опис пережитого або опис життя й характеристику. Комплексний предмет утворює абстрактний змістовий тип, який використовується для опису предметів. Для цієї композиційної форми типове зображення просторових відношень, в якому також відображається просторове співвідношення елементів предмету.

Ø Експеримент – спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування. Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

· Науково обґрунтований експериментальний метод розвивався переважно у природничих науках. Там він отримав і класичне тлумачення своїх суттєвих ознак, методологічних засад.

· Такі суспільні науки, як педагогіка, соціальна психологія, соціологія, експериментальний метод дослідження, стали використовувати значно пізніше.

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій: 1) визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з врахуванням потреб практики та розвитку самої науки; 2) теоретичне обґрунтування умов експерименту; 3) розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту; 4) спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв'язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта; 5) статистична обробка результатів експерименту; 6) попередня класифікація та порівняння статистичних даних. Які переваги має експеримент порівняно із спостереженням та іншими методами емпіричного рівня наукового пізнання? Експеримент дає можливість досліджувати, по-перше, об'єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою експерименту є його повторюваність. У процесі експерименту необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних.

Саме завдяки цій своїй особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення і цінності.

Зверненя до цієї теми історичної реконструкції зовсім випадково. Вже протягом кількох століть історики, археологи, этнологи, антропологи й інші вчені різних країн із успіхом використав у своїх дослідженнях дані, отримані в результаті реконструкції та історичного експерименту.

У історичної реконструкції, як в своєрідного методу досліджень, є як свої прибічники, вважають, що у деяких випадках звернення до того що чи іншому експерименту конче необхідно, і противники, що звинувачують исследователей-экспериментаторов в " спотворенні історії " , " профанації " тощо. У разі доречно зауважити, що досить часто, наприклад, за явної нестачі письмових даних, висновки, зроблені на результаті різних експериментів, безумовно важливі, але й у жодному разі не повинні идеализироваться і може бути використані лише як необхідних доповнення до основній роботі. Значення цього методу зростає, коли дослідник звертається до дописьменной історії всього людства і найчастіше має лише окремими предметами матеріальної культури або ж разі, що інформація писемних джерел суперечить здорового глузду й потребує в негайної перевірці. У цьому постає цілий ряд об'єктивних проблем, що постають перед експериментатором. Наприклад, ніколи не можна бути точно впевненим, що діти наші далекі предки надходили з точністю оскільки поводиться учасник експерименту, або ж різні репліки (копії) древніх знарядь праці і, одягу, зброї абсолютно відповідають своїм прототипам. Ці, і навіть низку інших причин, значно ускладнюють роботу експериментатора і ставлять під сумнів результати дослідів. Проте даний метод дослідження неодноразово приходив на допомогу дослідникам, часто опиняючись єдиним шляхом дозволу найбільш складних та спірних питань, що виникають у процесі роботи. Приміром, при експериментальної транспортуванні макета базальтовій стели ольмекской культури, виробленої Ла-Венте (Мексика),было доведено, значні кам'яні моноліти не можна було переносити вручну, хоча раніше вважалося, що такий спосіб цілком можливий.

Спроби використання різних експериментальних методів у історії, археології і етнографії мають давню традицію і може бути ряд відомих учених, вважали їх невід'ємною серйозної складовою частиною наукового дослідження. Вважається, у межах історичної науки вперше до методу реконструкції та експерименту звернувся німецький учений Андреас Альберт Роде (1682-1724.), який виготував і испытавший репліку кремінного сокири та її співвітчизник Якоб фон Меллен(1659-1743), займався реконструкцією древньої кераміки Північній Німеччині. Доти періоду метод експерименту вже було добре відомий, постійно вдосконалювався і від епохи Відродження, широко застосовувався такими відомі вчені як, наприклад, Леонардо так Вінчі, Галілей, Коперник, Бекон чи Меркати.

С середини XIXв. експериментальні методи в археології поступово займають досить стійкі позиції та його використовують як окремі дослідники, і цілі групи специалистов-экспериментаторов.В 1874г. під час археологічної конференції у Копенгагені демонструється дерев'яна на будівництво, зрубана з допомогою кам'яних знарядь. У цей самий період Отто Тишлер та його колеги експериментально доводять можливість свердління кам'яних виробів з допомогою дерев'яного свердла і подсыпаемого під нього піску. Доти вважалося, що така технологічна операція можлива лише за використанні металевих інструментів. Свого роду сенсацією стало перший експериментальний плавання через Атлантичний океан на судні " Вікінг " , представлявшем копію драккара з Гокстада (IXв., Норвегія). Корабель за 40 днів благополучно досяг берегів " Вінланда " . Отже вже у 1883г. була спроба експериментально довести можливість відкриття Америки за довго до плавання Христофора Колумба.

В ХХ в. було відкрито нову сторінку у розвитку цього методу історичних досліджень. У 1922г. виникає принципово нову форму археологічного експерименту, що сполучає у собі досягнення всієї системи історичних наук. Техніка й методику реконструкції значно ускладнилися, дослідження придбали комплексний характер, а учасники експериментів воліли використовувати звані методики "занурення в історичну епоху" , "злиття з історією" тощо. Приміром, у Швейцарії на берегах Боденского озера реконструюються поселення кам'яного і бронзового століть, де зусиллями експериментаторів відтворюється життя людей далекого минулого. Зараз цьому жахливому місці перебуває одна з найбільших швейцарських музеїв під музей просто неба. У Польщі такий центр виник у Бискупине, де із високим ступенем точності було реконструйовано городище епохи заліза. Починаючи з 1936г., біля цього поселення досліджуються різні архаїчні господарські процеси, дослідники живуть у древніх будинках, готують їжу, полюють і обробляють землю з допомогою древніх знарядь праці і. Навіть сама розпорядок дні й повсякденне поведінка людей колективі згодом піддається значних змін. Однією з основних умов чистоти таких експериментів є наскільки можна повне обмеження впливу із боку сучасної цивілізації. Отримують стала вельми поширеною і визнання довгострокові проекти, що проводяться протягом місяців, і навіть років. Багато добровольці, з власної волі вони виявилися у тому чи іншого " історичної епосі " , пізніше відзначали, що вони дуже швидко вони відчували, як спадає " короста сучасної цивілізації " і пропадають різні породжені їй удавані цінності, у результаті людина починає набагато краще розуміти себе, близьких покупців, безліч своє місце у Природі.

Новый потужний поштовх до розвитку експериментальна археологія одержує у 50-ті роки у СРСР, де у рамках школи видатного ленінградського археолога С.А.Семенова, розробляють нові методи наукових досліджень. У результаті з'являється оригінальна методику визначення і вивчення функцій знарядь праці і по характеру слідів роботи (трассеологический метод), завдяки якому, наприклад, було доведено, стародавні кам'яні сокири використовувалися в обробці деревини ( цю думку підтверджувалося і етнографами, изучавшими ізольовані етнічні групи папуасів Нової Гвінеї в ХIХ – ХХ ст.), а чи не для перекопування землі, як вважав німецький археолог Бурхард Брентьес. У цьому експериментально було встановлено, що ефективність рубки лісу репліками кам'яних сокир лише у 3-4 рази менше, аніж за виконанні аналогічної роботи сучасними сокирами, виготовленими зі заліза. Якщо ж прийняти до уваги, що з древнього людини подібне заняття був цілком звичним, а експериментатори відчували явне незручність у роботі, то різниця у швидкості рубки дерев значно зменшується.

Зростання зацікавлення у громадськості до експериментальним методам історичних досліджень був щільно пов'язаний з ім'ям відважного норвезького дослідника, мандрівника і популяризатора методів історичної реконструкції Тура Хейєрдала, вчинила сенсаційну експедицію на бальзовому плоті " Кон-Тікі " в 1947г. Він побудували виходячи з стародавніх іспанських описів плотів інків. Після цього пішли плавання на очеретяних судах " Ра I " і " Ра II " , сконструйованих з урахуванням староєгипетських зображень і копії очеретяного човни шумерів, названої " Тігріс " . У результаті низки серйозних досліджень йому вдалося сформулювати проблему і довести необхідність комплексного й усебічного дослідження культурно-історичного значення Світового Океану історії людства.

У подпльшоиу за Хейєрдалом було безліч дослідників, які вчинили щонайменше важливі і ризикованих експериментів. Слід зазначити експедиції плотами швидкою гірською " Таити-Нуи- I-II " , скоєних під керівництвом Еріка де Бишопа в 1956-1958гг (гаданий маршрут древніх полінезійців до узбережжя Південної Америки і навпаки) звісно ж, плавання Тімоті Северина на " Брендане " . За підсумками історичних документів був розроблений маршрут, проходить через Ісландію на Ньюфаундленд. Через війну докладного аналізу низки джерел постачання та наступної складної комплексної историко-этнографической реконструкції вдалося зробити репліку ірландської шкіряної човни VIв. Спеціально підготували каркас з ясена, лляні нитки ручний пряжі; шкіра для оболонки судна пропитывалась особливим дубовим екстрактом і смазывалась тваринам воском. За логікою історичного експерименту, команда " Брендана " повністю відмовилася від сучасних морехідних приладів, цим намагаючись досягти максимальної достовірності даних. По свідоцтву учасників експедиції, човен показала чудові морехідні якості, шкіряна оболонка корпусу поступово зашкарубла, стала дуже міцної і не пропускала води. Експеримент проходив умовах дуже близьких до тих, в яких опинився абат Брендан і 17 ірландських ченців 14 століття тому і увінчався успіхом. Нині такий вид реконструкції став однією з найпоширеніших і простори Світового Океану борознять драккары вікінгів, грецькі трієри, плоти, лодки-долбленки і сотні інших древніх плавзасобів.

З часом історичні експерименти починають привертати до себе увагу лише археологів, істориків і етнографів, а й спеціалістів у галузі соціології, психології( насамперед дослідників психології групового поведінки), екології та інших наук. Отже сам процес історичної реконструкції та учасники різних експериментів стають об'єктом дослідження. Інший характерною рисою сучасних центрів експериментальної археології був частиною їхнього поліфункціональність. Крім наукових досліджень, подібні організації займаються музейної роботою, популяризацією результатів своєї діяльності через засоби інформації, розробкою спеціальних навчальних програм для шкіл й вузів. Понад те, дуже часто вони виконують роль своєрідних координаційних центрів ( наприклад, Культурний центр " Лайкакота " в Болівії( Ла-Пас) або ж " Норск Фольке музеум " і " Лилленхаммер " в Норвегії) у системі різноманітних культурних товариств та клубів історичної реконструкції нижчого рангу. Однією із перших організацій, розвивають саме такий підхід до методу історичної реконструкції, є Центр експериментальної археології в Лейре (Данія).** У 1972 р. прикладу датських колег пішли англійські археологи й у 24 км північніше Портсмута у графстві Гэмпшир на пагорбі Батсер виникло кельтське поселення епохи раннього заліза, де вже протягом кількох десятиліть проводяться унікальні дослідження у сфері сільськогосподарської діяльності древніх кельтів. Крім цього група англійських дослідників займається виведенням нових видів домашнього худоби шляхом зворотного схрещування, і навіть сільськогосподарських культур і проводить постійні записи щоденних погодних умов, виробляючи їх тільки порівнювати з доступними палеоклиматическими даними.

Найбільшим німецьким центром історичної реконструкції є комплекс німецьких і слов'янських поселень XIII в. в Дюппеле, де зусиллями десятків експериментаторів під керівництвом Адріана фон Мюллера відтворюється селянська життя епохи середньовіччя. Експериментатори розводять овець, вирощують хліб, виготовляють керамічні вироби і різноманітну дерев'яну посуд, живуть з урахуванням натурального господарства. Разом про те представники центру на Дюппеле проводять постійну роботу з популяризації експериментальної археології і етнографії до шкіл, ВУЗах і крізь засоби інформації.

В США різні центри историко-этнографической реконструкції зазвичай тісно пов'язані і системи національних парків ( National Park Sistem), біля яких крім екологічних, географічних і біологічних досліджень проводяться також історичні експерименти у житті американських індіанців доколониального періоду чи перших колоністів XVI-XVIII ст. Крім спеціалістів у галузі історичної реконструкції до такої роботі активно залучаються представники корінного населення Америки, досі зберігають пам'ять традиційних формах ведення господарства, деяких народних ремеслах, і навіть багатющої духовній культурі своїх покійних предків. Така ситуація зазначається й у інших країнах, де співробітництво з центрами историко-этнографической реконструкції та музеями під музей просто неба під час першого чергу запрошуються в певної міри зберігають традиційну для над народом культуру. Їх практичного досвіду часто надає неоціненну допомогу експериментаторам у роботі. Зокрема, ще 1987 р. в Норвегії минуло нараду у межах Міжнародного руху протягом нове музеєзнавство, у якому було вироблено такі установки. По-перше, намагатися відбивати в експозиціях як побут, а й функції різних предметів, і навіть процеси та явища, що характеризують народну культуру. По-друге, серйозною і перспективної завданням є моделювання культурного ландшафту, зміст свійських тварин, відродження традиційних ремесел і народної прикладного мистецтва, із метою " пожвавлення " музейних експозицій. Усе це, на думку одного доповідача, повинна будити в відвідувачах музеїв щирий та глибокий інтерес до своєї історії, т.к. як відомо, що чимало побачивши, наприклад, прядки не уявляють собі процес прядіння. Це однаковою мірою належить до більшості традиційних ремесел, техніці сільськогосподарських робіт, народним святам, фольклору тощо. На жаль, в багатьох сучасних людей сформовані дуже приблизний і спотворені уявлення історію, а експозиції низки музеїв, які становлять тематичні набори предметів з коротким описом їх походження і основних функцій, по відзначеним вище причин, не задовольняють повною мірою запитів пересічного відвідувача. Набагато більше моє найбільше враження залишають експозиції музеїв під музей просто неба, де на кількох тлі реконструйованого культурного ландшафту можна стати свідком подій, що навіть міг би відбуватися в далеке минуле. Разом про те такий підхід вимагає значних фінансових витрат і дуже серйозного підходи до процесу та результатів реконструкції зі боку спеціалістів у цій області. Проте останнім часом у цій області музеєзнавства відзначається прогрес і виникає чимало історико-етнографічних і археологічних музеїв, що спеціалізуються з різні види реконструкції. Дане напрям, розвивається а рамках Міжнародного ради музеїв, отримує громадське визнання і всебічну підтримку у багатьох країн світу.

Ø До наукових методів, що застосовуються на всіх рівнях належить також моделювання. Моделювання — це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, які є предметом наукового інтересу. Моделювання — це опосередкований метод наукового дослідження об'єктів шляхом вивчення їхніх копій, моделей, коли безпосереднє вивчення їх з певних причин неможливе, ускладнене, чи недоцільне; застосовуючи абстрагування та узагальнення, ідеалізацію можна виділити, а потім відтворити і досліджувати саме ті параметри, характеристики чи властивості модельованих об'єктів, які не підлягають безпосередньому пізнанню.

Метод моделювання надзвичайно розширює можливості наукового пізнання, оскільки дає змогу наочніше уявляти досліджувані явища, "наближати" їх, усувати шкідливий вплив супровідних сторонніх факторів, тобто досліджувати їх у "чистому вигляді".

Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні.

· Матеріальні моделі — це природні об'єкти, що підпорядковуються у своєму функціонуванні природним закономірностям.

· Ідеальні — фіксуються у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки, які, зрештою, є відображенням матеріального світу. До ідеальних моделей належать результати логіко-математичного та інформаційного моделювання, що здійснюється засобами математики, математичної логіки та кібернетики. На сучасному етапі розвитку наукового пізнання особливо велика роль належить комп'ютерному моделюванню. Комп'ютер, який працює за спеціальною програмою, здатний моделювати найрізноманітніші реальні процеси: коливання ринкових цін, орбіти космічних кораблів, зростання народонаселення та інші кількісні параметри розвитку природи, суспільства, а також окремої людини. Важлива роль у цьому процесі належить такому загальнонауковому методу, як ідеалізація.

Ідеалізація — це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти.Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Результати ідеалізації — не довільні. У граничному разі вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають інтерпретації їх на підставі даних емпіричного рівня наукового пізнання. Ідеалізація пов'язана з "мисленим експериментом", внаслідок якого з гіпотетичного мінімуму деяких ознак поведінки об'єктів відкриваються або узагальнюються закони їхнього функціонування. Межі ефективності ідеалізації визначаються практикою.

Наглядным примером использования моделирования в историографии служит статья В.Э. Багдасаряна, посвященная осмыслению феномена репрессий 1937 г. в отечественной исторической науке и публицистике. В ней автор выделил основные модели историографического дискурса, среди которых «самоистребления революционеров», «сталинского термидора», «патологическая личность» и др. Применение метода моделирования позволило исследователю прийти к заключению, что «несмотря на декларируемый историографический плюрализм, тематика “большого террора” остается очерченной рамками идеологического табу»

3. Загальнонаукові теоретичні методи історичного дослідження..

v Теоретичні:

Ø Аналіз – розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини і розгляд кожної з них. Однак процес розчленування тільки тоді стане засобом осягнення предмета, коли він буде не механічною операцією, безвідносно щодо місця і значення кожного з елементів, які утворюють предмет, а виділенням суттєвого, того, що становить основу зв'язку всіх сторін досліджуваного об'єкта. Так, діалектичний аналіз перетворюється на засіб проникнення в сутність речей. Проте, відіграючи велику роль у пізнанні, аналіз не дає знання конкретного, знання об'єкта як єдності різноманітного, єдності численних визначень. Це завдання виконує синтез.

Ø Синтез — це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез діалектично суперечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження.

Ø Класифікація – система розподілення об'єктів (процесів, явищ) за класами (групами тощо) відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін категоризація у значенні "розподілення об'єктів на категорії".

Ø Систематизація – процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, встановлення їхньої єдності. С. є відображенням матеріальної єдності світу і ґрунтується на вивченні суттєвих зв'язків, які об'єднують ці предмети (явища). Вона спирається на класифікацію, аналіз і синтез істотних властивостей певної об'єктивної системи. Здійснюється у формі відповідних логічних систем — теорії, гіпотези тощо.

Ø Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Ø Ще одним з важливих загальнонаукових методів пізнання є абстрагування. Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, огрублює, схематизує цілісну рухому дійсність. Саме це і забезпечує більш глибоке вивчення окремих сторін предмета "в чистому вигляді", і тим самим проникнення в їхню сутність. Однобічність абстрагування знімається розвитком пізнання в цілому, де абстракція є лише моментом і зникає в процесі відображення дійсності в її діалектичних взаємозв'язках та розвитку. Сучасна гносеологія розглядає абстрагування в органічній єдності з аналізом і синтезом, узагальненням та іншими методами наукового пізнання. Особливо використовується при переході від прикладних досліджень до теоретичних висновків і навпаки.

У процесі пізнання досить часто доводиться, спираючись на наявні знання, робити висновки, які є новим знанням про невідоме.

· Здійснюючи перехід від невідомого до відомого, ми відкриваємо загальні принципи,

· або ж, навпаки, спираючись на загальні принципи, робимо висновки про окремі явища.

Це здійснюється за допомогою таких методів як індукція і дедукція.

Ø Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, органічно пов'язана з нею.

Ø Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей. Логічною підставою дедуктивного методу є аксіома: "Все, що стверджується або заперечується відносно всього класу предметів, стверджується або заперечується і відносно кожного предмета цього класу" та постулати і закони.

Ø Історичний метод (ретроспективний) передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історич