Польові дослідження і картографування ландшафтів

Польові ландшафтні дослідження включають три періоди: підгото-
вчий, польовий і післяпольовий.

Підготовчий (передпольовий) періодпочинається із збору літера-
турних та фондових джерел інформації про територію польових робіт,
їх аналіз дає можливість скласти загальне уявлення про характер при-
родних умов району досліджень (геолого-геоморфологічну будову,
кліматичні особливості, річки і озера, грунти і рослинність), а також
про його заселеність, господарські особливості, шляхи сполучення і т.
ін. Обов'язковим для проведення ландшафтних досліджень є наявність
топографічних карт. Бажаною є наявність аеро- і космофотознимків, а
також тематичних карт: геологічних, ґрунтових, рослинності та ін.

По закінченні збору фактичного матеріалу складається попередня
ландшафтна карта або карта-гіпотеза ПТК. Контури ПТК встановлю-
ються за горизонталями топографічної карти, а уточнюються і дифере-
нціюються за допомогою аерофотознимків і тематичних карт, описів
опорних відслонень та бурових свердловин. Положення та опис опор-
них відслонень та бурових свердловин, який можна знайти в геологіч-
них фондах, доцільно нанести на попередню ландшафтну карту. До по-
передньої ландшафтної карти складається попередня легенда, під якою
розуміється лаконічний, але комплексний і структурований словесний
опис відображених на карті ПТК. Після складання первинної ландшаф-
тної карти намічаються польові маршрути, точки комплексного опису,
опорні профілі

Польовий період.Під час польового періоду виконуються такі ос-
новні види робіт: 1) ключові або площинні дослідження ПТК; 2) скла-
дання опорних ландшафтних профілів; 3) складання польової ландшаф.
тної карти.

Під час ключових або площинних ландшафтних досліджень основ-
ні роботи по вивченню ПТК ведуться на точках спостережень, які за-
кладаються в найбільш характерних, домінуючих фаціях. Точка спо-
стережень або точка комплексного опису відповідає невеликому май-
данчику, площа якого складає 10x10 або 20x20 м, а форма має повто.
рювати форму фації (мал. 8).

Записавши на бланку дату і номер точки, потрібно дати її адресу,
тобто положення по відношенню до "стійких" об'єктів - орієнтирів: населених пунктів (точніше найбільш сталих об'єктів у межах населених пунктів - кладовищ, шкіл, пам ятників тощо), мостів та Інших із
зиченням відстані та азимуту або румбу.

В графі "Рельєф" характеризується мезоформа рельєфу та її еле-
мент в межах якого знаходиться фація, що досліджується. У якості ме-
зоформ рельєфу розглядаються: річкова долина, межирічна рівнина,
балка тощо. Елементами мезоформ рельєфу є: у річкової долини - рі-
чище, заплава, надзаплавні тераси, корінні схили; у межирічної рівнини
- плакорна поверхня та схили; у балки - днище та схили (мал. 9). Для

Спостереження на точках записують у спеціальний польовий
бланк, який може бути універсальним, а може відрізнятися для лісових,
лучних і розораних ділянок, для фацій і урочищ і т. д. Обов'язкової
дослідженню і опису в бланку підлягають: 1) склад і генезис поверхне-
вих відкладів; 2) рельєф; 3) умови зволоження; 4) грунти і грунтоутво-
рюючі породи, 5) рослинний покрив; 6) сучасні природні процеси, які
впливають на ПТК; 7) господарське використання території ПТК.

заплави, надзаплавних терас і плакорної поверхні обов'язково вказують
форму поверхні: плоска, слабохвиляста, хвиляста, горбиста тощо. Для
схилів зазначають експозицію (по восьмі румбах), крутизну в градусах і
форму. Експозиція схилів визначається за допомогою компасу, крутиз-
на - за допомогою екліметру або гірського компасу. Форму схилів ви-
значають відповідно до крутизни поверхні в різних частинах схилу:
якщо він має однакову крутизну по всьому профілю - він прямий; якщо

в верхній частині він крутіший, ніж в нижній - він ввігнутий, якщо на-
впаки - опуклий. При характеристиці рельєфу вказуються також абсо-
лютна і відносна висота точки спостереження, які визначаються за то-
пографічною картою.

В графі "Опис грунтового розрізу" вказується індекс кожного з ге-
нетичних горизонтів ґрунтового профілю, а також його глибина в сан-
тиметрах [263]. Глибина ґрунтового розрізу обумовлюється глибиною
залягання грунтоутворюючої і підстилаючої порід і коливається в сере-
дньому в межах 1-1,5 м, якщо цьому не заважають грунтові води або
близьке залягання щільних гірських порід. Далі описується кожний з
виділених горизонтів у такій послідовності: колір, вологість, механіч-
ний склад, структура, щільність, новоутворення, включення, характер
переходу до наступного горизонту і форма межі між ними.

При визначенні кольору грунту використовують дещо спрощену
таблицю кольорів І.С.Міхайлова або трикутник С.О.Захарова (мал. 10):
чорний, темно-сірий, сірий, світло-сірий, белесувато-сірий, темно-
бурувато-сірий, світло-бурувато-сірий, коричнювато-сірий, темно-
коричнювато-сірий, світло-коричнювато-сірий, бурий, чорно-бурий,
темно-бурий, сірувато-бурий, темно-сірувато-бурий і т. д.

Для визначення вологості грунту прийняті наступні градації його
польової вологості: 1) сухий (пилить, не холодить руку при дотику); 2)
свіжий (не пилить, холодить руку при дотику, але не маститься); 3) во-
логий (маститься при дотику); 4) сирий (вода поблискує в тріщинах,
але не сочиться при стискуванні зразку грунту); 5) мокрий (при стиску-
ванні зразку грунту з нього сочиться вода).

За механічним складом гірських порід, що складають грунти, роз-
різняють наступні градації: пісок, супісок, суглинок, глина. Пісок за
середньою величиною окремих піщинок, в свою чергу поділяється на
тонкозернистий, дрібнозернистий, середньозернистий, крупнозернис-
тий і різнозернистий (якщо містить зерна всіх інших градацій в прибли-
зно однаковому співвідношенні). Суглинки поділяються на легкі, сере-
дні і важкі. Якщо грунт складається із окремих уламків скельних порід,
змішаних з дрібноземом, такий механічний склад називають скелетним.

Найточніше визначення механічного складу грунтів дає лаборатор-
ний аналіз за методом Н.А.Качинського. Але в умовах польових дослі-
джень найчастіше використовують метод "скатування" того ж автора.
Для визначення механічного складу зразок грунту злегка зволожують
до тістоподібної консистенції і намагаються скатувати шарики або
шнури. Якщо проба не скатується в шарик - це пісок. Якщо проба ска-
тується в шарик, а в шнур не скатується - це супісок; якщо в шнур, але
тонкий кінчик не виходить - це легкий суглинок. У середнього суглин-
ку скатується тонкий кінчик, але шнур не скатується в кільце, розламу-
ється при згинанні. Важкий суглинок скатується в кільце, але розламу-
ється при згинанні кільця у вісімку. Глина скатується у вісімку.

Структура - це властивість грунту розпадатися на окремі струк-
турні агрегати певної форми. В Україні для визначення структури грун-
ту використовують класифікацію С.А.Захарова, в якій виділяють на-
ступні типи: брилова, грудкувата, горіхувата, зерниста, стовпчаста,
призматична, плитчаста, лускоподібна (мал. 11). Про поділ цих типів на
види і опис їх ознак можна дізнатись з робіт [114; 263].

Щільність грунту визначають за наступними градаціями: дуже
щільний (ні лопата, ні ніж у грунт не входять); щільний (грунт копаєть-
ся з великим зусиллям, кінчик ножа входить в грунт лише на 1-2 см);
ущільнений (лопата і ніж входять в грунт при незначному зусиллі); пу-
хкий (лопата і ніж входять без зусиль).

Новоутворення виникають в грунті в процесі її формування і яв-
ляють собою різні форми накопичення речовин, які виділяються на за-
гальному фоні ґрунтової маси. Новоутвореннями є накопичення карбо-
натів, сульфатів, хлоридів, гіпсу. Карбонати дають білого кольору "си-

винку" плісень, псевдоміцелій або псевдогрибницю, білоочку, дутики,
журавчики. Сульфати і хлориди мають білий колір і виглядять як щіто-
чки інею, крапочки, скориночки, наліт і т. д. Оксиди заліза, алюмінію,
марганцю і фосфору утворюють іржаві, червоні, бурі і чорні утворення
у вигляді зерен, смуг і плям різних розмірів. Закиси заліза утворюють
плівки і розводи сизого або зеленуватого кольору. Карбонати легко
розпізнаються по реакції на соляну кислоту (НС1) - краплі кислоти за-
кипають при попаданні на зразок грунту при наявності карбонатів.

Включення - це валуни, галька, гравій, кістки, черепки - тобто
предмети, які зустрічаються в грунті, але не пов'язані безпосередньо з
процесом ґрунтоутворення.

Перехід від одного горизонту до другого може бути: різкий (зміна
властивостей горизонту відбувається на протязі 3 см); ясний (3-5 см);
поступовий (понад 5 см). Межа між горизонтами може бути: рівною,
хвилястою (ширина впадин більше їх глибини), язикуватою (глибина
впадин більше їх ширини).

Опис грунтів завершується відбором зразків для лабораторних ана-
лізів. Після опису всіх горизонтів ґрунтового розрізу визначається по-
вна назва грунту, яка заноситься в бланк у вигляді складного речення та
індексу. Повна назва грунту включає в себе генетичний тип і підтип,
механічний склад верхнього горизонту, ступінь опідзоленості, оглеєно-
сті й змитості. Ось приклад повної назви грунтів: темно-бурі гірсько-
лісові опідзолені слабо глеюваті середньосуглинисті слабозмиті.

Записуючи визначення грунтоутворюючої породи, необхідно вка-
зати її генезис і літологію, наприклад, делювіальний суглинок. У складі
грунтоутворюючих порід на рівнинній частині України переважають
четвертинні, головним чином континентальні, відклади, які познача-
ються відповідними латинськими літерами - лесові (S лес), воднольо-
довикові (fgl), льодовикові (gl або М), давньоозерні (lim). В річкових
долинах сформувались алювіальні (аі) і давньоалювіальні (tal) відклади;
в ярах, балках і лощинах - алювіально-делювіальні (al-dl); на привер-
шинних водозбірних зниженнях чи в западинах - делювіально-
флювіогляціальні (dl-fgl).

Індекси окремих типів, підтипів, видів і різновидів грунтів, а також
порядок запису повного індексу ґрунтового різновиду можна знайти в
роботах [36; 38; 232].

В графі "рослинність" спочатку характеризують деревний ярус: склад порід, кількісне співвідношення окремих порід в балах від загальної суми 10, середній діаметр стовбурів, висоту. Назва порід пишеться з вказівкою роду та виду, наприклад, бук лісовий, дуб звичайний, береза бородавчаста і т. д. Після деревного ярусу описують підріст, підлісок (чагарники), чагарнички і мохи.

Рясність окремих видів цих ярусів описується за градаціями: густо, середня густина, розріджено. При описуванні трав'яних угрупувань спочатку перелічують злаки, потім осоки, бобові, різнотрав'я. Рясність кожного виду вказується за шкалою Друде [36; 218], яка використову­ться для окомірної рясності рослин і має наступні градації:

В ландшафтно-прикладній характеристиці фацій спочатку дають
назву господарчого угіддя. Розрізняють таки види угідь: оранка, сіно-
жаті пасовища, сад, виноградник, ліс, чагарник, болото та ін. Вказують
також культурно-технічний стан угіддя, ступінь девастованості, тобто
стравленості травостою пасовищ.

Далі приводять ознаки антропогенного впливу на властивості фа-
цій наприклад: випас худоби; сінокіс; засмічення побутовим сміттям;
наявність кар'єрів, міське чи шляхове будівництво і т. ін. Вказується
польова культура та її стан (мал. 12). В цьому випадку замість індексу
фітоценозу вказують: орні угіддя - картопля, орні угіддя - просо і т. д.

Аналізуються і вказуються лімітуючі фактори господарської діяль-
ності, якими можугь бути недостатнє чи надлишкове зволоження, ма-
лородючисть грунтів, забруднення і т. д. Після цього даються рекомен-
дації по раціональному використанню досліджуваної території,
По завершенню робіт на точці дають назву ПТК, яка повинна логіч-
но витікати з усіх заповнених граф бланку і відображати його головні
риси. Наприклад, центральна заплава річки з алювіальними дерновими
завалуненними грунтами під лучно-різнотравною рослинністю.

Наприкінці подають назву рослинної асоціації по двох-трьох різ-
вних видах. При цьому на останнє місце ставлять домінуючі рослини,
наприклад, кострицево-мітлицева. До назви лісових угрупувань визна-чають провідну, а іноді, і супровідну породу деревного ярусу, перева-
жаючий вид підліску і переважаючий вид або групу видів чагарниково-
го, трав'яного або мохового покриву. Наприклад, липово-дубовий ліс
ліщиново-різнотравний. Умовні позначення деревних порід, чагарників
і чагарничків, папоротей і хвощів, лишайників, мохів і плаунів, окремих
мих видів трав'яного покриву і трав'яних угрупувань можна знайти
роботах [36-38; 232].

крутий схил долини струмка з сильно змитими коричневими гірськими
щебенюватими грунтами під грабинником широкотравним.

Одним з основних картографічних матеріалів польових ландшафт-
них досліджень є комплексний фізико-географічний або ландшафт-
ний профіль. Він являє собою гіпсометричний профіль, який поєдну-
ється з геологічним, гідрогеологічним, ґрунтовим і ботанічним профі-
лями і наглядно відображує і вертикальну, і горизонтальну (морфологі-
чну) структуру ландшафтів. Гіпсометричний профіль прокладається
таким чином, щоб його лінія перетинала основні, найбільш характерні
урочища даної території і проходила перпендикулярно по відношенню
до річкових долин і інших ерозійних форм рельєфу. Під гіпсометрич-
ною кривою умовними значками відображують види грунтів, а під гру-
нтами генезис, літологічний склад і потужність грунтоутворюючих і
корінних гірських порід. Там же, на відповідній глибині проводять лі-
нію залягання дзеркала підземних вод. Над гіпсометричною кривою
також умовними значками відображають типи рослинних угрупувань і
наносять назви річок і ПТК, які вона перетинає. Назви ПТК, а також
більш детальні дані про рельєф, грунти, геологічну будову і рослин-
ність території можуть відображуватися в табличній легенді, яка роз-
міщується під ландшафтним профілем. Більш докладно про порядок
складання ландшафтного профілю можна дізнатись з робіт [11; 232].

Під час польових досліджень складається польова ландшафтна кар-
та, основою якої є попередня ландшафтна карта, що була створена під
час підготовчого періоду. Попередні контури ландшафтних комплексів
уточнюються у відповідності з даними польових спостережень і набу-
вають остаточних обрисів. Уточнюється і попередня легенда ландшаф-
тної карти. Після визначення виду ландшафтного комплексу його кон-
тур позначається цифровими або літерними символами відповідно до
розробленої легенди (мал. 13).

Післяпольовий (камеральний) період.Зміст третього заключного
періоду експедиційних ландшафтознавчих досліджень складає обробка,
аналіз, узагальнення і систематизація матеріалів польових досліджень
(бланків, щоденників, польової ландшафтної карти, зразків грунту і
грунтоутворюючих порід тощо), складання остаточного варіанту ланд-
шафтної карти і написання звіту. Після закінчення обробки матеріалів і
уточнення контурів окремих ландшафтних комплексів провадиться їх-
ня остаточна систематизація (типізація, групування і ранжирування) і
складається остаточна легенда ландшафтної карти, до якої підбирають
засоби зображення (кольорову гаму, систему штриховок і позначок).
Потім контури ландшафтних комплексів переносять з польової ланд-

шафтної карти на чистий аркуш креслярського паперу і розфарбовують
за розробленою кольоровою гамою, або вкривають контури певною
штриховкою і позначками. Легенда розміщується по краях аркуша по-
руч з зображенням або на окремих листах.

Звіт являє собою рукопис, який містить комплексну характеристи-
ку ландшафтних комплексів досліджуваної території, а також узагаль-
нений і систематизований фактичний матеріал, поданий у вигляді таб-
лиць, схем і графіків у додатках. Ілюстративний матеріал звіту предста-
влений фрагментами ландшафтної карти, фотознімками і аерокосміч-
ними знімками, що дають уяву про територіальну структуру і
фізіономічні риси ландшафтних комплексів регіону досліджень.